Курсовая работа: Місце національної економіки в системі світового господарства

У соціально-економічному плані світове господарство неоднорідне. Провідне місце в нім займають промислово розвинені західні країни. Особливе місце займають країни, які розвиваються, у котрих багато в чому зберігається залежний характер їх економік від індустріальних (розвинених) країн. Свою специфіку в розвитку мають східноєвропейські країни з перехідною економікою і цілий ряд інших держав. В цілому світове господарство є складним соціально-економічним угрупуванням.

Місце окремих країн в світовому господарстві визначається на основі декількох ключових показників їх економічного розвитку, об'єднаних деякою взаємозалежністю. МВФ об'єднує ці декілька показників в Квоту країн-учасниць, яка переглядається 1 раз у 5 років. Це такі показники: об'єм виробництва, об'єм ВВП, розмір офіційних резервів країни, а також поточних платежів і надходжень. Потім робиться поправка на експертну оцінку відносного політичного впливу кожній з країн на світову економіку.

В результаті розрахунку, в 1997 році в першій десятці місця країн розподілилися таким чином (питома вага в %):

· США -18,8%, Італія - 3,1%

· Німеччина і Японія - по 5,6%, Канада і Росія - 2,9%

· Франція і Великобританія - по 5%, Китай - 2,3%

· Саудівська Аравія - 3,5%, Решта країн - 45,4%

Статистичні обчислення для визначення відносного місця кожною з країн ґрунтуються тільки на економічних даних про розміри їх ВНП, офіційних резервів, поточних платежів і надходжень і не враховують розміри території, демографічні і соціальні показники. Розрахункові питомі ваги є статистичною основою подальшого політичного узгодження відносних доль кожній з країн. Це дозволяє врахувати їх економічну і також політичну роль в міжнародній економіці.

Розділ 3 Взаємодія світового господарства і національних економік

Всесвітнє господарство представляє взаємозв'язані між собою економіки практично всіх цивілізованих країн світу. Економічною основою всесвітнього господарства служить об'єктивна доцільність, яка обумовлена прагненням всіх держав до зростання економічної ефективності, досягнутої за рахунок міжнародного розподілу праці, і викликаними цим зростанням національною спеціалізацією та міжнародною інтеграцією.

Постійне прагнення до поглиблення розподілу праці і доведення його до міжнародного рівня служило раніше головною причиною становлення і розвитку міжнародної торгівлі і світового ринку. Проте, на відміну від світового ринку, який і зараз є найважливішим складником міжнародної співпраці, всесвітнє господарство є більш ємке явище. Це особлива форма реалізації міжнародних економічних взаємозв'язків між господарськими суб'єктами більшості країн світу, яка націлена на досягнення більшої ефективності в економічній діяльності за рахунок поглиблення розподілу праці і вільного переміщення в світовому просторі товарів, робочої сили, технологій і капіталу.

Створення всесвітнього господарства не означає автоматичного включення в нього всіх національних економік. Серед безлічі факторів, які впливають на входження і рівень інтеграції кожної країни в систему світового господарства, найважливішими є два.

По-перше, ефект, або економічна, а, може бути, і політична вигода для країн-учасниць світового інтеграційного процесу. При цьому головним критерієм повинен бути національний інтерес - не тільки поточний, але і пов'язаний з віддаленим майбутнім. Рішення про участь кожної конкретної країни в тих або інших формах міжнародних економічних зв'язків завжди представляє складність, бо вимагає всестороннього обліку наслідків і результатів такого акту. Це важливо не тільки для національної економіки окремої країни, але і для світової економічної спільноти в цілому.

По-друге, участь в світовій економічній інтеграції для будь-якої країни стає можливою за умови певної адаптації національного господарства і правової бази держави до уніфікованих норм і вимог всесвітнього господарства.

Головними умовами участі в міжнародних економічних союзах і інших міжнародних організаціях в даний час є: політична стабільність в країні, відсутність різких коливань в стані національної економіки і, нарешті, відвертість економіки.

За виконанням кожної з цих умов спостерігають спеціальні міжнародні організації, керуючись загальноприйнятими в світовій практиці нормами і правилами. Для характеристики макроекономічного стану національної економіки по єдиних критеріях, використовується міжнародна система національних рахунків (СНР).

Прискорення розвитку міжнародних економічних інтеграційних процесів потребує все більш відкритої економіки, що має на увазі:

· прозорість, тобто вільний доступ до національних макроекономічних даних;

· економічну свободу всередині країни;

· участь країни і її економічних суб'єктів в світовому інтеграційному процесі.

Передумовою відкритості економіки є економічна свобода - дотримання в країні трьох основних принципів: свободи індивідуального вибору, свободи приватного обміну та гарантії приватної власності. Залежно від цього світова спільнота отримує можливість визначати не тільки стан і можливості економіки тієї або іншої країни, але і встановити ступінь сприятливих умов для створення в ній іноземних та змішаних підприємств, доцільність розміщення кредитів.

Лідерами рейтингу відвертості економіки є економічно розвинені і «нові» промислово розвинені країни. Україна в доповіді Всесвітнього економічного форуму в 2008р. про стимулювання світової торгівлі, в основі якого лежить індекс відвертості національних економік, опинилася на 71-м місці. При цьому Росія опинилася в рейтингу з 121 країни на 109-му місці. Загальний індекс відвертості економіки у Росії опинився навіть нижче, ніж у таких країн, як Буркіна-Фасо і Замбія.

В той же час, країною з самою відкритою економікою, яка сприяє розвитку зовнішньої торгівлі, на думку ВЕФ, є Сінгапур, за ним йдуть - спеціальний адміністративний район Китаю Гонконг і Швейцарія.

До числа країн, економіка яких була визнана більш закритою, ніж в Росії, увійшли (в порядку зниження оцінки) Непал, Бангладеш, Алжир, Монголія, Таджикистан, Гайана, Бурунді, Нігерія, Зімбабве, Венесуела, Кот-Д’Івуар і Чад.

Економічна відвертість держави повинна мати певні межі, вихід за які здатний принести негативний результат. Вона не повинна виходити за рамки глобальних інтересів країни. Тому, крім комплексної оцінки відвертості, в економічній практиці використовується також показник економічної вразливості національної економіки відносно світових економічних потрясінь.

Рейтинг країн, визначений тільки по цьому показнику відвертості, істотно відрізняється від загального рейтингу економічної свободи. На першому місці тут невеликі, хоча і економічно розвинені країни, такі, як Малайзія, Філіппіни, Нова Зеландія. Частка експорту цих країн складає 70-80% від об'єму їх ВВП. В той же час в крупних країнах з розвиненою економікою ця частка помітно нижче (наприклад, в Японії 11%, в США 10%).

Кожна сучасна держава, проводячи політику відкритої економіки, одночасно прагне певною мірою обмежити міжнародне втручання в свою економічну діяльність, залишаючи за наднаціональними економічними органами лише функції контролю за рекомендаціями. Практично всі країни, навіть ті, економіка яких визнана найбільш відкритою, не відмовляються від політики жорсткого протекціонізму. Так, країни з розвиненою економікою строго обмежують вивіз новітніх зразків техніки і передових технологій, обмежують еміграцію з країни вчених та фахівців, стежать за співвідношенням між своїм експортом і імпортом. Країни, які розвиваються, строго лімітують вивіз стратегічної сировини, обмежують вивіз валюти, дорогоцінних металів та інших цінностей.

Створення і розвиток всесвітнього господарства є складний і суперечливий процес. На різних етапах існування і розвитку світової економіки роль і форми участі окремих країн в даному процесі неоднозначні. Це залежить від комплексу обставин, зокрема від ступеня економічний розвиненості країни і масштабності її національної економіки. Крім того, до найважливіших чинників такого роду відносяться економічна політика, здійснювана в даній країні в певний період, діючі умови або «правила гри», у всесвітніх економічних організаціях.

В створенні і розвитку світового господарства зацікавлені в першу чергу економічно розвинені країни. Для них участь в світовому економічному процесі означає природний перехід до вищої стадії розподілу праці і спеціалізації виробництва. Тому міжнародна економічна інтеграція для розвинених країн завжди є додатковим засобом для економічного зростання.

Саме економічно розвинені країни внесли найбільший внесок до створення сучасного господарства з діючим в ньому особливим порядком. Сенс такого порядку визначений в основному неоліберальною моделлю економічного розвитку. Основні риси цієї моделі полягають в тому, що головним регулятором міжнародних взаємозв'язків повинен бути ринковий механізм. Одночасно чиниться упор на переорієнтацію національних економік з розвитку національно-господарського комплексу на створення вузькоспеціалізованої економіки, скорочення функцій держави по управлінню економічними процесами і передачу цих функцій міжнародним установам.