Курсовая работа: Методика активізації пізнавального процесу школярів до фізичної культури

- досліджу вальна - проявляється в умінні вчителя накопичувати та аналізувати факти поведінки дітей, бачити їх причини та наслідки, аналізувати педагогічні засоби та ефективність їх впливу на колектив і кожну дитину зокрема;

- самоосвіти - забезпечує неперервне підвищення кваліфікації вчителя завдяки поновленню знань і вмінь.

Навчально-виховний процес нагадує типову кібернетичну систему, де відбуваються процеси циркулювання інформації, де є суб'єкт і об'єкт, прямі й зворотні зв'язки тощо. Тому закономірності функціонування навчально-виховного процесу схожі з кібернетичними, хоча мають відмінності, а саме:

1) у дидактичній системі забезпечується керування засвоєнням інформації, ефективність діяльності учня залежить від рівня керівної діяльності вчителя; :

2) навчально-виховна система не може функціонувати нормально, якщо в системі відносин ''учитель—учень" лише прямий зв'язок і немає зворотного;

3) результат керування навчально-виховним процесом визначається двома чинниками: кількістю та якістю інформації про вплив керування на керований об'єкт, суб'єктивними здатностями сприймати цю інформацію та перетворювати її на новий імпульс керування відповідно до заданої мети;

4) система дій, яку виконує учень, залежить від кінцевої мети, регулюється й коригується нею;

5) модель дії, яку треба виконати (іншими словами, "програма мети") випереджає саму діяльність.

У теорії та практиці керування навчально-виховним процесом використовуються графічні, тестові, статичні, динамічні та інші моделі. Використання їх дає змогу об'єктивно дослідити й описати явища; відобразити існуючі зв'язки педагогічних процесів; інтерпретувати результати й галузь їх використання. Наприклад, графічна модель включає похвалинний розклад уроку, основні його складові, проектування діяльності вчителя та учнів. Заповнення програми займає небагато часу і є ефективнішим, ніж написання поурочного плану. Звернімо увагу на складові моделі: час, діяльність, корекцію. Саме тому, готуючи майбутніх спеціалістів до роботи в нових умовах, ми велику увагу приділяємо формуванню їхніх практичних умінь і навичок до управління навчальним процесом у сучасній школі. Під цим поняттям ми розуміємо процес змін в об'єктивних (зміст, організація, методи навчання) і суб'єктивних (зміст і структура розумової діяльності) умовах навчання в бік підвищення їх організованості. У системі навчання об'єктивні умови розглядаємо як підсистему, що керує, а суб'єктивні - як керовану підсистему. Пізнавальною діяльністю учнів можна керувати, спрямування її в потрібному напрямі є головною метою навчально-виховного процесу (Г. Кондратенко, Г. Конфедератов, М. Семикіна, В. Чепелєв, М. Розенберг та ін.).

Увесь цикл керування навчанням можна розділити на такі етапи:

1) попереднє керування: визначення мети, планування, конкретизація завдань, прогнозування;

2) оперативно-коригуюче керування, підбір матеріальної бази, інструктаж, регулювання роботи вчителів, внесення коректив у навчальний процес;

3) кінцевий: контрольний зріз знань і умінь учнів, аналіз одержаних даних, внесення коректив з оптимізації процесу викладання в навчальний процес у цілому.

Учитель керує діяльністю учнів на кожному уроці, формуючи в них прийоми розумової діяльності, вміння аналізувати, встановлювати взаємні й причинно-наслідкові зв'язки, порівнювати, узагальнювати, систематизувати здобуті знання, робити висновки. Перебудовуючи зміст навчального матеріалу, вчитель задає напрям розвитку розумової діяльності учнів і водночас коригує хід пізнання. В даному разі ми говоримо про керування навчанням методом викладання матеріалу.

Внесення нових елементів у структуру розумової діяльності учнів, її збагачення відбувається з урахуванням підготовки школярів до пошукової діяльності, до способів розв'язання проблем. Цей процес є не лише наслідком, а й засобом керування.

Організацію діяльності учнів і керування розв'язанням окремої теми ми називаємо тактикою диференційованого навчання, а послідовність "фрагментів" навчальної програми - стратегією. В інформаційному плані керування суголосне змісту уроку, його зв'язкам з іншими уроками, в структурному - побудові навчального матеріалу уроку, диференційованого навчання [29, 20].

Для підвищення ефективності навчальної діяльності школярів треба продумувати форми уроку, які забезпечували б високу пізнавальну активність учнів, а в першу чергу - чітко сформулювати його мету, створити умови, за яких теорія поєднувалася б із практикою (експеримент, лабораторна робота, робота на навчально-дослідній ділянці).

За традиційної організації навчального процесу на уроці переважає інформаційна діяльність учителя, а школярам відведено роль пасивних слухачів. Тому неабиякого значення надається такій організації навчальної діяльності, яка спрямовувала б учнів на самостійне здобуття знань (самостійна робота з науково-популярною літературою, натуральними об'єктами, підручниками, екранними посібниками тощо).

На уроках фізичної культури учні не повинні бути пасивними слухачами, а активно "діяти". Після пояснень вчителя завдань уроку учні активно виконують рухові вправи.

Зі сказаного можна зробити такі висновки:

1. Правильна організація керування пізнавальною діяльністю школярів за диференційованого навчання активізує її.

2. Стратегія навчання створює змістову основу для оптимальної побудови тактики диференційованого навчання, веде до якісних перетворень у формуванні узагальненого розв'язання завдань.

3. Керування кожним уроком або системою уроків здійснюється за допомогою певної тактики, що приводить до прийняття й розв'язання проблем, задач, передбачених стратегією навчання. Розвивається внутрішня мотивація навчання.

4. Керування пізнавальною діяльністю учнів за диференційованого навчання здійснюється внесенням в її структуру нових способів поряд зі знаннями як інструментом пізнання.

5. Спосіб розв'язання завдань формується успішніше, якщо він є предметом і об'єктом пошукової (продуктивної) діяльності.

1.2 Виховання в учнів інтересу до занять фізичною культурою

Виховання в старших підлітків інтересу до занять фізичною культурою є предметом особливої уваги як у теорії педагогіки, так і в методиці фізичного виховання. Це пов'язано з тим, що в підлітковий вік у школярів відбувається перехід від природної потреби у рухах в усвідомлену необхідність занять фізичними вправами. Такий підхід, як відомо, потребує вольових зусиль учнів, що в підлітковому віці ще не достатньо сформовані. Тому в практичній роботі необхідно спиратися на інтерес, який є великою рушійною силою, може значно підсилити мотиви і заохотити старших підлітків до регулярних занять фізичними вправами [19,25].

Отже, інтерес до занять фізичною культурою належить до мотиваційної сфери особистості. Його психологічною основою є внутрішня мотивація, яка виникає за умов зовнішньої мотивації: вимог учителя, визначення мети занять фізичними вправами, необхідності підготовитися до занять тощо.

Тобто, інтерес як внутрішній мотив діє на учнів силою своєї значущості та емоційної привабливості, яка є виразником естетичних потреб особистості. Намітивши основні орієнтири виховання в старших підлітків стійкого інтересу до занять фізичною культурою, ми прагнули розкрити їх зміст, ефективність методів і прийомів цієї роботи в школі та сім'ї. На першому етапі було також виявлено, фактори, які негативно впливають на виховання в учнів інтересу до занять фізичними вправами.

За даними С. Л. Рубінштейна, А. Н. Леонтьєва, П. В. Сімонова та інших учених виховання в учнів інтересу до будь-якої діяльності багато в чому залежить від впливу на їхню інтелектуальну, емоційно-вольову і мотиваційну сфери. Керуючись цим теоретичним положенням стосовно виховання інтересу до занять фізичною культурою, в роботі були визначені такі основні напрями формуючого експерименту: