Щоб сформувати ідею, потрібні знання не тільки про об'єкт, а й про суб'єкт, його мету і прагнення, суспільні потреби, про засоби і шляхи втілення теоретичного знання в життя.

Ідея виступає як ідеал у кількох аспектах: у ній в концентрованому вигляді виражені досягнення наукового знання. Вона містить у собі прагнення до практичної реалізації, до свого матеріального втілення, містить знання про саму себе, про шляхи і засоби своєї об'єктивізації.

Будь-яка наукова ідея - історично минущий ідеал пізнання, який з часом перестає бути ідеалом, а суб'єкт досягає знання більшої об'єктивності і повноти з більшими реальними можливостями для реалізації, а тому створює новий ідеал.

Ідея - це кінець знання і початок речі. Ідея реалізується не тільки в практичній, айв теоретичній діяльності людини. В будові науки ідея виконує синтезуючу функцію, об'єднує знання в певну єдину систему теорій. Синтезуюча функція ідеї випливає з її природи. В ідеї відбито пізнання фундаментальної закономірності, яке дає основу для об'єднання понять і теорій. В ідеї знання досягає вищого ступеня об'єктивності, що створює умови для синтезу попереднього знання.

2. Побудова і функціонування наукової теорії. Основні процедури наукової діяльності

Створення теорії - це найбільш висока форма узагальнення і систематизації знань. Вона є сукупністю основних ідей, понять, тлумачень в тій чи іншій галузі науки, об’єднаних в одну достовірну систему знань про об’єкт теорії. Необхідними елементами теорії є експериментальні факти, гіпотези, закони. Завдання і роль наукової теорії в найбільшій мірі проявляється в найбільшій мірі в поясненні механізму і суті відомих явищ і особливо в прогнозуванні нових, які раніше не спостерігались.

У сучасних теоріях прийнято виділяти такі основні компоненти: вихідну експериментальну основу у вигляді фактів, що вимагають теоретичного пояснення; вихідну теоретичну основу, яка створюється на основі сукупності першопочаткових постулатів, аксіом, гіпотез тощо; логіку теорії; сукупність теоретично виведених тверджень з їх доведеннями.

Наукова теорія має бути адекватною об’єкту або явищу, яке описується, що дозволяє в певних межах замінити експериментальні дослідження теоретичними. Теорія має задовольняти вимоги повноти опису певної сфери дійсності, пояснювати взаємозв’язки між різними компонентами системи, в ній мають існувати зв’язки між різними положеннями, що забезпечують перехід від одних тверджень до інших.

Розвиток теорії здійснюється двома шляхами: еволюційним та революційним. Істотну роль у розвитку теорій відіграє опис. Він використовується у значенні фіксації результатів дослідження на основі певної системи позначень. Для створення опису необхідні такі компоненти: дані досвіду, система позначень та поняття науки, які мають пряме відношення до вибраної системи знаків і термінів.

Опис має досить просту логічну, але складну гносеологічну основу. В гносеологічному аспекті опис є складним методом. Він передбачає аналіз даних досвіду. При цьому необхідно відібрати параметри, що цікавлять дослідника. Цьому процесу властивий елемент абстрагування. Розглядаючи опис з гносеологічної точки зору, можна виявити його місце серед методів пізнання. Встановлено, що він знаходиться між експериментом та поясненням. Таким чином, опис - це умова і підготовчий етап переходу від емпіричного до теоретичного рівня пізнання. Але цьому методу властиві й деякі обмеження. Так, ним не встановлюються закономірні зв’язки між фактами, не розкриваються сутності, необхідності об’єктів. Метод опису не дає можливості передбачити нові явища, об’єкти. Усе це викликає необхідність застосовувати в науковому дослідженні ще й інший метод, позбавлений цих недоліків - пояснення.

На відміну від опису, пояснення допомагає проникати в сутність, глибину досліджуваного явища, розкривати закономірності останнього. Метод пояснення реалізується через пізнання законів досліджуваного об’єкта. Отже, пояснити явище - означає показати його підлеглість визначеному закону або сукупності законів об’єктивного світу. Особливості пояснення залежать від особливостей тих відношень і зв’язків пояснюваного об’єкта, які відображаються в знаннях за допомогою пояснюючого закону науки. Пояснення характеризується емпіричністю і логічною спрямованістю. Якщо опис відіграє надзвичайно важливу роль у процесі аналізу структури теорії, то пояснення - при інтерпретації її термінів.

Інтерпретація - це метод, який допомагає подоланню розриву істини та значення, який, конкретизуючи теоретичні системи, підвищує їх пізнавальну цінність і є важливим фактором синтезу наукових теорій, що сприяє встановленню загальних методологічних принципів розвитку останніх. Цей метод допомагає правильно, однозначно розуміти предмети об’єктивного світу.

Спостереження - це спосіб пізнання об’єктивного світу на основі безпосереднього сприйняття предметів і явищ за допомогою чуттєвості. Воно дозволяє отримати первинний матеріал для вивчення. Спостереження ведеться за планом і підпорядковується певній тактиці.

Експеримент - це система операцій, впливу або спостережень, спрямованих на одержання інформації про об’єкт при дослідницьких випробуваннях, які можуть проводитись в природних і штучних умовах при зміні характеру проходження процесу. Експерименти проводять на заключному етапі дослідження і він є критерієм істини теорії і гіпотез. Він має бути проведений за можливістю в короткі терміни з мінімальними затратами і високою якістю отриманих результатів. Залежно від теми наукового дослідження, обсяг експерименту може бути різним. Методологія експерименту включає такі основні етапи: розробка плану-програми експерименту; оцінка виміру і вибір засобів для проведення експерименту; проведення експерименту; обробка і аналіз експериментальних даних.

Метод формалізації - це вивчення об’єктів шляхом відображення їх змісту, структури, форми чи функціонування у знаковому вигляді, за допомогою знакових систем. В останньому аспекті він близький до методу моделювання. Символіка штучної мови дозволяє чітко і коротко фіксувати певні значення, не допускаючи різного тлумачення, що неможливо при користуванні звичайною мовою.

Індукція - метод дослідження, при якому загальний висновок про ознаки множини елементів виводиться на основі вивчення цих ознак у частини елементів однієї множини.

Дедукція - метод логічного висновку від загального до конкретного, тобто спочатку досліджують стан об’єкта в цілому, а потім його складових елементів.

Аналіз - метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою мисленого або практичного розчленування його на складові елементи. Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого.

Синтез - метод вивчення об’єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв’язку його частин. У процесі наукового дослідження синтез пов'язаний з аналізом, бо дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле.

Отже, загальнонаукові і конкретно-наукові (емпіричні) методи дослідження перебувають у взаємозв’язку, спрямованому на всебічне вивчення досліджуваних об’єктів, явищ, для отримання достовірних знань про них для розвитку науки як рушійної сили суспільства.

3. Структура наукового дослідження

Наукове дослідження - процес досягнення нових наукових знань, один із видів пізнавальної діяльності. Воно повинно відповідати певним вимогам: бути об’єктивним, доказовим, точним і відтворюваним.

Основними етапами наукового дослідження є наступні:

1. постановка завдання, попередній аналіз інформації, умов і методів вирішення даного завдання;

2. формулювання і аналіз вихідних гіпотез;

3. проведення експерименту, фіксація нових фактів, аналіз, узагальнення, інтерпретація отриманих результатів;

4. перевірка вихідних гіпотез на основі отриманих фактів і формулювання законів;

5. отримання пояснення або наукового передбачення.

Процес наукового дослідження має два рівні: емпіричний і теоретичний. Емпіричний рівень - це досвідно-експериментальне пізнання. Предметом цього дослідження є явища та їх взаємодія. На рівні емпіричного пізнання суттєві зв’язки ще не виділяються, тут фіксуються лише нові факти, і на їх основі встановлюється емпірична залежність явищ. Теоретичне дослідження - це оперування ізольованими теоретичними об’єктами або теоретичними конструктами. На теоретичному рівні робляться теоретичні узагальнення, пояснення, обґрунтування нових фактів, а також здійснюється передбачення щодо майбутніх фактів і подій. Теоретичне дослідження завжди пов’язане з вдосконаленням і розвитком понятійного апарату науки.

Визначення теоретичних основ розробки теми в наукових дослідженнях передбачає встановлення повноти висвітлення її у раніше виконаних дослідженнях, обґрунтування наукової новизни і необхідності подальшого вивчення. При цьому слід зібрати матеріал, провести його первинну обробку, узагальнити, дати теоретичне пояснення мети дослідження, зробити висновки, рекомендації.

Вивчення історії і сучасного стану проблеми дає змогу уникнути дублювання дослідження, дублювання дослідження, помилок інших дослідників, а також використати їх знання та досвід. Історія питання викладається слідом за теоретичними основами. Збирання, вивчення інформації здійснюється за літературними джерелами, які відображають стан теми дослідження. Висування та обґрунтування гіпотез завершує вивчення теоретичних посилок до досліджуваної теми. На цьому етапі аналізується сучасний с