Курсовая работа: Монолог і його функції в трагедії В. Шекспіра "Гамлет, принц Датський"
Пишний розквіт у всіх галузях думки та мистецтва, що переживала Англія в другій половині XVI століття, однак виявився порівняно короткочасним. Вже на самому початку XVII століття основна частина англійської буржуазії починає виступати проти усієї системи англійського абсолютизму. «Єлизавітівська Англія як швидко піднеслася, так швидко і впала. Звичайно не як держава, а як ідея. Інакше кажучи, впала в очах ренесансних гуманістів, що схильні були до ідеалізації людського розуму і благородства» [31, ст. 36]. Держава й далі зміцнювала свою владу, загарбувала чужі землі – одне слово, «підносилась». Але робила вона це, спираючись на беззаконня, на цинічну нерозбірливість у засобах. І віра в неї все швидше танула, бо ставало дедалі помітніше, що метою держави була не людина, з її духовною свободою й особистим щастям, а перерозподіл багатства і влади. Як бачимо, дійсність жорстоко обійшлася з ренесансним ідеалом.
Це призводить до кризи радісного та життєстверджуючого ренесансного світогляду. Це фарбує пізній англійський гуманізм в досить песимістичні фарби. «Головним ворогом гуманізму стає в кінці кінців не старий феодальний світ, а нове суспільство, побудоване на капіталістичній моралі» [1, ст.334].
Ця риса проступає в творах двох найзначніших діячів англійського Відродження – у Томаса Мора та Шекспіра.
Значною постаттю епохи Відродження в Англії був Томас Мор (1478-1535), який склав один із програмних творів Відродження «Утопію», у якій замальовується ідеальне суспільство, побудоване на рівноправності та справедливості, у якому визначними є принципи колективної власності та спільної праці,відсутні злидні, а головною цілю є досягнення загального добробуту. Як справжній гуманіст Мор наголошував на гармонічному розвитку особистості і на тому, що більшу частину свого часу кожна людина повинна присвячувати інтелектуальним заняттям.
Англійська поезія Ренесансу бере свій початок у часи правління Генріха VIII, коли при дворі стало широко популярне літературне дозвілля. Першим гуманістом-поетом був Джон Скелтон, вихователь майбутнього Генріха VIII, який прославився своєю ученістю. Скелтон залишив ряд поетичних поем («Чому ви не з`являєтеся при дворі»). В першій половині століття йшло засвоєння нових літературних форм і жанрів, а також античної спадщини. Популярність в Англії поезії Петрарки призвела до утвердження сонета як основної поетичної форми, хоча злегка зміненої на відміну від класичної італійської. Першим англійським поетом-петраркістом був Томас Уаєт (1503-1542). Любовна лірика у подальшому була розвинута Генрі Говардом, графом Суррей , який створив цикл присвячений Джеральдині.
Прогресивне гуманістичний зміст культури Відродження отримує яскравий вираз в театральному мистецтві Англії, що зазнає значного впливу античної драматургії. Для нього характерним був інтерес до внутрішнього світу людини, наділеної яскравою індивідуальністю. У театрі епохи Відродження розвиваються традиції народного мистецтва, поєднуються трагічні і комічні елементи. Найвищого розквіту досягло театральне мистецтво Відродження в творчості Шекспіра.
Шекспір у своїй творчості так глибоко виявив протиріччя людської природи і осмислив долю особистості й суспільства, що не тільки поглибив ідеї гуманізму Відродження, але його розуміння людини. Його міркування і переживання сприймалися пізнішими епохами, а п'єси увійшли до золотого фонду вічних творів, і без них і до цього дня немислима діяльність драматичного театру.
1.3 Шекспірівський театр як енциклопедія людських характерів, почуттів і пристрастей
Взята в цілому, творчість Шекспіра є виразом гуманістичних ідей у їх найвищою формі. Шекспір розкриває сутність людських характерів, причини і наслідки людських вчинків. Також він показує картину життя широко і всебічно.
Творчість Шекспіра відрізняється своєю масштабністю – надзвичайною широтою інтересів і розмахом думки. «У його п'єсах знайшло відображення велике розмаїття типів, положень, епох, народів, суспільного середовища. Франсуа Рене Шатобріан писав: «Шекспір охоплює життя цілком і суспільство загалом» [1, ст. 384].
Шекспір є автором принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, 5 поем і циклу з 154 сонетів.
Драматургічна спадщина Шекспіра дуже багата. Вона включає історичні драми, які ще називають хроніками, комедії, так звані високі трагедії та романтичні драми або трагікомедії. Драми Шекспіра є видатним досягненням доби Відродження справжніми шедеврами світової літератури.
Історичні хронічки Шекспіра –це прояв його зацікавлення державними проблемами передусім свого часу, спроба аналізу й осмислення минулого, історії, щоб взяти в історії уроки. В історичних хроніках поет змальовує образи реальних королів: одні з них свавільні й деспотичні тирани, злодії і вбивці, інші – віроломні й безсоромні честолюбці, що всіюють дорогу до трону трупами, ще інші – безвільні і занадто м’які і тому ввергають державу у біді. «Засуджуючи феодальну державу й королів, Шекспір проголошує гуманістичні ідеали, змальовує ідеальну державу та ідеального короля. Ідеальною державою Шекспіра є міцна і єдина монархія, на чолі якої має стояти ідеальний король – мудрий батько свого народу, який керується не примхами, а законами, справедливістю, який повинен втілювати собою волю і розум нації, бути патріотом, любити свій народ і захищати його» [35, ст. 84].
Комедії Шекспіравирізняються великою ренесансною життєрадісністю, веселістю, дотепністю і жвавістю дії. Світ комедій Шекспіра – світ прекрасний, казковий та реальний в водночас, у ньому живуть щасливі люди і добро завжди торжествує над злом, світ, у якому панують радощі й насолоди земного життя («Сон літньої ночі», «Два веронці», «Багато галасу даремно» ).
Комедії Шекспіра сповнені великим гуманістичним багатством, вони пропагують нову людинолюбну мораль та глибокі гуманістичні думки: людина має право на щастя на землі й не повинна відрікатися від земних благ, віддаючи аскетичним ідеалам; людина створена Богом, щоб творити своє щастя земному житті, водночас збагачуючись духовно та ушляхетнюючись чеснотами; вона має право на кохані і повинна боротися за своє почуття, захищати його і своє щастя від усякого зла.
Людина створена для кохання, тому не можна порушувати закон природи й відмовлятися від радощів кохання, яке розкриває духовну красу людини, робить її життя повним і багатим («Дванадцята ніч»). Людина повинна бути гармонійно розвиненою; духовна і фізична краса, висока моральність невід’ємні одне від одного («Марні зусилля кохання»). Природа впливає на людину благотворно, вона забезпечує її внутрішню свободу, мудрість і простоту, природність поведінки й життя взагалі, вона захищає людину від підступу і жорстокості, гармонізує життя («Як вам це подобається»).
До жанру трагедії Вільям Шекспір звертався в усі три періоди творчості. Кожен із цих періодів своєрідно обумовлював характер створених у його рамках трагедій, оскільки змінювався погляд поета на світ і людей, його думки і почуття: Шекспір поступово приходив до трагічного усвідомлення недосконалості світу під впливом життя, соціально-політичних подій тогочасної англійської дійсності.
Тому з ім'ям Шекспіра пов'язане поняття «трагічного гуманізму»: усвідомлення трагедії особистості, вимушеної вступати в боротьбу із суспільством. Майже завжди ця боротьба приречена, але необхідна і неминуча. «Критичне ставлення до недосконалого суспільства пов'язано з його ставленням до часу, могутньої сили, яка, однак, не відповідає принципам світового порядку, за образним висловом драматурга в трагедії «Гамлет»: «Час вивихнув суглоб». Це прирікає на неминучу загибель більшість шекспірівських героїв, і навіть в комедіях зі щасливим кінцем герої проходять через суворі випробування» [1, ст.385].
Уже в оптимістичному періоді поет бачив жорстокості звичаїв і моралі старого світу феодалізму, але твердо вірив, що їх можна подолати силою добра, дружби кохання. Саме такою вірою сповнена його трагедія «Ромео і Джульєтта».
Далі у творчості поета відбувається трагічний перелом, він відмовляється від оптимістичної життєрадісності і під «впливом трагічного світогляду переходить до усвідомлення того, що добро ще не має сил у цьому світі, щоб перемогти всесильне і могутнє зло, що гуманістичним ідеалам ще не судилося здійснитися у цьому світі» [35, ст. 86]. Трагічно усвідомлюючи нездійсненність гуманістичних мрій в умовах тодішньої соціальної дійсності, поет звертається у творах до найважливіших, найболючіших проблем свого часу, щоб філософськи осмислити їх і розкрити їх загальнолюдське значення.
Трагічний період творчості Шекспіра – це період, коли поет пише найпрекрасніші трагедії. Предметом аналізу яких стають високі загальнолюдські і водночас англійські проблеми життя, високі почуття людини. Справжніми перлами трагедійної творчості Шекспіра стали «Гамлет», «Король Лір», « Отелло», « Макбет», «Антоній і Клеопатра». Це – трагічні гімни про людські страждання та пристрасті. Гострі суперечності розривають душу героїв, їхні помилки й недосконалості іноді гублять їх у гострому двобої зі злом; їхні характери, їх душевний світ поет використовує . щоб розкрити одвічні життєві та суспільні протиріччя, які призводять до людських трагедій, до загибелі прекрасних героїв.
У романтичному, останньому періоді творчості Шекспіра, що ще зберігав гуманістичну віру в людину і вболівав за неї в умовах тодішньої дійсності. «Закликаючи своїми трагедіями до боротьби зі злом, хоч яким би сильним воно не було, поет уже не має сил не розчаровуватися в жорстокій реальності і робить спробу втекти від неї у світ казки та фантазії, щоб зберегти найголовніше: віру в людину, в її призначення, в її вірність добру, в перемогу добра над злом, в майбутню долю людства» [35, ст. 87]. Драми цього періоду («Цимбелін». « Зимова казка», «Буря»). Через такий характер драми останнього періоду називають або « романтичними» або трагікомедія ми, оскільки дія в них закінчується щасливо.
Велич Шекспіра полягає в тому, що він зміг у своїх творах поставити питання, які хвилюють людей в усі часи, зробити ідеали Відродження близькими для нащадків і створити надзвичайно складні, різнобічні, психологічно глибокі образи. Усе це робить спадщину Шекспіра світовим скарбом. З плином часу твори Шекспіра не тільки не вмирали, але усе більше входили в культурний побут людства. У міру того як усе більше визнавалося значення Шекспіра, кожне покоління по-новому осмислювало для себе його твори, по-новому тлумачило їх. Усе більше розкривалися глибокі думки, закладені Шекспіром у його п'єси, усе ясніше ставала його художня майстерність.Уже через сто років після смерті він був визнаний класиком, а потім зведений у ранг найбільших письменників світу.
Його твори перекладені всіма цивілізованими мовами світу; його сонети декламують, вони стають словами романсів, пісень; його драматичні твори мають сценічне та кінематографічне втілення; його твори покладені в основу лібрето опер, музику до яких писали найвідоміші й найталановитіші композитори; шекспірівські образи надихали великих малярів, до видань його творів створено безліч ілюстрацій неповторними графіками (див. дод. 1);
Отже, як писав В. П. Шестаков, у Шекспіра ми знаходимо гуманістичну концепцію світу, близьке гуманістам розуміння таких цінностей, як гідність людини, неоплатонічну ідею кохання як універсальної сили, яка поєднує людину з природою. Він також поділяв оптимістичну віру гуманістів в те, що світ ґрунтується на законах гармонії, тому вірив у досконалість людської особистості і її безкраїх можливостей [29, ст. 8]. Разом з тим Шекспір зобразив і обмеженість гуманістичного світогляду, падіння його ідеалу. Це дуже виразно зображено у його пізніх трагедіях, а особливо в трагедії «Гамлет принц Датський».
Розділ 2. Монолог і його функції в трагедії В. Шекспіра « Гамлет, принц Датський»
2.1 Художні особливості трагедії В. Шекспіра «Гамлет» та роль монологів у ній
Трагедія Вільяма Шекспіра «Гамлет, принц Данський» найбільш відома п’єса англійського драматурга. Вже понад чотири століття не сходить зі сцен театрів світу, але й досі вона хвилює глядача та глядача.
Трагедія «Гамлет» належить до такого роду літератури як драма. За В. Е. Халізеєвим, в класичній естетиці XVIII – XIX століть, зокрема у Гегеля та Бєлінського, драма вважалася найвищою формою літературної творчості [27, ст. 92].
Драматичний твір, як і епічний, зображує подій, вчинки людей та їх взаємини. Але «розгорнуте описово-розповідне зображення в драмі відсутнє,а основний текст драми становлять висловлювання персонажів, їх репліки та монологи» [27, ст. 87].
Зазвичай, драма охоплює невеликий проміжок часу, дія в ній сконцентрована, а часові рамки стиснуті. Це відбувається через то, що драматург повинен обмежуватися тим обсягом тексту, що відповідає запитам театрального мистецтва. І все ж, відтворюючи картини людського життя, письменники мусять дбати, щоб образи п’єси були так само повнокровними і багатогранними, як і в епічних творах. Тому у драматичному творі «змалювання людини відрізняється більшою напруженістю, а головні почуття, думки та прагнення героїв – виразнішими зображувально-виражальними засобами» [31, ст. 39]. «Разом з тим у драматургів є й істотні переваги перед творцями повістей та романів. Якщо за допомогою розповіді дія зображується як минула, то ланцюг діалогів та монологів у драмі створює ілюзію того, що дія протікає у даний момент часу» [27, ст. 88]. Герой драматичного твору найчастіше змальований в переломний момент життя, коли з усією повнотою розкривається його характер. У драматичних творах конфлікт, що лежить в основі драми, має суспільно-історичне підґрунтя: у зіткненні героїв відбиваються найактуальніші проблеми часу.
Але головною особливістю трагедії «Гамлет» є те, що вона написана віршами, тобто є поетичною драмою. Такий спосіб побудови твору зображує поетичний погляд автора на світ, для якого характерним є зображення реального у фантастичних та незвичайних барвах.