Курсовая работа: Методика проведення екскурсій в шкільному курсі біології

Грудень рік кінчає,

Зиму починає

На снігах пухових снігурі

Застроибали веселі

Червостим і жовтим засвітилися білі сніги

А малята біжать в ковзанах

Із своєї оселі

І здається, що нині – біле свято

Землі навкруги.

(Любов Забашта)

Крижана крупа шурхотить по стінах будинків, по ринвах, цокає по склу вікон, асфальтом… зима ніби чесно попереджає: “Іду на ви!” І десь серед ночі, а той на ранок відчиняє головні снігові засідки. Півгодини, година – і не впізнати знайомого поля чи вулиці: наче білі полотнища по низ розстелили. Немов гуси-лебеді гуляли і пір’їни пороняли. Все навкруги м’яке і пухнасте, чисте і гарно вбране, все диха.

Є морозною свіжістю, невизнаною і якоюсь недоторканістю.

Проте, як твердить народна мудрість, без трьох зазимків зимі не бувати, біле мовчання не раз можна повернути на чорнотроп.

Так яким би лагідним не видався початок правління білої чародійки, а господар січень наведе всюди свій порядок. Сили холоду візьмуть справжній розбіг, наступлять морози, завірюхи, заметілі, хуги… а ще славиться святами Різдва Христового, колядками і щедрівками.

Недарма кажуть: січень – до всього року заспівав.

У дерев сьогодні срібне свято:

Сонце, спить, січнева білизна,

Цілий сад прийшов пощедрувати до вікна.

А вікно вмуроване у іній,

У гірлянди яблуневих віт,

В голоси пташині, сині тіні,

У іскристо-сяйний сонце світ.

Кожного року зустрічаємось з січнем, а він дуже часто не схожий на своїх предок. То лякає суворими морозами – за довгу ніч так настудить, що ранком повітря обпікає обличчя й руки. То у відлигу впаде, мокро-брудний, дощовий туманний…

Кажуть, у січні не до подорожей. Не вірте! Зима – чудова пора. Вона красива своєю стриманістю, її кришталева мовчазність навертає на роздуми.

Січневий ліс тихий і задумливий. Здається, все завмерло, все вкрите памороззю і пухнастим снігом. Та це на погляд необізнаного. Адже тільки снігової пори ялина розкидає своє насіння. Вона до цього пристосована. Плоди її дозрівають восени. Але їх міцно тримають лусочки шишок, ще щільно замкнені. Так от під дією зимових вітрів і під впливом сонячного освітлення луска підсихає, розкривається. Насіння звільняється з “полону” і падає. А через те, що воно оснащене “крилатками”, пориви вітру його розносять на значні відстані.

Виходимо на узлісся. Навкруги біло-біло, сніговою ковдрою вкрито ліс і поле.

У лютому зима з весною зустрічаються вперше.

Хоч він і легкий, та дарма –

Він все одно хороший, друзі: