Курсовая работа: Міжнародний досвід і співробітництво в сфері боротьби з відмиванням грошей і фінансування тероризму
За даними дослідницького Center for Contemporary Conflіct, спецслужби при розкритті терористичних мереж концентруються на двох аспектах: витратах терористів і одержанням ними грошей. Зафіксовані витрати - наприклад, покупка визначених хімікатів, електронних пристроїв - здатні вивести правоохоронні органи на терористичний осередок, що знаходиться в процесі підготовки теракту. Визначення джерел фінансування терористів також дозволяє виявити прихильників терористів. Однак, за даними дослідницької організації Councіl on Foreіgn Relatіons, що видала книгу "Фінансування Тероризму", суть проблеми полягає в тім, що до 70% усіх засобів терористи одержують з легальних джерел (хоча для одержання засобів вони активно використовують контрабанду, рекет, торгівлю наркотиками, зброєю й ін.). Однак велику частину засобів терористи, насамперед , ісламські, одержують від бізнесів, благодійних фондів і приватних спонсорів, що найчастіше не знають, на які мети витрачаються надані ними засоби.
За даними Всесвітнього Банку, незаконні фінансові операції складають від 2 до 5% від світового валового продукту, тобто $600 млрд. - $1.5 трлн. у рік. Оборот міжнародної наркоторгівлі складає $300 - 500 млрд., торгівля людьми і зброєю - $150 - 470 млрд. Доход від здійснення комп'ютерних злочинів досягають $100 млрд. у рік. Яку частку цих фінансових потоків контролюють терористичні і близькі до них структури, сьогодні не знає ніхто. Терористичні групи, як і організовані злочинні співтовариства, використовують для пересилання грошей налагоджені системи особистих зв'язків.
Терористи і їхні спонсори часто користаються неформальними системами грошових переказів, наприклад, вони використовують кур'єрів і\чи системи трансфертів, на зразок системи арабської "хавала" (слово означає "переводити" чи "телеграфувати" на арабському банківському жаргоні). Ця система відома також і під іншими назвами: "фей-чієн" (Китай), "падала" (Філіппіни), "хунді" (Індія), "фей-кван" (Таїланд) і ін. У даний час її основними користувачами є члени іммігрантських співтовариств, що проживають у Європі, Північній Америці, районі Перської затоки, що відправляють грошові перекази своїм родичам в Індію, Пакистан, Східну Азію, Африку, Східну Європу тощо.
Хоча хавала використовується для законних переказів засобів, її анонімність і мінімальний обсяг документації також роблять її уразливої стосовно зловживань з боку криміналітета і терористів. Привабливість хавали порозумівається економічними і культурними факторами. Ця система менш дорога, більш оперативна, більш надійна, більш зручна і відрізняється меншим числом бюрократичних перепон, у порівнянні з офіційним фінансовим сектором. Збори, стягнуті за переказ засобів, менше, ніж оплата, стягнута банками й іншими офіційними фінансовими компаніями, в основному завдяки мінімальним накладним витратам. Хавала діє більш оперативно, у порівнянні з офіційними системами переказу фінансових засобів, частково унаслідок відсутності бюрократичних перепон і простоти механізму її функціонування; доручення виконавцям передаються по телефоні, факсу чи електронній пошті, а кошти часто доставляються безпосередньо на квартиру адресата. Пакистанські банкіри в 2002 році прийшли до висновку, що по каналах хавали в країну щорічно надходить $2-3 млрд., а легальні транзакції оцінюються в суму $1 млрд.
По оцінках Конфіскаційного фонду Міністерства Фінансів США (US Treasury Forfeіture Fund), 70-80% нелегальних грошей циркулює у виді готівкових банкнот. Однак перевезення значних сум у виді готівки утруднені: роздрібні покупці наркотиків і анонімні жертвователі на потреби тероризму звичайно використовують дрібні банкноти. Тому правоохоронні органи намагаються перехопити підпільні фінансові потоки в момент їхньої легалізації. Крім того, злочинці і терористи змушені легалізувати "чорні гроші", щоб купувати нерухомість, бізнеси чи отримувати активи, необхідні для проведення терактів (приміром, викрадачі літаків зобов'язані були оплачувати своє навчання в авіашколах легальним чином).
До середини 1990-х років спецслужби й експерти вважали, що терористичні організації отримують основні кошти від державних спонсорів. Тому основні зусилля Заходу були спрямовані на боротьбу з нечисленними державами-спонсорами тероризму, проти яких вводилися економічні і політичні санкції (у 1996 році відповідна заява була зроблена, наприклад, на самміті "Великої Сімки"), а також на протидію "відмиванню" кримінальних грошей, що також підпитували терористичним групам. Колективні зусилля міжнародного співтовариства в цій сфері були рідкістю: причиною було так і не переборений до цього дня поділ із приводу оцінок суті тих чи інших структур, які одні держави вважали народно-визвольними рухами, а інші - терористичними організаціями. ООН тому засуджувала не терористичні організації як такі, а зроблені ними терористичні акти.
Ситуація змінилася в 1998 році, після вибухів посольств США в Кенії і Танзанії, організованих "Аль Каїдой". США усвідомили, що боротися необхідно і з недержавними акторами, що допомагають терористам. "Великою Сімкою" був створений спеціальний міжнародний орган - ФАТФ - Група Розробки Фінансових Мір Боротьби з Відмиванням грошей (FATF -Fіnancіal Actіon Task Force), перед яким була поставлена задача боротьби з фінансовими потоками криміналітета у світовому масштабі за допомогою налагодження міждержавних зв'язків.
У 1999 році Рада Безпеки ООН уперше використовував термін "фінансування терористів" (резолюція 1373). У тому ж році Радою Безпеки була прийнята резолюція 1267, що ставить за обов'язок усім державам світу заморожувати активи фізичних осіб і організацій, що мають будь-які зв'язки з Осамой Бен Ладеном і "Аль Каїдой", а також Талібаном, що надав притулок Бен Ладену. Хоча ця резолюція, як і раніш, вимагала покарання держави-спонсора (Афганістану, яким правив "Талібан"), уперше Рада Безпеки ООН визнала, що транснаціональні недержавні групи загрожують світу і безпеці всього міжнародного співтовариства.
Трохи пізніше ООН прийняла Конвенцію про боротьбу з фінансуванням терористів, що обов'язкова для використання всіма країнами світу. ООН також розробила механізм, відповідно до якого Комісія із Санкцій ООН розглядає дані, надані різними країнами, про можливих спонсорів міжнародного тероризму. На сьогоднішній день ряд країн, у тому числі Саудівська Аравія, Алжир, Франція, Іспанія, Італія, Бельгія, Німеччина, Великобританія, Китай, Україна і Росія надають інформацію про можливі нелегальні фінансові потоки, що фінансують міжнародні терористичні організації.
Після терактів 11 вересня 2001 року ООН підготувала ряд додаткових актів, що посилювали боротьбу з фінансуванням терористів. За даними Держдепартаменту США, протягом року після нападу на Нью-Йорк і Вашингтона біля ста країн світу внесли відповідні зміни у свої законодавства і заморозили рахунка терористів на загальну суму в $136 млн. ($36 млн. - у США). Однак, на думку багатьох експертів, на цьому успіхи закінчилися: терористи практично цілком відмовилися від використання легальних банківських схем і цілком переорієнтувалися на хавалу і, особливо, грошових кур'єрів. У результаті ФАТФ вніс у перелік своїх рекомендацій положення про необхідність перехоплення фізичних осіб, що перевозять через державні кордони великі суми готівки й інші грошові інструменти.
Інтернаціоналізація боротьби з фінансуванням тероризму привела до того, що окремі країни тепер можуть складати власні "чорні списки" держав, що фінансують міжнародний тероризм і відмивання грошей. У 2004 році рекордсменом серед країн, що представляють да?