Курсовая работа: Моральний та юридичний аспекти свободи преси

Свобода преси та шляхи її досягнення давня, якщо не сказати вічна тема, яка активно обговорюється у багатьох країнах світу. Питання про свободу преси є найбільш фундаментальним у будь-якій системі ЗМІ: „Свобода – це політичний кисень преси, без якого вона не може нормально існувати й належно виконувати свою громадську функцію. Щоправда, теорії журналістики проблема повної свободи преси ще й досі є одним з найбільш дискусійних питань. Проте більшість авторів висловлюється за повну свободу преси, переконливо стверджуючи, що цензурні обмеження є більш небезпечні ніж найбільша воля вислову [2].

Основна мета свободи преси – це створення передумов для формування освіченого й поінформованого електорату, здатного самостійно оцінювати стан громадських справ. Свобода преси означає, що мас-медіа можуть зайняти будь-яку позицію щодо влади – лояльну чи непримиренну, бути її рупором чи контролювати дії влади, критикувати її політику, вади та зловживання. Свобода преси – це, по суті, і є свобода ставлення громадян до влади, свобода робити надбанням гласності всі владні дії, свобода їх критики або підтримки [5].

У сучасному світі виробилися такі засади теорії свободи преси:

1) люди прагнуть знати істину, щоб керуватися нею;

2) єдиним джерелом досягнення істини є вільна конкуренція поглядів на вільному ринку ідей;

3) кожній людині має бути надане право висловлювати свою точку зору за умов, якщо вона визнає це право за іншими людьми;

4) у наслідку зіткнення протилежних поглядів буде утверджуватися і набувати загального визнання те, що буде найбільш раціональним і доцільним [18].

Вивчивши праці відомих вчених з даної теми ми дійшли думки, що свобода преси є однією з форм безпосередньої участі громадян у політиці. Свобода означає для індивіда можливість свідомо робити свій вибір, а свідомий вибір можна зробити лише тоді, коли йому передує достатній обсяг різноманітної об’єктивної та оперативної інформації.

Свобода преси як одна з політичних свобод здійснюється в площині громадянин-держава через інститут вільних ЗМІ і, як виділяють дослідники, включає в себе:

1) свободу доступу до інформації;

2) свободу поширення інформації;

3) свободу дотримування своєї думки, не зазнаючи зовнішнього втручання [28].

Один із провідних дослідників преси на Заході професор В. Ґаґеманн сформулював такі умови здійснення свободи преси:

1) безпристрасна, всебічна інформація;

2) коментування, незалежне від напрямків громадської думки та партійних поглядів;

3) видання масової преси в живій, близькій народу формі, але з повним дотриманням відповідальності;

4) духовна незалежність талановитих журналістів. Які мають сміливість і мужність відстоювати істину;

5) вивільнення преси від необхідності враховувати урядові інтереси, але при суворій відповідальності;

6) високий діловий рівень видавців, їх повага до духовної свободи журналістів [1].

Федеральний суддя Ірвінг Кауфман (США) констатував, що свобода преси залежить від захисту трьох аспектів комунікаційного процесу: 1) збору інформації; 2) обробки інформації; 3) поширення інформації [17].

Питання про свободу преси є надзвичайно важливим, бо, за словами О. Лосєва, структура – це найповніше, адже без структури немає ніякої роздільності (...). Називаючи свободу синонімом незалежності та аналізуючи структуру поняття „свобода преси”, один із теоретиків вітчизняної преси В. Владимиров виділяє такі основні компоненти цієї свободи:

1) економічна самостійність ЗМІ;

2) правовий захист свободи журналістської діяльності;

3) політична незаангажованість редакцій, їх орієнтація на загальнолюдські цінності;

4) творча свобода журналістів [4].

Структуруючи поняття „свобода преси”, дослідники журналістики зазначають, що воно включає такі основні положення : 1) ЗМІ та юридичні рамочні умови їх існування; 2) ЗМІ та економічні рамочні умови їх існування; 3) ЗМІ та становище журналіста; 4) відносини між ЗМІ і політикою, напруженість цих відносин; 5) ЗМІ та підготовка і підвищення кваліфікації журналістів [5].

Під час семінару „Перешкоди свободи слова в Україні та шляхи їх подолання”, який відбувся у Києві в 1996 році, зазначалося, що взагалі є дві свободи слова:

1) свобода слова як абсолютна цінність;

2) свобода слова як політичний аргумент.