Курсовая работа: Міжнаціональні відносини в Україні
На мезорівні, міжетнічні відносини виступають як міжгрупові. На мезорівні відносини варто розглядати не тільки в аспекті відносин між групами, а й у аспекті ставлення до груп. Відносини між групами у формі прямих контактів виникають у тому випадку, коли це уможливлює територіальне розміщення груп, тобто коли існують етноконтактні зони. У більшості випадків відносини між групами носять надіндивідуальнй опосередкований характер. Саме у цьому разі міжетнічні відносини – це , перш за все, ставлення до тієї чи іншої спільноти у формі уявлень щодо неї: від позитивних образів до упереджень. Ці форми уявлень закріплюються в анекдотах, прислів’ях. Вони в свою чергу формують забобони, етнічні стереотипи, які виступають підґрунтям міжетнічних відносин у поведінкових проявах.
Функціонування міжетнічних відносин на мікрорівні відбувається у формі безпосередніх міжособистісних контактів. Міжетнічними їх робить не сам по собі факт належності осіб, які вступають в прямий контакт, до різних національностей, такого характеру вони набувають у тому випадку, коли партнери за спілкуванням ставляться один до одного не як до конкретного індивіда з усіма його позитивними та негативними рисами , а як до представника певної етнічної групи, уявлення щодо якої є зазвичай стереотипізованими. За формою ці контакти - індивідуальні, а за сутністю - міжгрупові.
Етносоціологи судять про стан міжетнічних відносин на підставі їх прояву
а) в поведінкових формах;
б) у формі суб’єктивного відношення до іноетнічних груп;
в) за результатами взаємодії між етнонаціональними групами як структурними елементами суспільства.
Для вивчення етносоціальних відносин існує ряд теорій, а саме - теорія установки, конфліктологічна теорія, структурний функціоналізм. [1, c.27]
Теорія установки - це спеціальна соціально-психологічна теорія середнього рівня. Тут же ми приводимо головне з того, що має пряме відношення до міжетнічних установок як одному з видів соціальних установок і визначає диспозицію особи і групи в міжетнічних стосунках.
Міжетнічні стосунки завжди вивчалися з метою їх гармонизації, запобігання дискримінації і регулювання напруги і конфліктів. Отже, і в теорії установки нам важливо бачити те, що допоможе зрозуміти причини міжетнічної напруги і знайти способи її подолання.
Етнічні установки - це установки, які мають місце тоді, коли людина, діючи в будь-якій сфері, - професійній, політичній , культурній та ін. - усвідомлює, оцінює і вчиняє як особа, включена в етнічну групу.
Міжетнічні установки - це установки на взаємодію (негативне або позитивне з усіма нюансами) з іншими етнічними сукупностями в будь-якій сфері життєдіяльності і у будь-якому вигляді - від особового спілкування з людьми іншої національності до сприйняття явищ, елементів історії, культури, типів соціально-економічного розвитку'' або ще ширше - інших цивілізаційних форм.
Групові установки володіють особливою стійкістю. Хоча і вони, звичайно, змінюються. Але ще більшою стійкістю володіють стереотипи. Психологи зазвичай вважають, що етнічні стереотипи займають ключове місце серед міжетнічних установок і, крім того, вони виділяють забобони і упередження як види установок .
У соціології розрізняються установки на об'єкт і на ситуацію. Відомий експеримент Лап’єра, що увійшов до багатьох підручників, прекрасно продемонстрував їх відмінність. Лап’єр з двома китайцями відвідав 252 готелі, і скрізь, за виключенням одного випадку, їх приймали привітно. В той же час на письмові звернення про можливість прийому етнічно змішаною групи відповідь дали лише з 128 готелів, причому, у 25% випадків відповіли відмовою.
Неспівпадіння установок на проектну ситуацію і на об'єкт і довело необхідність розмежити взаємодію на об'єкт і на ситуацію. Етнічні і міжетнічні установки можуть бути направлені і на об'єкт, і на ситуацію, а етнічні стереотипи, установки - лише на об'єкт.
Етнічні установки фіксують відношення до явища (наприклад, традицій), об'єкту (мови, літератури і так далі) або до вигляду спілкування (ділове, родинне, дружнє, сусідське).
Але, якщо потрібно з'ясувати типи відношення до контактів в цілому або народові в цілому, тобто до його культури, історії, людей і так далі, то предметом вивчення стає система установок або орієнтація. Тому розрізняють орієнтації на етнонаціональну культуру того або іншого народу і орієнтації на спілкування (в цілому).
Конфліктологічна теорія - це теорія, що трактує міжетнічні відносини як потенційний конфлікт, адже в цих відносинах від природи закладено протистояння між «ми» та «вони», ворожість до «чужих» та прихильність до «своїх». Безконфліктний стан згідно з цією науковою парадигмою, є скоріше винятком, ніж правилом.
Структурний функціоналізм , навпаки, виходить з того, що суспільне життя засновується на взаємодії та співробітництві діючих у ньому індивідів та спільнот, їхній солідарності. Адже необхідність існувати та виживати в однакових умовах завжди підштовхувала людей до розробки неформальних кодексів поведінки, яка б не порушувала етичного миру. Наукові дослідження свідчать, що полікультурні регіони з довгостроковим співіснуванням етнічних груп, виявляються достатньо збалансованими системами. В них переважають інтегративні процеси, виникають надетнічні спільноти регіонального типу, для яких характерний певний «сплав» культурних особливостей поліетнічного населення: знання мов, елементів традиційних культур, звичаїв та норм поведінки.
Для багатьох поліетнічних держав, особливо іммігрантських, характерно, що саме етнічне різноманіття є однією з умов їхнього процвітання. Це відбувається завдяки взаємодоповненню різних культур, їхньому взаємопроникненню, а також, завдяки широко розповсюдженому явищу етнокультурного поділу праці, коли різні етнічні групи, займають певну нішу в трудовій сфері, доповнюють одна одну, створюючи цілісний трудовий потенціал населення держави. Емпіричними референтами стану міжетнічних стосунків в їх об’єктивованих формах можуть бути такі соціальні факти: розповсюдженість міжетнічних контактів, їх добровільність (або примусовий характер); підстави, на яких вони виникають: родинні, дружні, сусідські, виробничі зв’язки, ситуативні контакти у місцях масового скупчення; факти дискримінації, ущемлення прав та інтересів окремих національностей, сфери, на які воно поширюється; наявність та розповсюдженість зіткнень, конфліктів між представниками різних національностей.
У якості показника стану суб’єктивно - психологічної складової міжетнічних відносин найчастіше дослідники звертаються до феномену міжетнічних установок. Йдеться про схильність, готовність особистості діяти відповідним чином у ситуації міжетнічних контактів, тобто стратегію поведінки, яка скоріше за все може бути обрана. У більшості випадків існують такі варіанти:
- стратегія ізоляції - установка на національну замкненість;
- стратегія дискримінації – установка на забезпечення домінуючої ролі своєї етнічної групи у головних сферах життєдіяльності, на обмеження ролі, прав та можливостей усіх інших, ніж своя, або окремих етнічних груп;
- стратегія інтеграції – готовність до встановлення ефективної, рівностатусної взаємодії між людьми різних національностей.
Також, досліджуючи реакцію емігрантів на потрапляння до нових умов, дослідники виділяють стан « культурного шоку» [3, c.1]. Досліджуючи сутність "культурного шоку", який виникає у людини, що потрапляє в нове для неї культурне середовище, Ф.Бок виділяв п'ять варіантів розв'язання такого конфлікту двох культур на рівні індивідуальної свідомості: геттоїзація, асиміляція, часткова асиміляція, проміжний спосіб та культурна колонізація. З незначними застереженнями запропонована Ф. Боком систематизація, в основному, може бути використана і для характеристики процесів, які виникають при безпосередньому контакті двох культур і в більш значних, ніж індивідуальна свідомість, масштабах.
Так геттоїзація відбувається в тих випадках, коли більш "сильна" культура, тобто культура, представники якої мають реальну владу над ситуацією, не йде на контакт зі "слабшою" культурою, або представники "слабшої" культури через ті чи інші причини намагаються або змушені уникати контактів з панівною культурою (тут можна використати також такі терміни, як "домінантна культура" і "субкультура"). В таких випадках поруч, а то й майже на одній території існують дві окремі культури, представники яких майже не спілкуються між собою. Приклади — негритянські гетто або резервації індіанців у Північній Америці. Слід зазначити також, що геттоїзації можуть бути піддані представники як місцевої культури (як-от американські індіанці), так і прибулої.
Часткова асиміляція - варіант, коли представники не-панівної культури жертвують своєю культурною традицією в якійсь обмеженій сфері — найчастіше, це робота або навчання, але зберігають власну культурну традицію в родинних зв'язках, віросповіданні.
В разі асиміляції представники непанівної культури цілком і найчастіше за власним бажанням відмовляються від своєї культурної традиції, своїх культурних норм і намагаються повною мірою засвоїти іншу (панівну) культуру. Слід зазначити, що повна асиміляція далеко не завжди відбувається легко і швидко, оскільки на заваді може стати як недостатня пластичність, здатність до пристосування самих асимільованих (опанування нової мови і т.п.), так і супротив панівного культурного середовища. Такий супротив панівної культури спостерігається, наприклад, у багатьох західноєвропейських країнах, щодо емігрантів з інших регіонів.
Культурний обмін ( згідно Ф. Бока — "проміжний спосіб"). Фактично найкраща форма міжкультурних контактів, але реально трапляється дуже рідко. Йдеться про те, коли поруч, майже разом існують і взаємно збагачуються дві доброзичливо налаштовані одна до одної культури. Історія все ж таки знала такі випадки. Така ситуація, наприклад, виникла, коли після Варфоломіївської ночі до Німеччини масово переселилися французькі гугеноти і на тлі релігійної спільності дістали там доброзичливу підтримку і допомогу. В той час було багато зроблено з обох сторін для зближення і взаєморозуміння між французькою і німецькою культурами.
Культурна колонізація - ситуація, коли інша, чужа культура активно поширюється серед представників корінної культури, змінюючи при цьому їх тип світосприйняття, цінності, суспільні норми, моделі поведінки і т.п. Відбувається добровільне, принаймні зовні (свідоме або несвідоме), прийняття носіями однієї культури інших, чужих культурних норм і традицій. Для культурної ж колонізації характернішою є, наприклад, допомога менш розвинутим країнам, тобто своєрідне "захоплення" інформаційного простору, формування в ментальності носіїв місцевої культури уявлення про норми, традиції, символіку і т.д. колонізуючої культури як про "модне", "сучасне", "прогресивне".