Курсовая работа: Кредитування підприємств на фоні фінансової кризи 2008–2009 рр. (на матеріалах ПАТ КБ "Приватбанк")

Актуальність теми курсової роботи полягає в оцінці структурної ролі кредитування юридичних осіб в активних операціях комерційних банків України та основні тенденції розвитку цього сегменту кредитування.

Мета дослідження курсової роботи - виявлення динаміки обсягів та структурних співвідношень в операціях кредитування юридичних осіб в банківській системі України та індивідуально в комерційному банку ПАТ КБ „Приватбанк" в умовах наслідків світової фінансової кризи 2008 - 2009 рр.

Об’єктом досліджень курсової роботи є банківські операції кредитування юридичних осіб.

Методи дослідження - методи історичного та структурного аналіза, методи ретроспективного економічного аналізу результатів (горизонтально-вертикальні статистичні розрізи).

Інформаційно-методологічна база досліджень - звітні документи ПАТ КБ „Приватбанк", статистичні та нормативні документи Національного банку України, статистичні таблиці Асоціації українських банків.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти дослідження сутності кредиту

1.1 Сутність кредиту як економічної категорії

Кредит (від лат. Creditum - позичка, борг) є однією з найскладніших економічних категорій [27]. Передумовою його виникнення послужило майнове розмежування суспільства в період розкладання первиннообщиного ладу. Одначе виникнення умов, що додали кредиту характер об'єктивної необхідності, обумовлено становленням і розвитком товарно-грошових відносин.

Загальноекономічною причиною існування кредиту є товарне виробництво. Конкретно для кредиту основне значення має така його характеристика, як зворотній обновлюючий рух вартості.

Зокрема, закономірністю, що створює можливість функціонування кредиту, є тимчасове вивільнення коштів і поява тимчасової потреби в них у процесі руху виробничих фондів підприємств.

Природа кредитної угоди, що ґрунтується на тимчасовому запозиченні чужої власності, обумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання узятих на себе зобов'язань. Таким чином, учасники кредитної угоди повинні бути юридично самостійними особами і функціонувати на засадах господарського чи комерційного розрахунку. Фізичні особи можуть стати суб'єктами кредитних відносин, якщо вони дієздатні в правовому відношенні і мають стабільні гарантовані джерела доходів.

Обов'язковою умовою виникнення кредиту є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Кредитор повинний бути рівною мірою зацікавлений у видачі позички, як і позичальник - у її одержанні. Такий збіг не досягається автоматично при наявності вільних грошових ресурсів в одного і потреб у них в іншого. Вирішальне значення має узгодження конкретних параметрів позички - її забезпечення, терміну кредитування, величини відсотка і т.п., а також наявності альтернативних варіантів фінансування і розміщення грошей.

Будучи однієї із самих розвинутих товарно-грошових форм, кредит має складну структуру, аналіз якої повинний включати характеристику всіх його властивостей і відбивати його цілісність.

За ринкових умов банки та інші фінансові інститути відіграють ключову роль у перетворенні заощаджень домогосподарств та інших секторів економіки на продуктивні види інвестицій. Виконуючи свою посередницьку функцію, ці установи стимулюють збільшення суми заощаджень, що зберігаються в них в виді депозитів. У свою чергу, для збільшення заощаджень і підвищення власної конкурентоспроможності вони постійно шукають найвигідніші види інвестицій для розміщення згаданих заощаджень [34].

Економічні границі кредиту - це межа поширення тих чи інших видів економічних відносин. Як кожне економічне явище кредит має границі, у яких реалізується його сутність. Економічними границями кредиту поширення кредитних відносин є границі, у яких їхнє існування об'єктивне необхідно і вони зберігають свої особливі риси. Зміна границь кредиту впливає на обсяг грошової маси і, отже, на стійкість грошового обігу.

Виходячи з функцій, виконуваних кредитом, виділяють його функіональні границі - перерозподільну й емісійну. Перерозподільна границя показує об'єктивно обґрунтовані межі перерозподілу засобів на основі кредиту. Її кількісна характеристика визначається обсягом кредитних ресурсів суспільного господарства. Емісійні кредити видаються під майбутні витрати, під ще не зроблену продукцію і прямо впливають на сукупну грошову масу.

1.2 Структура кредиту

Як об'єкт дослідження кредит складається з елементів, що перебувають у тісній взаємодії один з одним. Такими елементами є насамперед суб'єкти його відносин. Просторово вони можуть бути віддалені друг від друга на різні відстані, однак характер їхніх взаємних зобов'язань від цього не міняється. У кредитній угоді суб'єкти відносин завжди виступають як кредитор і позичальник [35].

Кредитор - сторона кредитних відносин, що надає позичку. Кредиторами можуть стати суб'єкти, що видають позичку, тобто реально надають щось у тимчасове користування. Для цього щоб видати позичку, кредиторові необхідно мати у своєму розпорядженні певні кошти. Їхніми джерелами можуть стати як власні нагромадження, так і ресурси, запозичені в інших суб'єктів відтворювального процесу. У сучасному господарстві банк-кредитор може надати позичку не тільки за рахунок своїх власних ресурсів, але й за рахунок залучених коштів, що зберігаються на його рахунках, а також мобілізованих за допомогою розміщення акцій і облігацій.

З утворенням банків відбувається концентрація кредиторів. Мобілізуючи вільні грошові ресурси підприємств і населення, банкіри стають колективними кредиторами.

Джерелами кредитування часто стають не тільки ресурси, які тимчасово не використовуються в народному господарстві. При комерційному кредиті, наприклад, кредитор надає позичальникові (покупцеві) товари, що підлягають реалізації.

Кредиторами виступають особи, що надали ресурси в господарство позичальника на певний строк. Як правило, кредиторами стають добровільно. Випадки, коли позикоодержувач не повертає кредит у встановлений термін, лише порушують добровільність кредитної угоди, приводять до особливої системи більше твердих відносин з позичальником. У цілому тимчасові границі існування кредиторів визначаються строками кредиту, які залежать від ходу процесу відтворення.

Положення кредитора стосовно позичених коштів є двояке. Власні ресурси кредитора, передані на основі кредиту, залишаються його власністю. Власником залучених коштів, розташовуваних кредитором, залишаються підприємства й населення. Оскільки банки (як кредитори) працюють в основному на залучених ресурсах, вони повинні так побудувати систему кредитування, щоб забезпечити повернення розміщених ресурсів і їхню передачу дійсним власникам на їх вимогу. Це означає, що не тільки підприємства або індивідуальні позикоодержувачі повинні повернути позичку кредиторові (банку), але й сам кредитор зобов'язаний повернути кредит, отриманий від своїх клієнтів.

Мобілізація ресурсів, що вивільнилися, кредиторами носить продуктивний характер, оскільки вона забезпечує їхнє перетворення в "працюючі" ресурси. Розміщаючи позичену вартість, кредитор забезпечує її продуктивне використання як для своїх власних цілей, так і для цілей інших учасників відтворювального процесу.

Позичальник - сторона кредитних відносин, що одержує кредит і зобов'язана повернути отриману позичку. Історично позичальниками були окремі особи, що мають потребу в додаткових ресурсах. З утворенням банків відбувається концентрація не тільки кредиторів, але й значне розширення складу позичальників. У сучасних умовах крім банків позичальниками виступають підприємства, населення й держава. Традиційно банки при цьому стають колективними позичальниками, оскільки займають не для себе, а для інших.

Особливе місце позичальника в кредитній угоді відрізняє його від кредитора [35].

По-перше, позичальник не є власником коштів, що позичаються, він виступає лише їхнім тимчасовим власником; позичальник користується чужими ресурсами, йому не приналежними.

По-друге, позичальник застосовує позичені кошти як у сфері обігу, так і в сфері виробництва (для придбання матеріалів і розширення й модернізації виробництва). Кредитор же надає позичку у фазі обміну, не входячи безпосередньо у виробництво.

По-третє, позичальник повертає позичені ресурси, що завершили кругообіг у його господарстві. Для забезпечення такого повернення позичальник так повинен організувати свою діяльність, щоб забезпечити вивільнення коштів, достатніх для розрахунків із кредитором.

По-четверте, позичальник не тільки повертає вартість, отриману в тимчасове користування, але й сплачує при цьому більше, ніж одержує від кредитора, є платником позичкового відсотка.

В-п'ятих, позичальник залежить від кредитора, кредитор диктує свою волю. Економічна залежність від кредитора змушує позичальника раціонально використовувати позичені кошти, виконувати свої зобов'язання як позикоодержувача. Навіть повернувши позичені кошти, а також сплативши збільшення до них у вигляді позичкового відсотка, позичальник не втрачає своєї залежності від позикодавця: потенційно у своєму колишньому кредиторі він бачить нового кредитора, а тому повинен повністю виконати всі зобов'язання, що випливають із договору про позичку, створивши підставу для чергового одержання кредиту.

Займаючи залежне від кредитора положення, позичальник не втрачає своєї значимості в кредитній угоді як повноправної сторони. Без позичальника не може бути й кредитора. Позичальник повинен не тільки одержати, але й використовувати отримані в тимчасове користування ресурси, причому таким чином, щоб повністю розраховуватися по своїх боргах. У цьому сенсі, позичальник - така продуктивна чинність, від якої залежить ефективне застосування ресурсів, отриманих у тимчасове користування.

К-во Просмотров: 185
Бесплатно скачать Курсовая работа: Кредитування підприємств на фоні фінансової кризи 2008–2009 рр. (на матеріалах ПАТ КБ "Приватбанк")