Актуальність теми дослідження. Феномен Л.П.Берії в історії СРСР ще має потребу в спеціальному дослідженні. Він був для радянських, російських та вітчизняних істориків довгі роки — аж до початку 1990-х рр. — фігурою з позначкою табу. Репутація лиходія й ката, що закріпилася за ним після XX й XXII з'їздів, була підтверджена в суспільній свідомості часу перебудови фільмом режисера Т.Абуладзе «Покаяння», де головний негативний герой — концентроване зло тоталітаризму — був наділений деякими рисами глави радянських каральних органів.

Щодо цього до особистості Л.П.Берії злилися два зовсім не тотожних підходи до минулого. Для ліберальної інтелігенції він був втіленням репресій, невід'ємною частиною сталінізму, підступним негідником. Партійна пропаганда підтримувала ці оцінки, але намагалася до того ж протиставити Берію і «каральні органи, які вийшли з-під контролю партії» самій партії і її керівництву, що нібито нічого не знали й тому не винні в злочинах минулого.

Всі ці оцінки досить далекі від реальності. Звичайно, Берія несе відповідальність за злочини, зроблені владою, однак тією самою мірою, як і його соратники — Маленков, Молотов, Ворошилов, Хрущов, Булганін, та й розстріляні в різний час Ягода, Єжов, Каменев, Бухарін, Кузнєцов, не говорячи вже про Сталіна. Констатуємо очевидне, хоча й небажане для декількох поколінь вітчизняних й іноземних дослідників історії КПРС: моральні принципи Берія були не вище й не нижче, ніж у його товаришів по партійному керівництву.

Л.П. Берія відрізнявся від своїх колег іншим. Він був, безсумнівно, найбільш інформованою людиною в складі тодішнього керівництва, причому його інформація була різноманітна, точна і не залежала від інших відомств. Як заступник голови Ради міністрів СРСР, він одержував відомості про стан економіки країни, окремих її галузей, зокрема про «великі будівництва соціалізму»; як керівник розвідки Берія був у курсі багатьох питань політики й міжнародних відносин, реальних проблем, що виникали між СРСР й іншими країнами. Берія безпосередньо відповідав за розробку ядерної зброї, а це пов'язувало його з армією, зі створенням нових видів озброєнь. Він мав найбільш достовірну інформацію про внутрішньополітичну обстановку в країні, про настрої людей, про всі навіть ледве помітні вираження протесту.

Навряд чи Берія вважав себе відповідальним за масові репресії 1930-х рр. Він був призначений наркомом внутрішніх справ восени 1938 р., коли пік цих репресій залишився позаду. В 1939 р. частина репресованих навіть була звільнена. Це знов-таки не було особистою заслугою нового наркома, але відрізняло його від Маленкова, Кагановича, Ворошилова або Хрущова, персонально відповідальних за терор 1930-х рр.

Розпад СРСР, загострення міжетнічних конфліктів у пострадянських державах зробили вивчення діяльності партійного керівництва у СРСР особливо актуальним. Інтерес дослідників до різних аспектів політики Л.П.Берії зріс, однак, комплексних дослідженнь цієї проблеми зроблено було мало. А без такихдослідженньнеможливо скласти цілісне уявлення про історію Росіїта СРСРпочатку - серединиХХ ст.До того ж Л.П.Берія довгі роки вважався жорстоким карателем, за вказівками якого репресували багатьох безневинних людей. Хоча в даний час багато дослідників вважають, що ці злочини були несправедливо приписані Л.П.Берії партійною верхівкою, із політичною метою. Для того аби розібратися в сумнівних питаннях політичної діяльності Л.П.Берії і обрана дана тема курсового дослідження: «Л.П.Берія — авантюрист, злочинець, демократ?»

Об’єктом дослідження є політична діяльність Л.П.Берії на початку-середині ХХ ст.

Предметом дослідження є спірні питання в історичні науці стосовно діяльності Л.П.Берії, відповідно до яких одні дослідники вважають його злочинцем і авантюристом, а інші — демократом та реформатором.

Хронологічні рамки дослідження обумовлені періодом життя та діяльності Л.П.Берії на посаді наркома внутрішніх справ СРСР і охоплюють 1899 — 1953 рр.

Метою курсового дослідження є розкриття особливостей політичної діяльності та керівництва Л.П.Берії. Для досягнення окресленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

· визначити основні біографічні відомості Л.П.Берії, які ймовірно вплинули на формування його принципів політики та керівництва;

· висвітлити основні етапи політичної кар’єри Л.П.Берії ;

· з’ясувати особливості політичної діяльності Л.П.Берії;

· визначити злочинну діяльність, яку приписали Л.П.Берії, після його арешту.

Ступінь наукової розробки . На сучасному етапі існує багато праць присвячених висвітленню діяльності Л.П.Берії з точки зору вказівок радянського партійного керівництва, завдяки яким у свідомості людей закріпилася думка про Л.П.Берія, як про ката та злочинця. Це роботи таких дослідників, як Петров Н.В.,[19] Скоркін К.В., [19]Торчинов В.А.,[29] Леонтюк А.М.,[29]Антонов-Овсеєнко А.В. [3], [4] З’явиляються і праці дослідників, які дивляться на діяльність Л.П.Берії дещо під іншим кутом, а саме, вони не відбілюють його політичних вчинків, але намагаються дослідити та довести, що Берія не був таким жорстоким катом та тираном, як його малювала радянська політична верхівка. Це такі дослідники, як Мухін Ю.І., [16] Хлевнюк О. В., [30] Берія С.Л., [5]Алексін В., [2] Чилачава Р.[31]

Джерельна база дослідження в основному складається з наукових досліджень, статей, які торкаються діяльності Л.П.Берії як наркома внутрішніх справ СРСР. Більшу увагу при написанні даної роботи було звернено на новітні розробки обраної проблеми російських дослідників — Мухин Ю.І. «Убийство Сталина и Берии»,[16]Хлевнюк О. В. «Л. П. Берия: пределы исторической «реабилитации»,[30]Алексін В. «Оборотная сторона борьбы за власть в СССР» [2]та родичів Л.П.Берії, зокрема його сина Берія С.Л., що написав книгу про діяльність свого батька «Мой отец Л. Берия».[5]

Практичне значення роботи полягає у тому, що результати дослідження можуть бути використані у подальшій науковій розробці проблеми діяльності та керівництва Л.П.Берії, при написанні бакалаврських, дипломних та наукових робіт, узагальнюючих праць, присвячених внутрішній політиці СРСР, а також при розробці нормативних і спеціальних курсів історії Росії початку-середини ХХ ст.

Структура курсової роботи обумовлена метою та завданнями дослідження і побудована за проблемно-хронологічним принципом. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури (33 позиції).

Розділ 1. Формування особистості та світогляду Л.П.Берії

Лаврентий Павлович Берія (17 (29) березня 1899 — 23 грудня 1953 рр.) — радянський державний і політичний діяч, Маршал Радянського Союзу (1945), Герой Соціалістичної праці (1943). Входив у найближче оточення Й. В. Сталіна. Як глава НКВС СРСР (1938—1945) брав участь у проведенні репресій кінця 1930-х — початку 1940-х років. Очолював ряд найважливіших галузей оборонної промисловості, у тому числі всі розробки, які стосувалися створення ядерної зброї.

Після смерті Й. В. Сталіна у червні 1953 року Л. П. Берія був арештований (відповідно до офіційної версії) за обвинуваченням у шпіонажі і змові з метою захоплення влади. Розстріляний по вироку Спеціальної судової присутності Верховного суду СССР у грудні 1953року. Позбавлений маршальського звання й нагород. Однак, цю версію спростовують деякі сучасні публіцисти й історики, у тому числі Ю. І. Мухін у своїй книзі «Вбивство Сталіна і Берія». [16] Також існує версія сина Л. П. Берії, Серго Берія, про те, що його батько був убитий відразу ж після або під час арешту в червні 1953 року, спростовується документами, які містяться в засекреченій дотепер, але все-таки частково опублікованій «справі Берії», зокрема протоколами допитів і записками Г. М. Маленкову (можливо, сфальсифікованими органами слідства). [5]

1.1 Основні етапи життєвого шліху Л.П.Берії

Народився Л.П.Берія в селищі Мерхеулі Сухумського району в бідній селянській родині. В 1915 р., закінчивши Сухумське вище начальне училище, Л. П. Берія виїхав у Баку і поступив у Бакинське середнє механіко-будівельне технічне училище. З 17 років він утримував матір і глухоніму сестру, які переїхали до нього.

У березні 1917 р. Л. П. Берія організував при училищі в Баку осередок РСДРП (більшовиків). З березня 1919 р. до встановлення Радянської влади в Азербайджані (квітень 1920 р.) Л. П. Берія до того ж керував нелегальною комуністичною організацією техніків. В 1919 р. Л. П. Берія успішно закінчив технічне училище, одержав диплом техніка архітектора-будівельника.[26, 23]

При підготовці збройного повстання проти меньшовистського уряду у Грузії був арештований і ув’язнений у Кутаїську в'язницю. У серпні 1920 р., після організованої ним голодовки політичних ув'язнених Л. П. Берія був висланий за межі Грузії. Повернувшись у Баку, Л. П. Берія пішов навчатися у Бакинський політехнічний інститут.

У квітні 1921 РКП(б) направляє Л. П. Берію на чекістську роботу. З 1921 - 1931рр. він — на керівних постах в органах радянської розвідки і контррозвідки, був заступником голови азербайджанської Надзвичайної комісії, головою грузинського ГПУ, головою закавказького ГПУ і повноважним представником ОГПУ в ЗСФСР, був членом колегії ОГПУ СРСР. За час своєї діяльності в органах ЧК-ГПУ в Грузії й Закавказзя Л. П. Берія взяв активну участь у боротьбі з меншовиками, дашнаками, мусаватистами, троцькістами, агентурами іноземних розвідок й іншими особами, які протистояли більшовикам, або обвинувачувалися в такому протистоянні. Л. П. Берія був нагороджений орденом Красного Прапору, орденами Трудового Красного Прапору Грузинської РСР, Азербайджанської РСР і Армянської РСР с формулюванням «За успішну боротьбу з контрреволюцією в Закавказзі».

У листопаді 1931 р. Л. П. Берія був переведений на партійну роботу — був обраний першим секретарем ЦК КП(б) Грузії й секретарем Закавказького крайкому ВКП(б), а в 1932 р.— першим секретарем Закавказького крайкому ВКП(б) і секретарем ЦК КП(б) Грузії.

В 1938 році ЦК ВКП(б) переводить Л. П. Берію на роботу в Москву: 22 серпня 1938 року він стає першим заступником народного комісара внутрішніх справ СРСР М.І. Єжова, 29 вересня очолює ключове Головне керування державної безпеки НКВС, а 25 листопада уже змінює Єжова на пості наркома. З 22 березня 1939 р. — кандидат у члени Політбюро.

В 1940 р., відповідно до документів, є ініціатором масового розстрілу польських військовополонених у західній Україні й Білорусії (у тому числі в Катині).[24], [26, 35]

У лютому 1941р. глава НКВС був призначений заступником голови Ради Народних Комісарів СРСР, йому було привласнене звання «Генеральний комісар держбезпеки». У роки Великої Вітчизняної війни, з 30 червня 1941 року, був членом Державного Комітету Оборони, а з 16 травня 1944 р. — заступником голови Державного Комітету Оборони й виконував відповідальні доручення керівництва країни і правлячої партії, як пов'язані з управлінням народним господарством, так і на фронті. Зокрема, Л. П. Берія став ініціатором і куратором Єврейського Антифашистського Комітету.

18 березня 1946 р. Л. П. Берія стає членом Політбюро, тобто входить до числа вищих керівників країни. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 вересня 1943 р. Л. П. Берії «за особливі заслуги в області посилення виробництва озброєння й боєприпасів у важких умовах воєнного часу» привласнене звання Героя Соціалістичної Праці. 9 липня 1945 р., при заміні спеціальних звань держбезпеки на військові, Л. П. Берії привласнене звання Маршала Радянського Союзу. Лауреат Сталінської премії (1949 р.) «за організацію справи виробництва атомної енергії й успішне завершення випробування атомної зброї». Власник «Грамоти почесного громадянина Радянського Союзу» (1949 р.). Нагороджений п'ятьма орденами Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Суворова I-го ступеня, орденами Червоного Прапора Грузинської РСР, Трудового Червоного Прапора Грузинської РСР, Трудового Червоного Прапора Азербайджанської РСР, Трудового Червоного Прапора Вірменської РСР, Республіки Танну-Тува, Сухбаатар (Монголія).[9, 76]

1.2 Участь Л.П. Берії у сталінських репресіях

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--