Міжнародна торгова валюта слугує для оцінки та опосередкування міжнародних торгових операцій, яким є експорт і імпорт товарів, послуг, капіталів тощо. У даному випадку вона виконує ті ж самі функції, що й національна валюта, тобто міри вартості і масштабу цін, засобу платежу і нагромадження.

Крім того, на міжнародних валютних ринках торгова валюта виступає як товар, є предметом купівлі-продажу. Її ціна (валютний курс_ змінюється залежно від попиту та пропозиції. Йдеться про операції переважно приватного характеру. На даному рівні державні органи використовують міжнародні гроші у тому випадку, якщо вони здійснюють подібні операції саме як приватні організації.

Інша сфера, в якій обертаються світові гроші, пов’язана із взаємодією країн як суб’єктів міжнародних економічних відносин. У даному випадку світові гроші, будучи валютним резервом держави, використовуються передусім для покриття дефіциту платіжного балансу, позик, кредиту, допомоги тощо. На цьому рівня валютні резерви забезпечують здійснення офіційних, тобто державних фінансових операцій, у яких суб’єктами виступають не приватні особи (фізичні), а лише держави та їхні уряди. Мова йде при цьому про однакові за якістю гроші, але про різні рівня суб’єктів їх використання та застосування[5] .

Головна функція міжнародної резервної валюти - створення валютних державних резервів (функція нагромадження та скарбу). Вона ж виступає інтегруючою одиницею, в якій визначається паритет національних валют і таким чином здійснюється їх зіставлення. Міжнародна резервна валюта використовується для збереження відносно стабільного валютного курсу шляхом інтервенцій на внутрішньому та міжнародному валютних ринках.

Міжнародними стали валюти тих держав, національна економіка яких мала найбільшу вагу у світовому господарстві і значною мірою впливала на міжнародну торгівлю і вивіз капіталу.

Інші валюти виконують лише окремі функції, виступаючи, наприклад, як міжнародна торгова валюта.

У цілому ж ступінь розвинутості міжнародних грошей можна визначити залежно від таких факторів:

· всі чи лише обмежені функції вони виконують як торгова чи резервна валюта;

· який масштаб міжнародних операцій вони забезпечують чи опосередковують;

· діють вони в межах усієї системи світового господарства чи лише на обмеженій території.

Найбільш поширеною міжнародною торговою (водночас і головною резервною) валютою є долар США, з допомогою якого здійснюється майже 2/3 міжнародної торгівлі. Водночас долар США є також важливою міжнародною резервною валютою, оскільки він становить вирішальну частину міжнародних валютних інтервенцій[6] .

Міжнародна валютна система розвивається в даний час двома взаємопов’язаними суперечливими шляхами. З одного боку, посилюються роль і значення глобальних валютно-фінансових структур (МВФ, Група Світового банку), що відповідає потребам транс націоналізації та глобалізації економічного розвитку. З іншого боку, відбуваються процеси регіоналізації валютно-кредитних відносин, формування валютних блоків (зон), основою яких є долар США, євро та ієна. Яка з двох тенденцій стане домінуючою, покажуть події у міжнародній валютній сфері в найближчі десятиліття.

2. Еволюція міжнародних валютних відносин

2.1 Система золотого стандарту

Практика використання золота в міжнародних розрахунках була узаконена в 1867 р. на Паризькій конференції укладанням міждержавної угоди, що визнавала золото єдиною формою світових грошей. Відповідно до угоди в міжнародних розрахунках застосовувалися національні золоті монети, але визначальним був не їхній номінал, а вага.

Паризька валютна система офіційно закріпила золотий стандарт, який базувався на наступних структурних принципах:

· кожна валюта мала золотий вміст;

· курс національних валют був прив’язаний до золота і через золотий вміст валюти співвідносились одна до одної за твердим валютним курсом;

· у відповідності із золотим вмістом встановлювались їх золоті паритети;

· валюти вільно конвертувались у золото;

· золото використовувалось як загальноприйняті світові гроші.

На практиці склався режим вільно плаваючих курсів валют з врахуванням ринкового попиту та пропозиції але в межах „золотих крапок” (так звані максимальні границі відхилення валютного курсу від встановленого золотого паритету, які визначаються витратами на транспортування золота за кордон).Якщо ж ринковий курс золотих монет відхилявся від паритету, заснованого на їх золотому вмісті, то боржникам було вигідніше розраховуватись за міжнародними зобов’язаннями золотом, а не іноземними валютами. Для нормального функціонування валютної системи, заснованої на золотомонетному стандарті, була необхідна наявність золотих запасів у кожної з країн, що входять у валютну систему, а також достатня кількість золотих грошей в обігу. Споконвічна обмеженість загальносвітових запасів золота визначила неминучість кризи і наступної зміни даної валютної системи. Основна частина міжнародних розрахунків здійснювалася при цьому за допомогою тратт (переказних векселів), виписаних у будь-якій національній валюті. Основною валютою, що використовувалась при укладанні торговельних угод головним чином був англійський фунт стерлінгів, золото ж застосовувалось для оплати пасивного сальдо міжнародних розрахунків країни. Країни з дефіцитним платіжним балансом змушені були проводити дефляційну політику, обмежувати грошову масу в обігу, щоб перешкоджати відливу золота з країни. Виключення складала Великобританія, оскільки її валюта де-факто була резервною.

З прискоренням подальшого розвитку економіки та поглиблення господарських зв’язків золотомонетний стандарт зжив себе. Також настання кризи золотого стандарту прискорила Перша світова війна, з початком якої центральні банки держав-учасниць системи припинили розмін банкнот на золото і збільшили їхню емісію для покриття військових витрат, що спровокувало сильну інфляцію і хаос в валютних відносинах.

Вихід був знайдений після закінчення війни у встановленні золотодевізного стандарту, заснованого на золоті і провідних валютах, які конвертувались у золото. Девізами стали називати засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків. Новий устрій світової валютної системи було юридично закріплено міждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922р.

Генуезька валютна система базувалась на наступних принципах:

1. Її основою були золото і девізи - іноземні валюти. Національні гроші використовувалися в якості міжнародних платіжно-резервних засобів, що знімало обмеження, пов’язані із застосуванням золотомонетного стандарту, але при цьому ставило світову валютну систему в залежність від стану провідних національних економік. Однак у період між двома світовими війнами статус резервної не був офіційно закріплений ні за однією з валют.

2. Збереглися золоті паритети. Розмін валют на золото здійснювався безпосередньо (валюти США, Франції, Великобританії) чи побічно, через іноземні валюти.

3. Був відновлений режим вільно плаваючих валютних курсів.

4. Валютне регулювання стало новим елементом світової фінансової системи і здійснювалося у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій і нарад. Спроби регулювати валютні відносини, у першу чергу валютні курси, фактично означали визнання неефективності теорії ринкової рівноваги в сфері зовнішньоекономічних зв’язків і міжнародних розрахунків. [7]

Нова валютна система принесла відносну валютну стабільність у сферу світових торгово-фінансових відносин, але одночасно створила передумови для тривалих валютних воєн і численних девальвацій. Переміщення основного світового валютно-фінансового центра з Західної Європи в США також повинно було знайти своє відображення в устрої світової валютної системи. США прагнули до затвердження гегемонії долара в міжнародних розрахунках, що призвело до гострого суперництва між доларом і фунтом стерлінгів. Стабільність валютної системи була остаточно підірвана світовою економічною кризою. Велика депресія 1929-1933 р. вдарила по одній з основних валют - долару США, що призвело до хаотичного переміщення капіталів, багато країн зазнало валютних криз, які викликали девальвації, збільшення дефіциту державних бюджетів, відлив золота. У результаті Генуезька валютна система втратила стабільність. Був припинений розмін банкнот на золото у внутрішньому обороті всіх країн, і збереглася тільки зовнішня конвертованість валют у золото за згодою центральних банків США, Великобританії і Франції.

Ще одним потрясінням для світової валютної системи стала економічна криза 1937 року, що викликала нову хвилю знецінення валют. До початку Другої світової війни не залишилося ні однієї стійкої валюти.