Практична значимість: організація спортивного відбору та спортивної орієнтації на першому етапі з використанням медико-біологічних особливостей дітей різного віку і застосування аналізу спадкових здібностей мають вагоміше значення, ніж необгрунтований вібір самої дитини. Агрументацією на користь даного твердження є практичний досвід багатьох тренерів та вчителів фізичної культури.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СПОРТИВНОЇ ОРІЄНТАЦІЯ І ВІДБОРУ ЮНИХ ГІМНАСТІВ

1.1 Спортивна орієнтація і спортивний відбір в системі підготовки юних гімнастів

Ріст результатів у спорті залежить, як відомо, від методики і тактики спортивного тренування, прогресу технічних засобів, своєчасної й ефективної реабілітації спортсменів, а також від росту масовості і правильного спортивного відбору. Якщо рішення більшості цих задач значною мірою визначається соціальними, економічними й організаційними питаннями, спортивний відбір — це проблема наукового дослідження, проблема наукового пошуку.

Стійкий інтерес до занять спортом у дітей і підлітків у значній мірі визначається правильністю вибору спортивної спеціалізації. Вибрати для кожного підлітка вид занять гімнастикою — задача спортивної орієнтації; відібрати найбільш придатних, результату з вимозі виду спорту, — задача спортивного відбору.

Спортивна орієнтація виходить з оцінки можливостей конкретної людини, на основі якої виробляється вибір найбільш підходящої для нього спортивної діяльності. Спортивний відбір виходить з вимог виду спорту, з обліком яких здійснюється відбір найбільш придатних для нього людей. Тому поняття "спортивний відбір" і "спортивна орієнтація" необхідно розрізняти [15].

Звичайно, не можна вважати реальної задачу розробити безпомилкові методи відбору, наприклад майбутніх чемпіонів олімпійських ігор, тому що формування будь-якого таланта залежить від величезної кількості факторів, перелічити які просто неможливо, але все-таки людина в силу своїх анатомічних, фізіологічних і психологічних особливостей завжди щонайкраще пристосовується до визначеного виду діяльності. Які об'єктивні причини необхідності спортивного відбору? Логіка постановки проблеми відбору в спорті така: у різних людей при відносно однакових тренувальних можливостях ступінь тренируемости рухових якостей різна. Очевидно, не всякий може домогтися видатних спортивних результатів. Видатне спортивне досягнення — це результат не тільки завзятих тренувань, але також і екстраординарних спадкоємних даних, якими володіє спортсмен.

Сучасна майстерність вимагає тривалої підготовки — 5, 6 і більш років. Починати тренуватися потрібно в 10 — 12 або навіть у 5 — 6 років. Тому найбільша складність полягає в умінні розглянути в дитині те, що йому знадобиться для перемоги, коли він буде дорослим.

На жаль, критеріїв оцінки перспективності спортсмена, що тільки що приступив до занять, поки небагато; кривдно і те, що досвід тренерів, їхня інтуїція не узагальнюються досить широко. Поки мало розроблені модельні характеристики "ідеальних типів" в окремих видах спорту. Високих результатів у спорті можна домогтися лише при наявності визначених здібностей, але дотепер, на жаль, мало відомо про те, як розвиваються і формуються здібності і які наукові критерії можна визначити обдарованість у тієї або іншій руховій діяльності. Тут необхідно виділити комплекс властивостей і якостей, що забезпечує успіх у спортивній діяльності [17].

Доведено, наприклад, що діти, що мають перевагу в рості, зберігають його і в наступні роки. Але не всім показникам можна приписувати таку прогностичну значимість. Для дитини в період росту і розвитку характерні великі компенсаторні можливості, незвичайна пластичність і пристосовність різних рухових і психічних функцій. Якщо тренер, наприклад, відібрав групу дітей спираючи тільки на свій досвід і інтуїцію, він міг відібрати не обов'язково здатних, а лише вміють щось робити, уже знайомих із запропонованою задачею.

Проблема спортивного відбору тісно зв'язана з ростом масовості в спорті. Масовість — основний принцип системи фізичного виховання. Тим часом, по деяким даним, в останні роки спостерігається зменшення масовості в окремих видах спорту. Зменшення масовості в спорті наслідок найчастіше неправильного вибору спортивної спеціалізації [12].

У перші роки занять багато юних спортсменів вибувають з ДЮСШ. Дуже часта причина відсівання — невідповідність даних спортсмена специфіці виду спорту. Відсівання при доборі — це реальне явище на всіх етапах підготовки спортсменів високого класу.

Нерідко в ДЮСШ головної стає задача не відбору дітей, а укомплектування груп. У цьому випадку ні про який відбір не може бути і мови.

Не кожному тренерові дано виховати класного спортсмена: хтось може навчати, хтось тренувати, але безсумнівно, що дитячому спорту потрібні люди, що займалися б тільки добором. На жаль, у практиці ДЮСШ відсутні чіткі уявлення про науково обґрунтовані прийоми визначення перспективності юних спортсменів. Критеріїв такої оцінки іноді просто немає.

Не маючи спеціальної підготовки в питаннях відбору, багато медиків, учителі фізичної культури і тренери скептично дивляться на можливості відбору й орієнтації юних спортсменів. Серед фахівців існує думка, що навіть приблизно неможливо побачити що-небудь визначене в підлітку 10 — 11 років, а тим більше прогнозувати його успіхи в спорті. Звичайно, ця проблема дуже складна. Вона збільшується ще і тим, що інтереси і схильності в дітей цього віку хитливі. Але такий песимізм у загальному не виправданий.

Таким чином, проблема спортивного відбору й орієнтації— проблема комплексна. Вона вимагає зусиль багатьох фахівців. Її необхідно вирішувати, об'єднавши зусилля вчених, тренерів і педагогів.

1.2 Взаємозв'язок соціальному і біологічного в розвитку дитини

Здібності — це властивості людини, що роблять його придатним до успішного виконання якої-небудь діяльності. Здібності формуються на основі задатків — анатомо-фізіологічних особливостей людини. "Можна вважати безнадійним виховати в людини таку здатність, задатки для якої в нього відсутні", — писав Б. М. Тепле. Здібності формуються в процесі діяльності, навчання і виховання, у свою чергу, залежать від суспільно-історичних умов (при вирішальній ролі факторів зовнішнього середовища). Але якби тільки навчання і виховання визначали рівень розвитку здібностей у людей, не було б таких величезних індивідуальних розходжень при відносно однакових умовах життя. Ще Платон писав: "...немає двох людей, що народилися зовсім однаковими, кожен відрізняється від іншого своїми природними даруваннями".

Суперечка між прихильниками спадковості і неспадковості здібностей продовжується вже кілька сторіч. У принципі спірних позиції завжди визначалися їхнім загальним світоглядом і носили в основному умоглядний характер. Лише порівняно недавно в зв'язку з деякими успіхами біології й особливо генетики з'явилася можливість вивчати це питання більш об'єктивно. Однак навіть сьогодні вчені мають у своєму розпорядженні відносно деяк зведення про спадкування високих варіантів нормальних ознак людини, оскільки можливості вивчення їхній поки досить обмежені. Для цього звичайно використовують методи багаторічних спостережень за групами людей, порівняння показників в окремих родинах (включаючи кілька поколінь), а також методи вивчення ідентичних, тобто дуже схожих, і неідентичних, тобто несхожих, близнюків (близнюковий метод).

Особливо важкою є оцінка частки впливу спадкових або середовищних факторів на формування здібностей. Будь-який спадкоємний фактор буде впливати по-різному в різних умовах середовища, а будь-який фактор буде по-різному впливати на різний спадкоємний матеріал. Спроби такої оцінки будуть безуспішними доти, поки не будуть враховані і кількісно обмірювані всі незліченні фактори зовнішнього середовища, а також динаміка взаємодії їх з генотипом від моменту зачаття до кінця життя. Варто завжди уникати спрощення цієї проблеми. Гени не визначають здатності самі по собі, а лише задатки, або, як часто тепер говорять, норму реакції на средовые впливу. Виховання і навчання також не всесильні. Не можна робити таких заяв, які робив американський педагог Дж. Вотсон: "Дайте мені дюжину дітей, і я зроблю з них усе, що захочу: лікаря, юриста, торговця, художника і навіть злодія". Ця фраза довгі роки була символом могутності виховання й утворення [9].

Педагогічний оптимізм полягає не у твердженні, що шляхом правильного навчання в кожної людини можна розвити будь-яку здатність безмежно, а у визнанні того факту, що серед нормальних людей немає жодного, хто був би ні до чого не здатний. Визнання людини нездатним у якій-небудь області не означає його неповноцінності взагалі. Воно означає лише те, що його здатності лежать не в цій області, а в іншій. "Для кожної людини, — говорить видний радянський психіатр В. М. Банщиків, — незважаючи на складність соціальної організації особистості, існує якась біологічно обумовлена "екологічна ніша, в умовах якої він буде найкраще працювати, довше зберігати здоров'я і буде більш корисний суспільству.

Ідею спадковості таланту вперше науково намагався розвити англійський психолог і антрополог Гальтон. Він вивчав родоводи самих різних видатних людей (полководців і політичних діячів, письменників, поетів і музикантів, юристів і вчених) і прийшов до висновку, що талант і особливо виняткова обдарованість успадковуються.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що є функції, для яких необхідний тільки винятковий генотип. Але це не виходить, що талант генетично жорстко детерминирован.

У випадках виняткової, обдарованості мова йде вже не про здібності, а про талант і навіть про геніальність. Імовірно, у человекознании немає іншої такої проблеми, яка б викликала настільки велику увагу й активність у вивченні і яка б так мало дала в результаті цього вивчення, як проблема інтелектуальних розходжень. Прикладом може служити так називаний коефіцієнт розумового розвитку. Слід зазначити, що дотепер не існує повного визначення поняття "інтелект", а методи виміри тепер критикуються.

Однак багато хто вважають, що не визначає здатності людини. Творчі досягнення особистості від здатності створювати нові поняття і формувати нові навички, тобто від її креативности. На сьогодні немає ще надійних методів виміру креативности. Поняття "талановита людина" обов'язково крім здібностей повинне включати а себе мотивацію, тобто пристрасть до будь-якої справи.

Якої ж риси характеру відрізняють творчу особистість? Її відрізняють величезна працьовитість у тій області знань, який вона цікавиться, оригінальність, самостійність і розкутість мислення, готовність до ризику, сприйнятливість до гумору, зосередженість уваги і "невідступне думание", як говорив И. П. Павлов. Що ж стосується віку розквіту таланта, то по цьому питанню маються самі суперечливі думки. В одних великих людей талант виявлявся дуже рано, в інших — пізно [10].

Потрібно відзначити ще одну особливість: обдарованість батьків часто не збігається з обдарованістю дітей не тільки в ступені прояву, але й у специфіці діяльності, іншими словами — предмет діяльності в обдарованих батьків і дітей може бути зовсім різним.

Звичайно, обдарованість не може зустрічатися на кожнім кроці, але шляхом правильного навчання і виховання активізувати творчі потенціали широких мас — задача цілком реальна.

Так, поняття "здібності" завжди зв'язано зі співвідношенням природженого і набутого, біологічного і соціального, природного і суспільного. Людина— це, істота біосоціальна, похідних двох факторів — природного і суспільного, і будь-яка риса його повинна нести в собі відбуток їх взаємодії.

Отже, стійкий інтерес до занять спортом у дітей і підлітків у значній мірі визначається правильністю вибору спортивної спеціалізації, що, у свою чергу, залежить від відповідності індивідуальних особливостей специфіці виду спорту. Спортивна орієнтація виходить з оцінки можливостей конкретної людини, на основі якої виробляється вибір найбільш підходящої для нього спортивної діяльності. При відборі в масовий спорт важливу роль відіграють здібності дитини та елементи спадковості.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ФІЗИЧНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ЮНИХ ГІМНАСТІВ НА ПЕРШОМУ ЕТАПІ ПІДГОТОВКИ

2.1 Організація і методика спортивного відбору на першому етапі

Основними задачами першого етапу відбору (первинний відбір) є визначення придатності дітей і підлітків до спортивного удосконалювання шляхом виявлення їх задатків, що лежать в основі розвитку здібностей, оцінка ступеня рухової активності. Можна погодитися з думкою В. І. Пилиповича і І. М. Туревського про те, що на даному етапі основною задачею є відбір узагалі моторно-обдарованих дітей і виявлення їх психомоторного статусу.

До спортивних занять залучається можливо більша кількість обдарованих у спортивному відношенні дітей і підлітків. Широко розгортається робота з агітації і пропаганди спорту. Доцільно організовувати спортивні секції в загальноосвітніх школах, де б під керівництвом учителя фізкультури і при участі тренера спортивної школи проводилися заняття по обраному виді спорту. У процесі занять і змагань протягом навчального року виявляються перспективні учні. На уроках фізичної культури й у ході секційних занять можна виявити стійке прагнення школяра до спортивного удосконалювання, успішність оволодіння їм руховими навичками й уміннями, інтерес до виконання фізичних вправ [11].