Курсовая работа: Культурницька діяльність єврейських громад в Україні в середньовіччі

Таким чином, у євреїв України в XVII-XVIIIст. існувала система національно-релігійної освіти. Її представляли науково-освітні заклади – ієшиви, які були головними центрами культури і науки. Вступити до них міг кожен, хто добре знав іврит та був спроможний засвоювати на ньому поданий матеріал. Навчання у них було безкоштовне і заклади утримувались за рахунок кагалу. Обмін учнями між ієшивами на найвищому щаблі розвитку. Поганим вважався той мудрець, що навчався тільки в одного рабина в одній ієшиві. Учні з місцевого населення ніколи не складали більшості, бо це було не вигідно рабинам. Чим більше був учень відірваний від інших соціальних інституцій, ти більше він особисто залежав від голови ієшиви. Але був і зворотній процес – учні, якщо їм не сподобається вчитель, могли з легкістю його полишити і піти в інше місто, підірвавши цим авторитет рабина у громаді.Посада голови ієшиви трималась на особистому авторитеті. Освітній процес проходив ліберально, ставився уклін на викликання між учнями дискусій та на контрольовану самоосвіту.

Розділ 2. Система підготовки майбутніх вчителів

2.1 Методи і програми навчання

В ієшивах співіснували традиційні принципи навчання, які використовувались у всіх країнах на протязі тисячоліть і нові методи. Щоб ознайомитись з різноманітними аспектами щоденного навчання в ієшиві треба звернутися до книги Натана Ганновера, де в заключній її частині приводиться широкий опис освітнього процесу. Заняття в ієшивах проходили за чітким графіком. В літку – починаючи з іяра до п’ятнадцятого дня місяця ава, а взимку – від хешавана до 15 дня швата. За декілька тижнів до цих дат рош-гаешива (за Ганновером теж саме, що й голова ієшиви) наказував кожному учню виконати почесний обов’язок, викласти замість нього мудрецям та юнакам «хилук»[9] , тобто розповісти про декілька різних галахічних проблем, пов’язаних між собою за змістом. В цьому випадку слово «учень», яке вживає Ганновер, має трактуватись, як найвищий ступінь під час навчання в ієшиві, тобто людина особисто працююча з головою ієшиви, яка має можливість у майбутньому зайняти його посаду.

Після 15 ава або ж 15 швата підлітки могли змінити місце навчання на інше за бажанням. За день вивчався один лист Гемари с галахічними коментарями Раші, найвідомішого середньовічного інтерпретатора Талмуду, і Тосафот (зібрання коментарів єврейських ашкеназьских авторів XII – XIII ст., послідовників Раші). Від свята Шаувот чи від Ханукки до святкування Нового року, чи до Песаха вивчали галахічні постанови. Час проводження цих навчань залежав від вибору глави ієшиви. З підлітками розбирали праці Алфасі, єврейського вченого ХІ ст. Фактично найбільший обсяг матеріалу засвоювався між 15 ава і 15 швата, коли по програмі уділяли увагу безпосередньо Гемарі, Раші і Тосафот. Це вивчали всі - від підлітків до мудреців. Всі освічені люди громади і учні приходили до ієшиви і глави не було розбирали між собою галахічні проблеми. Коли з’являвся вчитель, то йому задавали найтяжкі запитання, що виникли. Він був зобов’язаний кожному відповісти. Існувало декілька класів учнів: «підлітки», «юнаки», «мудреці».

Вивчався Вавилонський Талмуд, тобто той Талмуд, що сформувався в персидсько-вавилонській діаспорі, ще названий Гемарою. Він був центральною книгою, навколо якої будувалось все навчання. Усі інші книги були лише коментарями та поясненнями до Талмуду. Основну частину додаткової літератури становили Тосафот та коментарі рабі Іцхака Афасі, представника «Золотого віку» сефардів в Іспанії. Афасі написав «Сефер га-галахот» («Книгу галахічних постанов»). В ній приводиться юридичний аналіз різноманітних фрагментів Гемари і виносяться остаточні рішення по кожному окремому питанню. Таким чином, Алфасі створив звід законів Гемари, що сприяло її поясненню і спрощенню для розуміння.

Важливим методом освіти була самостійна робота над Талмудом і пов’язаним з ним матеріалом – тобто коментарями Раші і толкуваннями тосафістів. Вона по суті була домашнім завданням, підготовкою до щоденного уроку голови ієшиви. Його початок проводився у вільній формі. Кожен міг поставити голові ієшиви запитання, що виникли в нього при прочитанні пройденого листа з Талмуду. Як правило, кожен вказував на виявлені ним протиріччя в самому тексті Талмуду чи в його тлумаченнях. Здібність учнів задати питання поважче була мірилом їх особистих здібностей. В другій частині заняття голова ієшиви розповідав про нове, що він вніс в розуміння вивченого листа Гемари.

З мудрецями, які невдовзі повинні були стати рабинами, голова ієшиви проводив окремі заняття «поксим». На них вивчались тексти, але так, щоб в майбутньому випускники могли самі викладати і виносити рішення з приводу практичної Галахи. Існувала ієрархічна структура, коли старші групи учнів передавали свої знання молодшим і тим самим отримували ще й педагогічні навички: «… і до кожного бахуру прикріплялось не менш, як два хлопчики, котрі навчались в нього всьому тому, що він засвоїв вивчаючи Тору».[10]

Ганновер докладно розглядає хід навчального процесу серед наймолодших учнів. Кожен голова ієшиви мав помічника, або ж замісника, який щоденно ходив з кімнати в кімнату і перевіряв чи навчаються підлітки, і попереджав, щоб займались і «не ходили по вулицях». Перевірка самостійно вивченого та опрацьованого матеріалу відбувалась у четвер. Оцінював рівень отриманих знань не голова навчального закладу, а спеціальний службовець, посада якого називалась габбай талмуд-тора. Навіть у ієшивах у групах підлітків та юнаків використовувались фізичні покарання плітками у випадку, коли учні не знали, або знали недостатньо з того, що їм було задано вивчити. Друга перевірка відбувалась у канун Шаббату і проводив її особисто голова ієшиви. Так як навчання проходило індивідуально в особистих кімнатах учнів, то особливого догляду потребувала дисципліна. Вона запроваджувалась серед підлітків за допомогою пільг, дарунків чи покарань. Подарунки інколи робила сама громада: «Так само і в три обмежувальні дні і в Хануккку повинні були юнаки і підлітки повторювати все пройдене за цей час, а багаті люди з громади давали їм за це небагато грошей у подарунок»^[11] .Тих, хто погано вчився, соромили перед усіма, «приводили у жах великий». Важливим було також те, що не було, хоча й формально, соціальних відмінностей – закон був одних для всіх.

Учні ієшив мали протягом року два періоди великих канікул, що давали необхідний відпочинок від інтенсивних і важких занять, і давали можливість бажаючим змінити ієшиву на будь-яку іншу. Особливо старанні учні використовували відпочинок для прочитання додаткової літератури. Крім того такі довгі канікули були спровоковані економічним фактором, бо понижували тиск на бюджет кагалу. Таким чином, навчання проходили по чіткому графіку, підпорядкованому вимогам кагалу. Простежується прямий, хоча й не помітний на перший погляд, вплив кагалу на освіту. Під зазначені терміни підганялась програма. Проте все було виважено, кількість навчальних днів визначалась виходячи з економічних потреб громади, але не була зменшена настільки, щоб це погіршувало рівень освіти.

Отож підхід до викладання та проведення занять не був спонтанним, а виваженим і прорахованим. Поєднувались освітні і економічні вимоги, що проявляється у графіку розташування канікул. Головним надбанням була уніфікованість графіку в усіх Ієшивах Речі Посполитої, що розширювало можливості учнів, давало їм змогу вільно змінювати навчальний заклад. Ні в якому разі спроба зменшити фінансовий тиск на кагал за рахунок довгих канікул не позначалась на програмі навчання, всі базові тексти вивчались в повному обсязі.

2.2 Пілпул і хілуккім та їх критика

В середньовіччі під терміном «піллпул» розуміли метод обговорювання талмудичного запитання, що передбачав інтенсивне застосування логіки. Гострота мислення грала важливу роль в методиці, що її застосовували законовчителі. Сторінки Талмуду переповнені проблемами і спробами їх вирішення. Проблема, в даному випадку, - це знаходження протиріччя між джерелами, авторитет яких однаковий, наприклад, судженнями двох танаїв, чи таная та