Курсовая работа: Механізм правового регулювання
У юридичній літературі сформувалось певне розуміння сутності правового регулювання, незважаючи на різні підходи щодо його визначення.
Під правовим регулюванням П. Рабінович розуміє здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення охорони і розвитку.
А. Черданцев зазначає, що правове регулювання – це впорядкування суспільних відносин за допомогою норм права та інших правових засобів (актів застосування, договорів тощо) [12].
Таким чином, в юридичній науці сформувалося майже єдине розуміння правового регулювання як дії права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права, що здійснюються в інтересах всього суспільства або певного колективу чи особистості, з метою підпорядкувати поведінку окремих суб'єктів встановленому в суспільстві правопорядку [6,12].
З визначення слідує, що правовим регулюванням можна назвати тільки таку дію, при якій ставляться достатньо ясно визначені цілі. Наприклад, в цілях впорядкування користування землею, забезпечення її збереження, підвищення ефективності землекористування видається закон про землю. І дія норм земельного права, в результаті якого реалізуються поставлені цілі, можна назвати правовим регулюванням [8, 11].
З вищесказаного можна зробити висновок, що метою механізму правового регулювання є забезпечення впорядкування суспільних відносин, що гарантує справедливе задоволення інтересів суб'єктів. Це пояснює значущість даної категорії і показує, що роль механізму правового регулювання полягає в організації соціального життя, здійсненні інтересів людей.
1.2 Співвідношення правового регулювання та правового впливу
Слід мати на увазі, що в реальному житті право має не тільки юридичний вплив на суспільні відносини, а й вплив виховного, інформаційного та іншого характеру. Тому розрізняють два явища: правовий вплив і правове регулювання [6].
Правовий вплив виступає як частина системи соціального регулювання суспільних відносин. Основним елементом керуючої та керованої систем виступають люди, а управління зводиться до того, що одні з них впливають на свідомість і поведінку інших.
Правовому впливу в системі управління суспільством належить особливе місце, оскільки воно є одним з важливих організаційних чинників, спрямованих на забезпечення ефективності практичної діяльності людей. Завдання соціального, в першу чергу державного, управління не можуть бути вирішені без аналізу специфічної дії на суспільні відносини – нормативно-правового регулювання. Неабиякою мірою цьому сприяє системно-структурний аналіз державно-правових явищ, який з успіхом застосовується у області права.
Дослідження співвідношення правового впливу і правового регулювання вимагає уточнення понять «регулювання» і «вплив», оскільки в юридичній літературі справедливо звертається увага на нерівнозначність цих категорій. Термін регулювання пішов від лат. «regulo» – правило і позначає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь. Термін «вплив» означає дію на що-небудь за допомогою системи дій. Смислове навантаження у цих двох категорій близьке, частково співпадає, але не однозначне. Поняття «вплив» за об'ємом ширше, ніж «регулювання», бо дія включає як регулювання за допомогою певної правової норми, так і інші правові засоби і форми впливу на поведінку людей.
У юридичній літературі одні дослідники включають в правове регулювання всі види дії права на свідомість і поведінку людей, інші виводять за його межі ідеологію, виховання.
Перші під правовим регулюванням розуміють правовий вплив, тобто сукупність різних видів і форм впливу права на суспільні відносини, на поведінку і свідомість людей. Слід погодитися з думкою других, які вважають, що правове регулювання – це дія права на суспільні відносини за допомогою системи спеціальних юридичних засобів, бо не кожна правова категорія безпосередньо регулює суспільні відносини, але можна з упевненістю сказати, що будь-яка з них не може не надавати на даний інститут загальної дії. Цей висновок важливий не тільки в теоретичному, але і в практичному плані, бо такий підхід дозволяє точно визначити місце і функціональну роль того або іншого елементу в системі юридичної надбудови суспільства і використовувати його за призначенням з найбільшою користю.
Правова дія – це результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини як спеціальної системи власне правових засобів (норм права, правовідносин, актів реалізації і застосування), так і інших правових явищ (правосвідомості, правової культури, правових принципів, правотворчого процесу) [7].
1.3 Предмет правового регулювання
Предметом правового регулювання є найважливіші для держави, об'єднань людей і конкретних осіб суспільні відносини, що об'єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками [6].
Історія правового життя суспільства показала, що в сферу правового регулювання входить три групи суспільних відносин, що відповідають перерахованим ознакам.
Першу групу складають відносини людей по обміну цінностями (як матеріальними, так і нематеріальними). Тут найяскравіше виявляється можливість і необхідність правового регулювання майнових відносин, бо у взаємоприйнятному обміні майном зацікавлене і все суспільство, і кожна окрема людина. Ці відносини будуються на основі загальновизнаних правил (наприклад, визнання виразу цінності майна в грошовому еквіваленті); обов'язковість визнання правил забезпечена дієвою силою спеціального апарату правового примусу.
Другу групу утворюють відносини по владному управлінню суспільством. В управлінні соціальними процесами зацікавлені і людина, і суспільство. Управління здійснюється заради задоволення як індивідуальних, так і загальносоціальних інтересів і повинно реалізуватися за строгими правилами, забезпеченими силою примусу. Природно, в сферу правового регулювання входить державне управління соціальними процесами.
До третьої групи входять відносини із забезпечення правопорядку, які покликані забезпечити нормальне протікання процесів обміну цінностями і процесів управління суспільством. Це відносини, що виникають з порушення правил, регламентуючих поведінку людей в двох вказаних сферах [10].
1.4 Засоби правового регулювання
Щодо конкретних суспільних відносин правове регулювання здійснюється за допомогою таких методів або засобів:
1) Дозволу – тобто надання суб'єкту права на здійснення певних дій. Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього засобу може бути будь-яка правова норма, що надає суб'єкту право на одержання тих або інших благ.
2) Зобов'язування – це юридично закріплена необхідність певної поведінки в тих чи інших умовах, обставинах. Наприклад, покладення обов'язку забезпечення обвинуваченому права на захист, обов'язок своєчасного виконання договірних зобов'язань.
3) Заборони – це юридична необхідність утримуватись від певної поведінки. Як приклади заборони можуть бути положення норм права про заборону пропаганди війни, національної або расової переваги одних народів над іншими [6].
Виходячи з даних правових засобів і враховуючи власні інтереси, cуб’єкт будує відповідну програму дій.
У інформаційно-психологічному плані правовими засобами виступають не самі норми права, договори або правозастосовчі акти, а ті конкретні заходи інформаційно-психологічної дії, які в них містяться. Це – суб'єктивні права і обов'язки, пільги, заохочення і покарання і т.д., які, у свою чергу, підрозділяються на дві великі групи: правові стимули і правові обмеження.
Саме стимули і обмеження врешті решт є значущими для поведінки, пов'язаними в буквальному розумінні з цінністю, на яку орієнтується інтерес суб'єкта.
Якщо правові стимули покликані спонукати до правомірної поведінки, вигідної і для особи, і для суспільства, то правові обмеження – стримувати від протиправного задоволення її власних інтересів, яке може бути вигідним для особи, але не вигідно, чи навіть, навпаки, шкідливо для інших громадян, суспільства в цілому [8].
1.5 Типи правового регулювання
У юридичній літературі і в практиці існує дві юридичні формули, на основі яких виділяються два типи правового регулювання.
Перша формула: дозволено все, окрім прямо забороненого в законі. На цій формулі побудований загальнодозволяючий тип правового регулювання. По цьому типу в регульованих правом відносинах встановлюються строго і чітко сформульовані заборони. Як правило, об'єм цих заборон невеликий, а об'єм дозволів не визначений: все, що не заборонено. Наприклад, право допускає для членів суспільства будь-які способи множення матеріальних благ, окрім прямо заборонених законом. Даний тип правового регулювання сприяє (або не перешкоджає) проявам ініціативності, активності, самостійності в рішенні життєвих задач. Він характерний для відносин, що регламентуються галуззю цивільного права.
Друга формула правового регулювання: заборонено все, окрім прямо дозволеного. Учасник правових відносин подібного типу може зробити тільки дії, які прямо дозволені законом, а вся решта дій заборонена. Цей тип правового регулювання прийнято називати дозвільним. Він властивий тим галузям права, які зв'язані, наприклад, з державним управлінням (адміністративне право). Тут в законі указується точний, строго обмежений об'єм правомочності; все, що виходить за межі компетенції владного суб'єкта, категорично заборонено.