Курсовая работа: Критерії професіоналізму ведучих теленовин (на прикладі телеканалу 1+1)

У підводці ведучого особливого значення набуває перша фраза, яка й повинна привернути увагу телеаудиторії. Залежно від самого характеру – типу новин, ведучий подає стислу новину по-різному: у необхідному стилі та контексті. «Може ставитися значущість події, її цікавість чи незвичність». Все це вимагає сприйняття на слух та запам’ятовування найважливішого матеріалу. Отже мова та стиль усного телемовлення ведучого має особливе значення в ефірі теленовин. Ведучім теленовин притаманні такі професійні методи у роботі:

Лаконічність. Новину потрібно писати в розмовній манері, що забезпечує стислість і якість викладу;

Слід використовувати прості короткі речення, які містять одну думку і легко сприймаються із телевізійного ефіру;

Віктор Миронченко – дослідник інформаційного мовлення зазначає, «що речення має містити 10-15 слів. Звичайно, всі речення не можуть бути однаковими, тому рекомендується чергувати різні за розміром речення. Деякі з них можуть мати 3-4 слова, інші 19-30. Їх чергування надасть повідомленню динаміки».

При написані повідомлення треба віддавати перевагу дієсловам, уникати надміру прислівників, прикметників та віддієслівних іменників.

«Дієслова надають повідомленню динаміки. Прикметники, прислівники та інші слова групи епітетів відволікають увагу глядачів від основного змісту».

Точні слова. «Журналіст має оперувати конкретними точними словами. Неточно вжиті слова можуть змінити зміст повідомлення»;

Зайві слова. «З повідомлення необхідно вилучати всі зайві слова. Кожне слово має нести певний зміст і доповнювати новину. Зайві слова засмічують повідомлення».

Треба виділити такі часто вживані слова, яких треба уникати. Наприклад: місто Донецьк, планувати наперед, падати вниз, великий за розміром, мерія міста. Зайвими часто бувають абстрактні іменники: проблема, питання, справа, ситуація, умови, об’єкти, діяльність тощо. Зайві слова з’являються, «коли автор зловживає віддієслівними іменниками». Наприклад: «У столиці планується будівництво» - (замість «побудують»).

Терміни. «У повідомленні також треба обмежувати вживання спеціальних термінів, відомих невеликій кількості людей. Якщо ж уникати вживання термінів неможливо, їх треба пояснити. Небажаним для інформаційного мовлення є використання незрозумілих та невідомих широкому загалу слів іншомовного походження. Зазвичай журналіст може знайти відомий відповідник з української мови ( «тендери» – «конкурси»; «топ – менеджер» - «керівник»)

Журналіст має уникати вживання дієслів пасивного стану. « Активний стан позбавляє новину статичності, робить текст динамічним».

Взаємопов’язані слова мають стояти поруч;

Не зловживати запереченням. «Частку «не» треба вживати лише в прямому значені – як заперечення чи протиставлення»;

Дотримуватися часової форми повідомлення. « Не перестрибувати від минулого до майбутнього чи теперішнього часу»;

Неприйнятним для телебачення є адміністративно – бюрократичний стиль. «Ведучому/модератору важко читати, а глядачу сприймати текст, який складається із довгих фраз і нагромадженням термінів. Тому вони матимуть зворотній ефект – не пробуджуватимуть інтерес до інформації, а навіть дратуватимуть глядача»;

Важливу частину повідомлення часто складають цифри, які теж вимагають відповідного оформлення. «За можливості їх треба уникати, скорочувати до мінімуму, особливо великі дані. Цифри можна заокруглювати. Складно сприймати на слух дані у відсотках…»;

У текстах інформаційних повідомлень не варто захоплюватися алегорією – лапками, які передають іронію, сарказм, прихований зміст. «Так само небажаними є слова «так званий», «горезвісний». Маловідомі географічні назви мають прив’язуватися до загальновідомих Наприклад, у повідомленнях про невеликі населені пункти требо обов’язково вказувати регіон».

Якщо повідомлення містить синхрон, то не потрібно використовувати цитати в підводці тексту сюжету. « Краще дати змогу людині самій висловити свою думку…синхрон не має дублювати підводку. Він повинен доповнювати або підтверджувати сказане журналістом»;

Особливої уваги вимагають скорочення. « По-перше, деякі з них важко вимовляти, по-друге, не всі вони зрозумілі глядачам»;

Перед виходом в ефір текст обов’язково треба прочитати вголос і простежити, щоб у ньому не було складних для вимови поєднань слів;

Мова інформаційного повідомлення має бути чіткою. «Оскільки в повідомленнях висвітлюються найрізноманітніші теми, то й стилі можуть використовуватися різні. Мова інформації не повинна бути надто офіційною. Розмовна лексика наближує глядача до інформації, особливо тієї, в якій він зацікавлений»;

Отже, мова інформаційного повідомлення повинна бути простою, доступною, точною та зрозумілою. А стиль, що використовується ведучим – лаконічний, зорієнтований на розмовний варіант літературної мови та нейтральну лексику.

Для того щоб глядач максимально сприйняв подану інформацію, ведучі дотримуються таких вимог:

коментар ведучого повинен бути зрозумілим і чітко організованим;

лексика ведучого повинна бути вдало підібраною, слова, що використовуються – зрозумілими глядачеві;

артикуляція повинна бути чіткою;

темпоритм повинен дозволяти глядачеві стежити за змістом і легко сприймати його;

інтонаційна побудова повинна відповідати змісту сюжету;

«У практиці зарубіжного телевізійного мовлення перші фрази повідомлення називають заголовками новин. Серед українських журналістів перше речення, в якому викладено суть новини, заведено називати початком новини». Ведучий у свою чергу повинен викласти найсуттєвішу частину повідомлення – «те, що відразу приверне увагу глядачів». Писати треба просто і зрозуміло. Ведучий новин має вибрати найважливіші елементи сюжету для підводки, і «не перенасичувати ними текст повідомлення». «Кожен абзац, має містити одну ідею…» короткі речення необхідно чергувати з довгими (7+2+2), щоб уникати монотонності. Повідомлення добре сприймають, якщо: