Курсовая работа: Моделювання уроків української мови в школах нового типу

2. Скласти діалог (полілог) на лінгвістичну тему й виразно відтворити його в особах (учитель і учні).

Більшість уроків нестандартної форми передбачають групове навчання. Як свідчать наукові дослідження, групова навчальна діяльність школярів сприяє успішній реалізації комплексних цілей навчання, засвоєнню бази знань, формує навички самоконтролю, почуття обов’язку й відповідальності за рез­ультати навчання [ ]. При груповому навчанні здійснюється педагогічна проф­орієнтація, діти вчаться висловлювати особисту думку й рахуватися з дум­кою товаришів. Запровадження групового навчання на уроці відіграє пози­тивну роль. Адже групова робота докорінно змінює позицію учня: з пасивного об’єкта впливу вчителя він перевтілюється в активного суб’єкта особистого навчання. Учень на таких уроках не лише сприймає певну суму знань, а бере активну участь у їх засвоєнні, опановує способи самостійного їх поповнення і розширення.

Останнім часом активно впроваджуються в практику так звані інтегральні уроки. Різновидом таких уроків є уроки словесності, що інтегрують два предмети – мову і літературу. Уроки словесності покликані відродити кращі традиції української лінгводидактики. „Ці уроки повинні повернути дітям утрачену здібність до природного мовлення, дати знання законів рідної мови, и національної специфіки і водночас історії народу і його літератури, рис його національного характеру, особливостей бачення світу” [ ].

3 усього сказаного випливає висновок: сучасний урок рідної мови -
плід майстерності і творчості учителя-словесника, його професіоналізму,
ґрунтовних знань рідної мови, літератури, історії, народознавства, його
патріотизму. Критерії сучасного уроку рідної мови відбивають ті зміни, що
відбуваються в системі освіти, та рівень розвитку методичної науки. Серед
найголовніших критеріїв варто виділити такі:

- розвивальний потенціал уроку мови;

- використання активних методів і засобів навчання, викладання теоретичного матеріалу великими частинами (блоками); раціональне використання навчального часу (мотивація навчальної діяльності, індивідуалізація навчання, співпереживання за результати праці, самовираження кожного учня);

- системність знань учнів (повторення, узагальнення і систематизація вивченого, блоковість викладу матеріалу, з’ясування причинно-наслідкових зв’язків між мовними явищами, центральна ідея (мета) уроку;

- методичне забезпечення уроку, сучасна технологія (моделювання уроку, навчальний кабінет, ТЗН);

- творчий потенціал уроку (пізнавальні, творчі завдання, інтегральні уроки на основі міжпредметних зв’язків);

- вивчення кращого досвіду, популяризація його на уроці, викорис­тання досягнень сучасної лінгводіагностики [].

Одним із основних засобів ефективного навчання ми вбачаємо у застосуванні різних способів структурування навчального матеріалу з використанням узагальнюючих таблиць і схем, вивчення матеріалу укрупненими частинами.

Особливе місце відводиться практичному засвоєнню шкільного курсу, широкому впроваджуванню граматико-стилістичних вправ, роботі з лексичними і граматичними синонімами, мовним спостереженням, конструюванню, редагуванню текстів та ін., які сприяють засвоєнню теоретичних відомостей, вдосконаленню культури мовлення, розвитку мовного чуття й логічного мислення школярів.

Висновки

Щоб учні по-справжньому почали вчи­тися, а не просто відсиджували урок, їх треба зацікавити – зазначити, що вони не знають того, без чого далі не зможуть. Крім того, діти мають зрозуміти, що на кожному уроці вони навчаються нового, бо урок, на якому лише повторюють ма­теріал, а не засвоюють нові знання, – згаяний час. Важливо, щоб учні ставили перед собою мету: я прийшов чогось на­вчитись, а наприкінці уроку знали відповідь на запитання: „Чого я навчив­ся?” Звичайно, діти молодшого шкільно­го віку чи, навіть, середнього ще не дос­татньо усвідомлюють мотив навчання, тому їм повинен допомагати учитель.

Найпоширеніший і найефективніший спосіб зацікавлення – довести учневі, що він чогось не знає.

Другий спосіб зацікавлення – поста­вити перед класом нестандартні запитан­ня, які вимагають не репродуктивного відтворення вивчених правил, а розумі­ння матеріалу, вміння користуватися су­хими, на перший погляд, правилами.

Ще одним аспектом цієї технології є діагностична перевірка знань учнів із вивченої на уроці теми. Так, за 5–10 хвилин до кінця уроку вар­то запропонувати учням зав­дання з теми. Мета цих не­великих завдань – визначи­ти рівень засвоєння конкрет­ного матеріалу. Цю роботу слід перевірити до наступ­ного уроку й на його почат­ку проаналізувати помилки. Отже, проведення наступно­го уроку залежить від того, як діти опанували вивчене напередодні: якщо близько 70% опановано, то можна лише повторювати її з до­помогою тих, хто бездоган­но виконав завдання, тим, хто припустився помилок. А якщо не впоралась із завдан­ням більшість, увесь наступ­ний урок варто присвятити закріпленню теми. Наприкінці уроку знання учнів знову слід перевірити.

Вищезгадані кроки, по суті, готують учнів до уроків перевірки знань, зокрема са­мостійних робіт. Така фор­ма роботи – це можливість дітям реалізувати свої вміння й на­вички, виявити знання.

За ?