Курсовая работа: Кримінально-правова характеристика вбивства з обтяжуючими обставинами

До умисних вбивств належали такі види злочинів: вбивство батьків, вбивство одного з подружжя іншим з подружжя, вбивство братом сестри, вбивство пана або вбивство під час бандитського нападу. За них покарання у вигляді смертної кари насамперед призначалося з урахуванням соціального стану потерпілого (пан, близький родич), способу вчинення (вбивство під час бандитського нападу), в чому вбачаються ознаки впливу романо-германської системи (сім ї) права.

Правовою пам'яткою цього періоду є «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.). Хоча цей документ не був прийнятий, але на нормативному рівні набув закріплення поділ вбивств на умисні та необережні. В гл. 20 були передбачені вбивства за обтяжуючих обставин, до яких належали: вбивство пана, церковника, військового, вагітної жінки, близького родича, двох і більше осіб, під час розбою, шляхом отруєння, із застосуванням зброї тощо. Тобто в цьому документі є ознаки впливу кримінального законодавства європейських держав. [24, c. 114]

Починаючи з кінця ХVIII ст. відбулося знищення української державності, а отже, і загального права як одного із джерел національного права України. Натомість набуло чинності московське законодавство, яке не мало нічого спільного зі слов'янським правом, оскільки в ньому, починаючи з ХІV ст. (Двінська Уставна грамота, Судебники 1497 р. та 1550 р., Соборне уложення 1649 р.), почали домінувати положення та принципи публічного права. Відповідно до цих документів за вбивство призначали смертну кару в її найбільш жорстоких проявах: страта через повішення, спалення, четвертування тощо. Артикулами воїнськими Петра І, які діяли паралельно із Соборним уложенням, передбачалися такі види кваліфікованих вбивств: вбивство за винагороду, шляхом отруєння, офіцера, керівника вбивства тощо. [25, c. 347] В «Уложенні про покарання уголовні та виправні» (1845 р.) були враховані принципи відповідальності за кваліфіковане вбивство, закріплені в кримінальних кодексах Європи, зокрема: Австрії (1803 р.), Бельгії (1867 р.), Греції (1833 р.), Німеччини (1871 р.), Іспанії (1850 р.), Франції (1810 р.). Проте визначалися обтяжуючі обставини по-різному.

З 1903 р. російське Уголовне уложення повною мірою почало діяти на теренах України. До кваліфікованих видів вбивств були віднесені наведені вище та були враховані способи вчинення так званих «побутових» вбивств та деякі суб'єктивні обставини. [26, c. 399]

Період соціалістичного права (1917-1990 р. ) характеризується тим, що з 1917 р. по 1922 р. у боротьбі зі злочинними посяганнями на життя радянська влада використовувала кримінальне законодавство Російської імперії. До прийняття КК 1922 р. на Україні спостерігається зміщення акценту в законотворчому процесі в бік виконавчих органів, що було започатковано прийняттям відомчого акта «Керівні засади кримінального права РРФСР» від 12 грудня 1919 р., виданого НКЮ РРФСР. [27, c. 97]

Слід зазначити, що охорона людини кримінально-правовими засобами була набагато слабшою порівняно з охороною соціалістичної власності. Так, за кримінальним законодавством РФ відповідальність за умисне вбивство без обтяжуючих обставин до прийняття КК 1995 р. передбачалася у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, а за розкрадання в особливо великих розмірах - від 10 до 15 років, або призначення смертної кари. Першим кодифікованим кримінально-правовим актом став Кримінальний Кодекс РРФСР 1922 р., який повністю був рецептований радянським урядом України в 1922 р. За КК УРСР аналогічно КК РРФСР 1922 р. передбачалася відповідальність як за умисне, так і за необережне вбивство. [28, c. 254]

Ст. 142 (ст. 142 КК РРФСР) закріплювала відповідальність за умисне вбивство за таких обтяжуючих обставин: а) вчинене з користі, ревнощів (за відсутності надзвичайного душевного хвилювання тощо); б) вбивство особою, яка відбула покарання за умисне вбивство або особливо тяжке тілесне ушкодження; в) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох людей, або з особливими стражданнями для вбитого; г) з метою полегшити або приховати інший тяжкий злочин; д) особою, обов'язком якої було особисте піклування про вбитого; е) з використанням безпорадного стану вбитого. Покарання передбачалося у вигляді позбавлення волі не менше ніж 8, але не більше ніж 10 років. В подальшому застосовувався КК УРСР 1927 р., який не мав суттєвого впливу на визначення обставин, що обтяжують вбивство. Проте деякі обставини, що містилися в ст. 138 КК 1922 р., редакційно були змінені (п. «а», «б»). П. «б» ст. 138 КК 1927 р. було доповнено обставиною «тяжке тілесне ушкодження», а п. «ж» - «жінки, завідомо вагітної». За кримінальним законодавством радянських республік обтяжуючі обставини умисного вбивства визначалися майже однаково законодавством всіх союзних республік. До них, зокрема, належали: вбивство з корисливих спонукань; вбивство особою, яка опікувалася вбитим; вбивство з використанням безпорадного стану потерпілого; особою, яка раніше притягувалася до відповідальності за умисне вбивство або тілесне ушкодження за певних обставин; способом, небезпечним для життя багатьох осіб, або особливо мученицьким способом для вбитого; з урахуванням родинних стосунків тощо. Такі види вбивств за КК Української РСР 1922 та 1927 рр. каралися позбавленням волі, а згодом - смертною карою. Водночас вбивство представника влади або будь-яких осіб при вчиненні державних (контрреволюційних) злочинів каралися виключно смертною карою. В 1959 р. ст. 138 КК була доповнена ч.2, яка передбачала відповідальність за вбивство військовослужбовцем як за вбивство за особливо обтяжуючих обставин. За цей злочин передбачалося застосування вищої міри покарання - розстріл. На той час кількість обставин, що обтяжували вбивство, було збільшено такими видами: п. «а» - «при розбійному нападі, з хуліганських або інших низьких спонукань»; п. «в» - «при зґвалтуванні»; п. «г» - «групою осіб»; п. «д» - «повторно або одночасно вбивство декількох осіб». Покарання за ці види вбивств передбачалися у вигляді позбавлення волі від 7 до 15 років або смертної кари. [29, c. 366]

КК України 1960 р. (ст. 93) закріплював відповідальність за вбивство за таких обтяжуючих обставин: а) з корисливих мотивів; б) з хуліганських мотивів; в) вчинене при виконанні потерпілим службового або громадянського обов'язку; г) двох або більше осіб; д) жінки, яка завідомо для винного була вагітною; е) вчинене з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох людей. [30] В подальшому ці обставини уточнювалися та доповнювалися. Зокрема, станом на 1958 р. їх було 7, 1959 р. - 9. Тобто радянський законодавець пішов шляхом розширення кола обставин, що обтяжують умисне вбивство. [31, c. 147]

Слід зауважити, що КК Української РСР 1922 р. і 1927 р. і російське кримінальне законодавство мали однакову кількість обтяжуючих вбивство обставин. У кримінальному законодавстві України були відсутні такі обтяжуючі обставини, як вбивства з кривавої помсти та з мотивів національної ворожнечі. [32, c. 573]

Таким чином, розгляд вбивства, вчиненого за обтяжуючих обставин, в історичному аспекті дає підстави стверджувати, що цей злочин вчинявся лише умисно; законодавець поступово відмовився від принципу об'єктивного ставлення за вину; підставою відповідальності визнав вину (умисну та необережну в радянський період); ознаками потерпілого почав визнавати не лише родинні ознаки «потерпілий-вбивця», а й соціальний та інший статус потерпілого; загально-небезпечний спосіб позбавлення життя потерпілого; мотив та мету вчинення вбивства та певні ознаки суб'єкта цього злочину.

2. ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ ВБИВСТВА З ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ

2.1 Об’єктивні ознаки вбивства з обтяжуючими обставинами

2.1.1 Об’єкт вбивства з обтяжуючими обставинами.

У процедурі кваліфікації умовно виділяється чотири напрямки, які відповідають чотирьом елементам складу злочину. Розрізняються кваліфікації по об'єкту, суб'єкту, об'єктивній і суб'єктивній стороні злочину. Зміст кожного напрямку кваліфікації — встановлення тотожності діяння й обраного складу злочину по відповідному елементу. [33, c. 6]

Такий поділ носить умовний характер, з нього не випливає, що в дійсності кваліфікація здійснюється окремо по об'єкту, окремо по об'єктивній стороні тощо. Всі елементи настільки взаємозалежні, що частіше всього один елемент визначається через інший.

Кваліфікація по об'єкту утворює головний напрям кримінально-правової оцінки. Якщо встановлена тотожність ознак діяння і складу по об'єкту, це означає, що визначене приблизне коло складів, серед яких можна продовжувати пошук потрібного складу за іншими ознаками. Кваліфікація по об'єкту полягає у встановленні відповідності суспільних відносин, на які вчинене посягання, відносинам, що охороняються конкретною кримінально-правовою нормою. Спочатку встановлюються ті суспільні відносини, блага, цінності, яким заподіяна шкода вчиненим діянням, а потім з'ясовується, чи знаходяться дані об'єкти під охороною кримінального закону. [34, c. 48]

Виконання цього завдання починається з ознайомлення зі змістом розділів Особливої частини КК, у кожному з яких вказується перелік складів, що мають єдиний родовий об'єкт злочину. Встановивши тотожність об'єкта вчиненого посягання з родовим об'єктом злочинів, передбачених законом, варто відібрати конкретні склади (склад), які мають загальний безпосередній об'єкт злочину, співпадаючий з тим видом суспільних відносин, яким заподіяна шкода діянням, що кваліфікується. Об'єкт посягання встановлюється за допомогою різних доказів: показань свідків, потерпілих, обвинувачуваного, речових доказів; він визначається по характеру і спрямованості діяння, часто об'єкт визначається по предмету посягання. [35, c. 34]

КК України 2001 року в статті 1 визначив об'єкти кримінально-правової охорони, головним з яких визнав людину з її правами і свободами, що обумовлено Конституцією України (ст.ст.3, 27), міжнародними правовими документами з прав людини. Такий підхід, в основі якого лежать індивідуальні права та свободи людини і громадянина, обумовив відмову від деяких ідеологічних ознак визначення поняття об'єкта злочину як “соціалістичних суспільних відносин, які охороняються радянським кримінальним правом ” (Б.С. Никифоров, М.Й. Коржанський та інші вчені).

Українські криміналісти, починаючи з 90-х років, в правовому розумінні більш правильно визначають, що об'єктом злочину повинні визнаватися не абстрактні суспільні відносини, а конкретні цінності (П.С. Матишевський, Є.В. Фесенко). Виходячи з цього, основними структурними частинами цінностей, що охороняються законом, слід вважати суб'єктів відносин та ті блага, що їм належать, тобто те, що задовольняє потреби людей, відповідає їх інтересам, цілям і намірам (П.С. Матишевський). Виходячи з того, що об'єкт злочину – це цінності (блага, законні інтереси), що охороняються кримінальним законом та на які спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або заподіює шкоду, зроблено висновок: об'єктом вбивства є життя людини як природне абсолютне право. [36, c. 30]

Родовим об’єктом умисних вбивств з обтяжуючими обставинами виступають злочини проти життя та здоров’я особи, а безпосереднім – життя людини.

Стосовно вбивства при обтяжуючих обставинах, об'єкт злочину, окрім вказаних вище ознак, має свої специфічні особливості, які притаманні саме потерпілому від злочину. Наприклад, вбивство двох або більше осіб, жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, малолітньої дитини, заручника, особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку. Юридичні ознаки, що характеризують потерпілих від цих злочинів, вимагають при кримінально правовій оцінці вчиненого врахувати їх як такі, що суттєво збільшують ступінь тяжкості злочину, а тому не є рівнозначними з деякими іншими обтяжуючими обставинами. Таким чином, об'єкт злочину кваліфікованого вбивства повинен визначатись з урахуванням всіх ознак, які характеризують потерпілого. [37, c. 28]

Для того, щоб дати кримінально-правову кваліфікацію умисним вбивствам при обтяжуючих обставинах за об’єктивними підставами треба розкрити юридичний зміст об’єктивних кваліфікуючих обставин, відображаючи їх місце серед ознак об'єкту та об’єктивної сторони складу кваліфікованого вбивства, що впливають на кваліфікацію скоєного злочину і мають значення для визначення покарання. Це кваліфікуючі обставини з числа названих у ч. 2 ст. 115 КК, а саме умисне вбивство: двох або більше осіб; малолітньої дитини; жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності; заручника; вчинене з особливою жорстокістю; скоєне способом, небезпечним для життя багатьох осіб. [17, с. 92]

Так, розглядаючи питання про вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115) можна зазначити, що такий різновид вбивства має місце, коли фактично позбавлено життя двох і більше осіб, як правило, в одному місці та без значного розриву в часі. Такі дії охоплюються єдиним умислом, а мотиви, з яких позбавляються життя окремі потерпілі – можуть бути різними, а тому мова йде про єдиний (одиничний) злочин, і множинність при цьому відсутня. В тих випадках, коли винний позбавив життя кількох осіб в одному ж і тому місці, без значного розриву в часі, але його дії не охоплювалися єдиним умислом, вчинене утворює декілька умисних вбивств і кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. У разі, якщо умисел винного був спрямований на вбивство двох або більше осіб, але злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежали від його волі, і всі потерпілі залишилися живі, вчинене кваліфікується за ч. 2 або ч. 3 ст. 15 і п.1 ч. 2 ст. 115 КК, а при наявності інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115, - також і за іншим пунктами цієї статті. В тому випадку, коли намір вбити одну особу змінюється наміром вбити ще декількох осіб, які випадково опинилися на місці події, вчинене кваліфікується за п. 5 ч. 2 чт. 115 КК. Враховуючи підвищену небезпечність «безперервного» вчинення злочину, який розпочався і не призупиняється, а вчиняються із великою інтенсивністю і призводить до наступних вбивств, все вчинене вимагає занадто складної кваліфікації, а також призначення більш суворого покарання. [38, c. 206]

Вбивство малолітньої дитини (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України) є кваліфікуючою ознакою тому, що малолітня дитина (до 14 років) фактично знаходиться у безпорадному стані, не може себе захистити та надати відповідний, належний опір особі, що посягає на її життя. До того ж таке вбивство найчастіше вчиняється не тільки шляхом дії (удушення, нанесення ран, побоїв і т. ін.), а й при відсутності таких дій – шляхом бездіяльності, наприклад, невиконання обов’язків, які має виконувати винна особа, яка зобов'язана піклуватися та доглядати за потерпілим (залишення без їжі, допомоги, нагляду за хворою дитиною тощо). [33, c. 119]

При вбивстві жінки, яка завідомо для винного була у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115) винний зазіхає по суті на два житт?