Курсовая работа: Мирова угода у справах про банкрутство

На відміну від інших процедур (санації, ліквідації чи розпорядження майном) мирова угода має універсальний характер. Вона не має самостійного значення і проявляється в інших судових процедурах. Вважається, що мирова угода є досить привабливою саме для боржника, оскільки реалізація умов мирової угоди відбувається без контролю комітету кредиторів та господарського суду. Боржник може продовжувати свою діяльність, його керівництво не звільняється та немає необхідності звітувати перед кредиторами та судом. [14]

Іншими словами, якщо учасники хочуть вирішити питання погашення боргу, то вони можуть використовувати мирову угоду на будь-якій стадії процедури банкрутства. Мирова угода як судова процедура ставить своєю задачею досягнення згоди між кредиторами та боржником по врегулюванню боргу і відновлення платоспроможності господарюючого суб’єкта. Сторони узгоджують умови мирової угоди – відстрочку (розстрочку) чи прощення боргу шляхом складання спеціального документа. Поряд з обов’язковими умовами мирова угода має на меті використовувати такі заходи по фінансовому оздоровленню боржника як обмін боргів на акції, виконання зобов’язань третіми особами тощо. Мирова угода - це така ж сама реабілітаційна процедура як і санація, але з меншою ефективністю, оскільки реалізація умов мирової угоди виконується уже поза контролем комітету кредиторів і господарського суду. У той же час мирова угода більш вигідна боржнику, ніж санація, так як він не втрачає контроль над суб’єктом господарювання. Підписання мирової угоди має результатом припинення провадження у справі про банкрутство.[15]

У перші роки застосування нової редакції Закону процедура мирової угоди отримала широке використання, проте у подальшому кількість укладених у справах про банкрутство мирових угод значно зменшилася. Аналізуючи причини такого зменшення Н. Барабашова підтверджує те, що власник і органи управління боржника після укладення мирової угоди зберігають свій статус, а кредитори фактично втрачають контроль над боржником і лише виникнення надзвичайних обставин дає їм підстави вимагати захисту у суді своїх інтересів. Через це для кредиторів більш привабливою є процедура санації.[16]

Особливі суперечки серед фахівців викликає зміст мирової угоди, тобто саме вимоги, що включаються до мирової угоди. Також певні розбіжності виникають у практиці та теорії застосування законодавства про мирову угоду у справах про банкрутство.

Згідно ч. 2 ст. 35 Закону мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження справи про банкрутство. Проте, практика Вищого господарського суду України показує, що судді не в повному обсязі погоджуються із законодавцем в цьому питанні.

Так, в Постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2005 року у справі № Б-25/12-04 встановлено, що мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, які включені до реєстру вимог кредиторів.

Отже, з практики Вищого господарського суду України щодо укладення мирової угоди, вбачається, що в процедурі розпорядження майном мирова угода укладається та затверджується на завершальному етапі: коли суд визнає вимоги кредиторів і затвердить реєстр вимог; коли кредитори проведуть перші загальні збори і виберуть комітет кредиторів.

Варто звернути особливу увагу на види вимог, що можуть підлягати та не підлягають прощенню при укладенні мирової угоди: страхові внески та податки.

Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Оскільки мирова угода укладається щодо вимог, забезпечених заставою, другої та наступних черг задоволення вимог кредиторів, передбачених у ст. 31 Закону про банкрутство, то мирова угода не укладається щодо:

· виплати вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, включаючи відшкодування кредиту, отриманого з такою метою;

· витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

· витрат, пов’язаних із провадженням у справі про банкрутство в господарському суді, включаючи витрати на роботу ліквідаційної комісії, оплату праці арбітражних керуючих, витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов’язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

· оплати державного мита, на публікацію будь-яких оголошень у справі про банкрутство;

· проведення аудиту, якщо він проводився за рішенням господарського суду. [17]

Однією з переваг мирової угоди є те, що у випадку, якщо мирова угода передбачає розстрочку, відстрочення або ж прощення (списання) боргів або їх частини, орган податкового стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог по податках, зборам (обов'язковим платежам) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому, податковий борг, який виник в строк, що передує трьом повним календарним рокам до дати подачі заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, вважається безнадійним і списується, а податкові зобов'язання і податковий борг, які виникли в строк впродовж трьох останніх перед днем подачі заяви про порушення справи про банкрутство календарних років, підлягають розстроченню, відстроченню або списуються на умовах мирової угоди. Це твердження закріплене в Наказі ДПА України № 600 від 21.11.2000 року.

Крім того, прощенню (списанню) і розстрочці (відстроченню) підлягають всі види пені, штрафних і фінансових санкцій, які зараховуються до бюджетів всіх рівнів, а також плата за наданий податковий кредит. Достатньо багатою є практика Вищого господарського суду України щодо списання боргів при укладенні мирової угоди.[18]

Наприклад, Постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2005 року у справі №6/154 було встановлено наступне:

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які виразили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги.

У цій справі орган державної податкової інспекції заперечував проти укладення мирової угоди і посилався на порушення вказаної норми, оскільки умовами мирової угоди передбачено списання заборгованості в межах третьої черги лише з податкових зобов'язань, а з інших вимог кредиторів третьої черги списання не передбачено.

Колегія суддів відзначила, що умови для кредиторів третьої черги встановлюються як мировою угодою, так і Законом.

Судом встановлено, що Закон передбачає певні виключення із загального правила для кредиторів з вимогами щодо податків, зборів (обов'язкових платежів). Для них не діють гарантії, передбачені ч. 3 ст. 36 Закону, як для кредиторів інших черг.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону про банкрутство коли умови мирової угоди, укладеного згідно з правилами ст. 35 цього Закону, передбачають розстрочку, відстрочення або прощення (списання) боргів або їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства.

До того ж, презюмується згода зазначених вище органів на умови мирової угоди, тобто згода податкового кредитора як на укладення мирової угоди, так і на її умови не потрібні. Постановою Вищого господарського суду України від 18.01.2005 року у справі №6/95 також підтверджується, що відмова керівника податкового органу підписати мирову угоду, яка відповідає вимогам статей Закону про банкрутство, не може бути підставою для відмови в затвердженні мирової угоди господарським судом. В той же час такі умови мирової угоди є обов'язковими для податкового кредитора.

З наведених вище постанов Вищого господарського суду України можна зробити висновки, що ч. 2 ст. 36 Закону про банкрутство слід трактувати наступним чином: податковому органу повинен бути наданий екземпляр для підписання мирової угоди. У випадку, якщо керівник податкового органу не підписує мирову угоду (або ж не повертає підписаний екземпляр) протягом розумного терміну, мирова угода подається на затвердження до господарського суду без підпису керівника податкового органу.

Дослідники стверджують, що мирову угоду в господарському процесі можна визначити як одну з форм прояву свободи в реалізації сторонами господарського процесу своїх прав, що проявляється в укладенні між ними угоди про заміну зобов’язання, на підставі якого й виник спір, іншим зобов’язанням з метою врегулювання такого спору.[19] Відповідно до ч. 4 ст. 78 ГПК, мирова угода затверджується ухвалою суду, якою одночасно припиняється провадження у справі.

Таким чином, мирова угода – це спосіб вирішення судового спору “миром”, сприяння застосуванню механізму відновлення платоспроможності боржника без винесення судового рішення.

2. Особливості укладення мирової угоди у справах про банкрутство відповіно до законодавства України: основні стадії та процесуальні особливості

Мирова угода є одним із традиційних засобів врегулювання конфліктних ситуацій у цивільних правовідносинах. Як юридичний інструмент мирова угода використовується у цивільному і господарському процесах, у провадженні справ про банкрутство, третейському розгляді. Укладення її можливе у виконавчому провадженні, а також у межах нотаріального провадження. У зв’язку з цим сукупність норм, що регулюють укладення мирової угоди, є міжгалузевим правовим інститутом, який охоплює як процесуально-процедурні, так і матеріальні норми цивільного права.[20]