Курсовая работа: Методи соціальної діагностики та їх характеристика

· зондажно-інформаційне обстеження (збір даних про інфраструктуру, чисельність, склад і динаміку місцевого населення тощо);

· соціально-історичне обстеження (вивчення історії заселення та освоєння даної території, зміни складу місцевого населення, дослідження його традицій тощо);

· інформаційно-цільовий (аналіз різних документів, статей з місцевої та центральної преси, матеріалів електронних засобів інформації, листів, звернень громадян тощо);

· соціальне картографування (аналіз соціально-просторового розподілу і динаміки народжуваності та смертності населення, залежність якості життя від різних природних та соціальних факторів). [13.]

Найбільш послідовно охарактеризував технологічність творчого аналізу і діагнозу проблем соціального розвитку В.І. Вернадський. Він радив дотримуватися слідуючих правил:

-проводити детальний аналіз;

-бачити за часткою загальне;

-не обмежуватися описом явища, а глибоко досліджувати його сутність і зв'язок з іншими явищами;

-не уникати питання «чому?»;

-простежувати історію ідей;

-збирати як найбільше даних про предмет досліджень з літературних джерел (переважно наукових), звертаючись до оригіналів;

-вивчати загальні закономірності наукового пізнання (думати про те, як думаєш);

-зв'язувати науку з іншими галузями знання, із громадським життям;

-не тільки вирішувати проблеми, але і знаходити нові, невирішені. [12.]

У соціальній роботі соціальна діагностика передбачає вивчення мотивів і причин поведінки особистості, прошарку, групи, їхнього стану (матеріального, психічного, духовного), визначення форм, методів роботи з ними. Основною метою соціальної діагностики є виявлення соціального змісту чинників, що діють у соціально-економічних, психологічних, правових сферах суспільного життя.

1. 4 . Рівні та етапи соціальної діагностики.

Рівні соціальної діагностики можна розділити у відповідності як з розв'язуваними на цих рівнях задачами, використовуваними засобами і методами, так і з організаційно-управлінською структурою країни. Так, загально соціальний рівень соціальної діагностики еквівалентний рівню державної влади; на цьому рівні вивчається стан усього суспільства або його великих соціально-демографічних груп: дітей, людей похилого віку, жінок, чоловіків, молоді і т.д. Цим займаються як державні, так і недержавні, незалежні науково-дослідні установи академічної і прикладної спрямованості: інститути, фонди, наукові центри, що можуть вирішувати як чисто наукові, так і прикладні задачі. Наприклад, в Україні соціальну діагностику на державному рівні проводять Інститут соціальних досліджень, Центр дитинства, Інститут проблем сім'ї та інші установи.

Соціально-економічна інформація також досить швидко змінюється в перехідний період, що переживає наша країна. Обробка статистичних даних, представлених у документах і звітних формах, що надходять з регіонів в органи державного управління дає інформативно насичену, але узагальнену картину відповідної галузі життєдіяльності. Зрозуміло, фахівці проводять також вибіркові, зондажні дослідження, аналіз різних показників, що прямо або опосередковано вказують на стан соціальної сфери в країні. Використовуються також різні технології соціальної експертизи. Звичайно, загально соціальний масштаб дослідження соціальної сфери виключає індивідуальну або навіть мілкогрупову диференціацію даних, однак такий підхід відповідає діагностичним задачам, ціль яких — науково-інформаційний супровід державної соціальної політики в цілому і різних її елементах (сімейної, молодіжної політики і т.д.).[5.]

Можна відзначити також регіональний (територіальний) рівень організації соціальної діагностики, що проводиться як силами наукових підрозділів у суб'єктах держави, так і відповідними службами при адміністраціях суб'єктів держави. Якщо організації державного рівня (наукові або управлінські) докладно досліджують який-небудь конкретний регіон, тоді маємо сполучення методів і задач двох рівнів. При соціальній діагностиці регіонального рівня використовують результати всеукраїнських досліджень стосовно до відповідної території (і в порівнянні з іншими територіями); крім того, організуються дослідження на місцях (наприклад, проблема співжиття представників різних етнічних груп у республіці Крим; проблеми соціального сирітства дітей Івано-Франківської, Чернівецької областей, батьки яких виїхали на заробітки за кордон; проблеми працевлаштування молоді у районних містечках тощо). Подібний аналіз необхідний на регіональному рівні не тільки для того, щоб знати стан і динаміку процесів соціального функціонування в тому або іншому регіоні і на її основі рекомендувати різні зміни, але і для практичних організаційних заходів. Адресна соціальна допомога незаможним прошаркам населення заснована на конкретних соціальних показниках вартості життя, прожиткового мінімуму, середньої заробітної плати, середньої пенсії і т.д., що значно відрізняються на різних територіях. У регіонах приймається нормативний акт, що фіксує величину середнього (сімейного) доходу, що дає право на одержання матеріальної допомоги. Зрозуміло, такі управлінські рішення повинні забезпечуватися постійним соціально-економічним територіальним моніторингом.[11.]

Відомі розходження характеру і насиченості територіальних соціальних досліджень можуть бути пояснені різними причинами. По-перше, невисокий інтерес до них можна пояснити тим, що соціальне самопочуття населення території не є соціальною Проблемою, тобто не викликає занепокоєння в громадськості й органів, що приймають рішення, немає проявів соціальної, національної й іншої напруженості (таке можна припустити в наш досить неспокійний час, мабуть, у відношенні лише деяких територій із сильно "вираженими рисами традиційності" в регулюванні суспільства). По-друге, наявність або відсутність у регіоні наукових або навчальних закладів, що мають кадри кваліфікованих соціологів, соціальних психологів, економістів, статистиків, демографів, у значній мірі впливає на рівень розвиненості прикладних соціальних досліджень. По-третє, немало важливий суб'єктивний фактор в організації цих робіт, забезпеченні і фінансуванні наукового замовлення: якщо адміністрація регіону або керівники окремих її органів (управління соціального захисту, комітету зі справ сім'ї і дітей і т.п.) зацікавлені в одержанні об'єктивної, достовірної і всебічної інформації про стан соціальних процесів і самопочуття населення, вони знаходять можливість проведення дослідницьких процедур понад мінімум, обумовленого змістом діяльності органа управління. Більш того, отримана інформація не просто приймається до відома, а є основою для вживання заходів, спрямованих на повне (що малоймовірно) або часткове усунення існуючих труднощів.

Індивідуальний рівень соціальної діагностики - це рівень безпосередньої соціальної роботи з конкретною людиною чи групою осіб, які звернулися за допомогою до певних соціальних служб, Головною метою діагностики па цьому рівні стає визначення проблеми клієнта та знаходження правильних засобів для її вирішення. Тому на індивідуальному рівні соціальної діагностики важливим станом є вивчення особистості клієнта, що здійснюється за допомогою медичних, психологічних, соціально-педагогічних діагностичних процедур. [10.]

Теоретики соціальної роботи зазначають, що мета соціальної діагностики полягає у встановленні міри відповідності (невідповідності) параметрів соціальної реальності (ресурсів, властивостей об'єктів, соціальних установок) соціальним показникам та нормативам.

На рівні безпосередньої соціальної роботи з клієнтом функції соціальної діагностики трохи змінюються. Головною метою стає визначення соціальної проблеми клієнта і застосування правильних засобів для її вирішення. Забезпечення соціальної політики на місцевому, регіональному або, тим більше, державному рівні також входить у компетенцію соціального працівника, однак аж ніяк не в першу чергу. Дані загально соціологічних методів, масштабних дослідницьких технологій використовуються соціальним працівником, але лише як тло, на якому виявляється (і з яким порівнюється) конкретна ситуація клієнта. У зв'язку з цим широко використовуються в першу чергу мікросоціологічні, соціально-психологічні, педагогічні діагностичні процедури. У процесі професійного добору соціальних працівників широко використовуються спеціальні профорієнтаційні методики або спеціальна інтерпретація психологічних методик.

На більш високих рівнях соціальна діагностика може бути окремою галуззю діяльності, здійснюваної спеціальними співробітниками, що інтерпретують зібрані ними дані (можлива також внутрішня диференціація: збір даних роблять одні підрозділи або організації, інтерпретацію — інші). За підсумками цієї роботи можуть бути початі які-небудь дії, але не обов'язково. Соціальна діагностика — необхідна стадія технологічного процесу, початок роботи в будь-якій сфері обслуговування, з будь-якою категорією клієнтів і будь-яким типом соціальних проблем. Вона ні особово, ні організаційно не відділена від інших етапів соціального втручання. Жоден соціальний працівник не займається тільки соціальною діагностикою, але кожен соціальний працівник поряд з іншими обов'язками повинен виконувати функції соціального діагноста. Можна тільки припустити, що різні люди виявляють різні здібності до цього різновиду соціальної діяльності, що визначає більшу або меншу успішність їхнього навчання.[13.]

Незалежно від застосовуваних методів будь-який технологічний процес у соціальній діагностиці має подібну структуру, окремі елементи якої змінюються в залежності від конкретних умов. Початковим етапом його завжди є скарга клієнта або його близьких, сусідів, заява співробітника органа охорони порядку, педагога, тобто поява соціальної проблеми. Сам індивід, що є центром уваги такої проблеми, може не усвідомлювати її наявності (дитина, розумово відстала людина, алкоголік або наркоман, що не розглядає свій стан як життєву проблему або, який не знає, що може звернутися за допомогою). Тому співробітники соціальних служб не можуть обмежуватися рішенням проблем винятково тих клієнтів, що звернулися в установу соціального обслуговування, при всіх організаційних і інших складностях у функції територіального центра входить виявлення соціальних проблем на підвідомчій території.

Якщо наявність важкої життєвої ситуації констатувати досить просто, то, як правило, зовсім не просто визначити її сутність, причину і шляхи виходу з неї. Практика показує, що далеко не всі клієнти мають навички серйозного соціального аналізу, більшість з них привчені до пошуку простих, однозначних відповідей на важкі запитання або надають перевагу зручній формі ілюзій, самообману для пояснення своїх труднощів. Тому наступний етап діагностичного процесу — збір і аналіз даних про соціальну ситуацію. На цьому етапі фахівець використовує два типи дослідницьких методів: історико-генетичні і структурно-функціональні.

Історико-генетичні методи покликані визначити час, джерела і причини зародження соціальної проблеми, простежити ступінь її прояву на різних стадіях життя клієнта. Цілий ряд соціальних патологій має спадкоємну природу або, принаймні, соціально успадковується. Якщо ми в даний час не можемо однозначно сказати, чи є зв'язок пияцтва й алкоголізму індивіда з пияцтвом його батьків або прабатьків, результатом уроджених біологічних передумов, які успадковані від попередніх поколінь, або це вплив сімейного образу життя, то успадкування особистісних рис, котрі сприяють алкоголізмові (інфантильність, конформність і т.д.), не підлягає сумнівам. Успадковуються багато захворювань, у тому числі психічні. Уроджені передумови обумовлюють темперамент, багато рис характеру, інтелектуальний статус індивіда.[13.]

Може бути, ще більш значимим питання соціальної спадковості. Мимоволі, можливо навіть не бажаючи того, індивіди сприймають мову і способи мислення свого етносу, моральні норми і типи емоційних реакцій свого суспільства, переваги і забобони своєї родини. Підлітковий бунт і властиве дорослим людям звільнення від сприйнятих установок, раціональне відношення до них і самовиховання здатні зробити в індивіді величезні зміни, ззовні настільки значні, що люди недооцінюють значення тих психічних установок, які вони отримали в ранньому дитинстві в родині і найближчому соціальному оточенню. Однак досвід показує, що в кінцевому рахунку консервативні елементи свідомості візьмуть гору, і відношення до світу в людини, що переходить у категорію людей похилого віку, на 80% визначається тим, що було сприйнято ним у дитинстві.

Інтернати і їм подібні установи для дітей можна розглядати в цьому змісті як квазісім'ю; примітивні, деформовані норми взаємин, сприйняті там, випускники дитяч?