Курсовая работа: Митна політика України на сучасному етапі

2) методика розрахунку ставок митних податків на основі вартості імпорту дає можливість недобросовісним імпортерам занижувати контрактні ціни і відповідно приховувати від оподаткування значну частину свого обороту;

3) у зв’язку з тим, що зі зростанням митних тарифів та акцизного збору на імпортні товари не були враховані технічні можливості введення марок акцизного збору на алкогольні та тютюнові вироби з 15 жовтня 1995 р., частково припинився легальний імпорт алкоголю та фактично зупинився імпорт тютюнових виробів. В результаті підвищилися ціни на нелегальному ринку, що не відповідає інтересам споживачів і спровокувало посилення соціальної напруги;

4) невиправданим і неефективним з економічної точки зору є кількісне обмеження на видачу сертифікатів на торгівлю імпортними товарами і підвищення вартості таких сертифікатів (від обсягу роздрібної торгівлі відповідно чисельності населення регіонів), це веде до дисбалансу попиту і споживання і сприяє монополізації ринків тіньовими структурами. Крім того, такий підхід стимулює корупцію серед посадових осіб, які займаються видачею сертифікатів;

5) надвеликі ставки оподаткування, відсутність твердих гарантій збереження капіталу, часті зміни в законодавстві створюють серйозні перешкоди к інвестуванню капіталу з-за кордону в Україну, що дуже негативно відображається на економічній ситуації.

2. Аналіз митної політики України на сучасному етапі

2.1 Характеристика митних тарифів

Для глибшого усвідомлення ролі митного оподаткування у регулюванні економічних і соціальних процесів варто проаналізувати розвиток митно-тарифного регулювання в Україні протягом 1991-2004 років. Загалом можна виокремити такі етапи:

1. 1991-1993 роки. Лібералізація зовнішньоторговельних відносин, проведення політики вільної імпортної торгівлі, яка не передбачала митно-тарифного захисту стратегічних галузей національного виробництва. На початку 1993 року було прийнято Єдиний митний тариф, згідно з яким були запроваджені ставки імпортного мита на рівні 0-10% на більшість товарних позицій. Лише незначна частина товарів обкладалася за ставками 15-30%, а максимальний їх рівень становив 50% для алкогольних і тютюнових виробів.

При цьому товари, які імпортувалися з країн, що розвиваються, митом не обкладалися, а товари з промислово розвинених країн, із якими Україна мала угоди про надання режиму найбільшого сприяння, оподатковувалися за пільговими ставками. Для країн із режимом найбільшого сприяння рівень імпортного тарифу знаходився переважно на досить низькому рівні: 2-5%. Крім того, досить лібералізованим був імпорт предметів розкоші та легкових автомобілів. Безперечно, такий м’який режим обкладання митом сприяв нарощенню імпорту товарів і послуг.

У цей же період було запроваджене експортне (вивізне) мито, яким охоплювалася близько 81 позиція за варіюванням ставок від 5% для гумових шин до 40% для лому з чорних металів.

2. 1994-1995 роки. Відбувається обмеження імпорту шляхом встановлення квот і ліцензій на нетривалий час, оскільки посилюються кризові явища в економіці, спричинені низькою конкурентоспроможністю національного виробництва.

На початку 1995 року застосовуються протекціоністські заходи до ряду сільськогосподарських товарів і машин для агропромислового комплексу, цементу, ряду хімічних товарів, одягу, деяких видів будівельних матеріалів і дорожньо будівельних машин, автомобілів, меблів тощо. Імпортні тарифи були підвищені до 20-30% для країн із режимом найбільшого сприяння і 30-40% для країн без такого режиму.

Однак, ці заходи не мали необхідного ефекту, вітчизняне виробництво не оговталося після економічної кризи, яка ускладнювалася інфляційними процесами, доларизацією та бартеризацією економіки, неефективною податковою політикою тощо.

Водночас зменшуються ставки ввізного мита на енергоносії та сировину, так звану продукцію критичного імпорту.

Негативний вплив на економіку мала досить поширена практика ввезення в Україну товарів, виготовлених з української давальницької сировини, оскільки іноді під виглядом давальницької сировини імпортувалися звичайні іноземні товари. Так, при ввезенні на переробку давальницької сировини в обсязі 20% від розрахункової вартості товару після переробки надавалася можливість ввозити товари без сплати належних митних платежів. Така податкова пільга негативно впливала на структуру імпорту і сприяла поширенню масового ухилення від сплати податків шляхом використання відповідних схем.

3. 1996-1998 роки. Початок 1996 року характеризується значними змінами у зовнішньоторговельній політиці, які спрямовані на захист вітчизняного виробника. У цей період на більшість товарів ставки імпортного мита підвищилися з 10-20% до 40-100%, максимальний їхній рівень було встановлено на хутро, шкіру – до 150%, лікеро-горілчані й тютюнові вироби – до 200-350%.

Крім цього, були введені ПДВ і акцизний збір, які нараховувалися за дискримінаційною схемою у порівнянні з товарами національного виробництва ( ПДВ нараховувався не на конкретну вартість товару, а на суму цієї вартості, мита і митного збору, акциз – на вартісну базу, до якої входив ПДВ)

Також із кінця 1995 року з метою запобігання уникненню від сплати податків, зокрема заниження митної вартості, багато товарних позицій було переведено під дію специфічних або комбінованих митних ставок замість адвалерних.

У зв’язку з прагненням України приєднатися до ГАТТ та вступу до СОТ на початку 1996 року Указом Президента затверджена «Конвенція трансформації митного тарифу України на 1996-2005 роки відповідно до системи ГАТТ/СОТ», яка визначає основні принципи і напрями поступового зниження ставок ввізного мита для їхньої реалізації українською стороною в переговорному процесі з метою забезпечення доступу до товарних ринків у межах вступу України в СОТ. Кінцевою метою трансформації митного тарифу України є досягнення після закінчення перехідного періоду рівня середньозваженої ставки ввізного мита не більш ніж 14%.

Проте саме в цей період було посилено протекціоністські заходи щодо сільськогосподарських товаровиробників шляхом запровадження у 1997 році механізму сезонних ввізних мит, а також використання заходів нетарифного регулювання. Так, сезонне мито було вперше застосовано у 1996 році до одного виду продукції – картоплі. У 1997 році було прийнято Закон України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції», внаслідок чого поступово перелік продукції, для якої встановлювалося сезонне мито, значно розширився. Термін дії ставок сезонного ввізного мита, відповідно до закону, мав становити від 60 до 120 днів.

Через погіршення стану платіжного балансу і з метою підвищення рівня економічного захисту вітчизняного виробника в березні 1998 року були значно збільшені ставки ввізного мита на понад 1500 товарних позицій зовнішньоекономічної діяльності. Середній коефіцієнт 2 був застосований для збільшення ставок, що відчутно підняло ціни на імпортовані товари широкого вжитку, на яких побудовано бізнес малих і середніх підприємств.

Фактично на кінець 1998 року у складі митного тарифу майже не залишилося товарів зі ставками, встановленими в січні 1993 року. Ставки було збільшено на деякі хімічні складники і лужні, цеглу, черепицю – удвічі; на скло, скло посуд та вироби зі скла – утричі; на радіо- і телетовари, електронні засоби охорони ставки мита зросли у 2-3 рази. Найбільше зросли ставки на водний транспорт і дитячі іграшки.

З точки зору дотримання Україною зобов’язань, узятих на себе в рамках угод із тарифів і торгівлі, країна наблизилась до гранично можливої величини ставок мита (згідно із зобов’язаннями, взятими у рамках угод ГАТТ/СОТ, Україна не повинна підвищувати ставки мита більше від середньозваженої величини у розмірі 30% щодо загального масиву Єдиного митного тарифу).

У свою чергу, відбулись зміни й у експортному митному оподаткуванні. Відновлюються експортні податки на низку товарних груп (вовна і шкіра тварин, чорні і кольорові метали). З лютого 1996 року запроваджуються нові експортні обмеження, пов’язані із встановленням індикативних цін на багато видів експортної продукції.

4. 1999-2004 роки – поступова лібералізація імпортного режиму, яка була зумовлена ще й зобов’язаннями перед міжнародними фінансовими організаціями та намаганнями поступово пом’якшити свій зовнішньоторговельний режим.

Водночас у 1999 році активно використовуються сезонні види мита на продукцію сільського господарства, хоч перелік товарів подано у значно меншому обсязі порівняно з 1998 роком. Встановлено ставки сезонного ввізного мита у подвійному розмірі до розміру пільгових ставок ввізного (імпортного) мита на с/г продукцію 7-12 груп товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності. Термін дії сезонного ввізного мита було подовжено порівняно з 1998 роком.

До 2000 року було скасовано поняття мінімальної митної вартості. Відновлюється переговорний процес щодо вступу України до ГАТТ/СОТ, відбуваються переговори з ЄС щодо зменшення рівня ввізного мита на товари легкої промисловості. Так, було зменшено розмір максимальних ставок ввізного мита Єдиного митного тарифу до рівня 25%.

У цілому на 01.04.2000 року середньозважений рівень імпортного мита становив в Україні 7,14%, зокрема на промислові товари – 5,48%, сільськогосподарські та продовольчі товари – 25,4 %.

Із набуттям чинності Закону України «Про митний тариф» з 1 липня 2001 року було впроваджено європейські принципи кодування товарів, здійснено перехід до застосування Гармонізованої системи опису та кодування товарів 1996 року та УКТЗЕД. Даний Закон передбачає збереження 90% раніше діючих ставок ввізного мита та встановлення їх середньоарифметичної величини на рівні 10,7% митної вартості товарів залежно від наданого режиму.