Курсовая работа: Механізм правового регулювання
Разом з тим достатньо очевидно, що загальнодозволяючий тип правового регулювання пов'язаний із закріпленням в праві соціальної свободи, з правом людини на вибір засобів і способів досягнення поставленої мети. Дозвільний же тип правового регулювання витікає з необхідності високої і строгої впорядкованості суспільних відносин, послідовної реалізації принципів законності. Дозвільний тип правового регулювання є єдиним при застосуванні заходів юридичної відповідальності і ряду інших заходів державного примусу [10].
2 Механізм правового регулювання
2.1 Складові елементи механізму правового регулювання
Механізм правового регулювання може бути визначений як узята в єдності система правових засобів, за допомогою яких забезпечується результативна правова дія на суспільні відносини.
З визначення поняття механізму правового регулювання видно, що це комплексне явище, серед складових елементів якого можна виділити наступні:
- норми права,
- правові відносини,
- акти реалізації прав та обов’язків.
1. Норми права є основою механізму правового регулювання. Адже саме з юридичних норм, їх змісту починається правовий вплив на соціальні відносини. Якість правового регулювання залежить від того, наскільки норми права вірно враховують закономірності суспільних відносин, що регулюються, наскільки високий рівень загальної і правової культури законодавчого корпусу. Безпосереднім чинником виникнення правових норм є правотворча діяльність держави, що полягає у прийнятті, зміні або відміні певних правових норм.
2. Правові відносини , тобто суспільні відносини, які відбуваються у межах, визначених нормами права. Норма права, регламентуючи суспільні відносини, надає їм юридичної форми, його учасники стають суб'єктами права, які взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками. Відтак, правові відносини можна собі уявити як форму, в якій визначена в правовій нормі модель поведінки суб'єктів набуває свого реального буття. Водночас реалізація правових приписів, здійснення прав і обов'язків, що виходять з норми права, може відбуватися і поза рамками правових відносин. Така ситуація виникає, наприклад, при додержанні суб'єктом приписів права, що містять у собі певні заборони.
3. Акти реалізації прав і обов'язків – це дії суб'єктів щодо здійснення приписів правових норм. Реалізація прав і обов'язків може відбуватися як у межах певних правовідносин (купівля-продаж, даріння тощо), так і в окремих актах (право суб'єкта розпоряджатися річчю, що йому належить). Слід зауважити, що існує низка явищ, які на всіх його етапах суттєво впливають на процес правового регулювання суспільних відносин. Такими чинниками є: а) законність; б) правосвідомість; в) правова культура [6].
Н.І. Матузов та А.В. Малько [8] виділяють ще один елемент механізму правового регулювання – юридичний факт .
Дані елементи можна об’єднати в загальну схему взаємозв'язку елементів механізму правового регулювання, яка виглядає таким чином. Компетентний орган (посадова особа) встановлює наявність в реальній дійсності тих обставин (юридичних фактів) , на які розрахована норма права , виносить правозастосовчий акт (рішення) , який підтверджує наявність вказаних обставин і тим самим визнає, що дана норма повинна бути реалізована. В результаті у осіб, що підпадають під дію цієї норми, виникають конкретні суб'єктивні права і обов'язки або, іншими словами, між особами виникають конкретні правові відносини . Після встановлення правовідносин, суб'єкти цих відносин здобувають можливість здійснювати дії, що становлять зміст суб'єктивних прав і обов'язків, тобто отримують можливість реалізувати ці права і обов'язки, і тим самим реалізувати норму права . Реалізація юридично значущих, тобто тих, що тягнуть за собою правові наслідки, дій характеризує завершення дії механізму правового регулювання, при якому відбувається перехід загальних розпоряджень юридичних норм, конкретизованих на стадії правових відносин в права і обов'язки, в ту фактичну, реальну поведінку, на яку направлена воля законодавця [4].
Як своєрідні додаткові елементи механізму правового регулювання можуть виступати акти офіційного тлумачення норм права, правосвідомість, режим законності і ін [8].
2.2 Стадії правового регулювання
Правове регулювання тривалий в часі процес. Воно припускає активну діяльність людей їх колективів і в процесі створення права, і в ході його втілення в життя.
Процес дії права на поведінку людей і суспільні відносини починається з моменту усвідомлення необхідності і можливості регламентації за допомогою права якихось життєвих ситуацій. У деяких умовах люди діють по праву навіть за відсутності або всупереч діючим юридичним розпорядженням. Наприклад, в умовах «товарного» голоду, дефіцитності тих чи інших товарів люди здійснюють операції купівлі-продажу не згідно з законом, а за традиційними правилами, що передбачають право продавця і покупця самим визначати ціну товару. В умовах тоталітарного політичного режиму люди, не дивлячись на загрозу застосування до ним каральних юридичних санкцій, реалізовували своє природне право на свободу думки і її вираження.
Ці та інші приклади свідчать про регулятивну роль права до його фіксації у вигляді формально визначених норм, прийнятих і гарантованих державною владою.
Регулятивна дія права найкраще прослідковується і ефективно починається з видання законотворчими органами держави нормативних актів. Зведення в закон, надання строгих юридичних форм нормам права – перша стадія правового регулювання, коли створюється його нормативна основа. На цій стадії введені в правову систему норми регламентують, направляють поведінку учасників суспільного життя шляхом встановлення їх правового статусу. Для суб'єкта права (індивіда або організації) окреслюється круг можливих прав і обов’язків.
Правовий статус громадянина визначається перш за все конституційним законодавством, а також іншими нормативно-правовими актами. Правовий статус організацій опосередковується нормативними актами, що встановлюють їх компетенцію, тобто об'єм прав і обов'язків. Наприклад, ст. 16 ЦК України надає громадянину або організації право звертатися до суду за захистом свої майнових та не майнових прав. У даній нормі закріплена можливість будь-якого члена суспільства звернутися за захистом своїх прав в даній сфері в суд.
На першій стадії здійснюється загальна, не персоніфікована, тобто, така, що не індивідуалізувалося дія права. Норми права орієнтують учасників правового життя на досягнення поставленої ними мети, попереджають про можливість настання як позитивних, так і негативних наслідків поведінки людей у сфері правового регулювання. У нормах права як би прогнозуються перешкоди на шляху задоволення правових інтересів членів суспільства і указуються можливі правові засоби їх подолання.
Крім того, на першій стадії реалізуються інформативні можливості права, виявляється активна дія на свідомість, волю, а значить, і на активну поведінку людей у сфері правового регулювання.
На другій стадії правового регулювання відбуваються індивідуалізація і конкретизація прав і обов'язків. Після настання обставин, передбачених нормами, які іменуються юридичними фактами, виникають відносини, що індивідуалізувалися, в учасників яких виникають конкретні права і обов'язки. Тут учасники правового життя «наділяються» способами поведінки, витікаючими з норм права і умов конкретної правової ситуації, тобто здійснюється індивідуалізація прав і обов'язків.
На цій, другий, стадії у конкретної людини або організації, на майнові інтереси чи права якої були певні посягання згідно ст. 16 ЦК України є конкретне право звернення в суд (кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу [2] ), а у судового органу з'являється обов'язок прийняти таку заяву до розгляду.
Друга стадія – стадія активної роботи елементу правового регулювання, що має назву правові відносини.
Третя стадія правового регулювання характеризується реалізацією, втіленням в життя тих прав і обов'язків конкретних суб'єктів, які у них є в тій або іншій правовій ситуації (у конкретних правових відносинах).
Так, мета правового захисту майнових та немайнових прав та інтересів громадянина або організації буде досягнута, коли, наприклад, суб’єкт, що посягав на такі права, буде за рішенням суду зобов’язаний відшкодувати збитки чи відшкодувати моральну (немайнову) шкоди потерпілому.
Стадія реалізації прав і обов'язків може займати тривалий часовий період, наприклад, в триваючих правовідносинах (стан в шлюбно-сімейних, трудових відносинах). На цій стадії здійснюється захист порушених прав і інтересів суб'єктів, усуваються перешкоди на шляху їх досягнення, тобто реалізується правозабезпечувальна, правоохоронна функції права [11].
Деякі автори виділяють більше стадій правового регулювання. Так Н.І. Матузов та А.В. Малько в своєму підручнику виділяють чотири таких стадії, кожна з яких відбивається в певному з чотирьох наведених вище елементів механізму правового регулювання. А також дані автори виділяють п’яту стадію, яка є факультативною та вступає в дію тоді, коли суб'єкти в процесі правореалізації порушують норми права і коли на допомогу незадоволеному інтересу повинна прийти відповідна правозастосовча діяльність [8].
3 Ефективність правового регулювання суспільних відносин
Метою видання правових приписів є досягнення необхідного суспільно корисного результату. Саме тому суспільство зацікавлено, щоб юридичні норми досягали мети, визначеної при їх виданні. Аналіз цих питань і становить проблему ефективності правового регулювання [6].
Ефективність правового регулювання – це співвідношення між результатом правового регулювання і поставленою перед ним метою.
У сучасних умовах можна виділити наступні напрями підвищення ефективності правового регулювання.