Курсовая работа: Морально-духовний розвиток і фізичне виховання вчителя

Вступ

Основною рисою сучасного суспільства є антропоцентрична парадигма наукових досліджень. Індивідуальний розвиток кожної людини як особистості – головна передумова соціально-економічного прогресу [5: с.11]. Ось чому найпріоритетнішими сферами у ХХІ столітті стають наука, як сфера, що продукує нові знання, та освіта, як сфера, що олюднює знання і, насамперед, забезпечує індивідуальний розвиток людини» [2].

Освіта – стратегічна основа розвитку особистості, суспільства, нації і держави, запорука майбутнього. Вона є засобом відтворення і нарощування інтелектуального, духовного потенціалу народу, виховання патріота і громадянина, дієвим чинником модернізації суспільства, зміцнення авторитету держави на міжнародній арені. Розвиток освіти значною мірою залежить від кваліфікації та майстерності вчителів, розуміння зростаючої відповідальності за результати навчальних досягнень учнів, бажанням руйнувати старі стереотипи свого педагогічного мислення і готовності до сприйняття гуманної педагогіки співробітництва. На розв’язання проблеми ефективної професійної підготовки вчителя до роботи у сучасних умовах орієнтують Конституція України, Закон України “Про освіту”, Закон України “Про загальну середню освіту”, Національна доктрина розвитку освіти, Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи, Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), Державна програма “Вчитель”[ 1:с.20].

Трансформації, які відбуваються у сучасній системі освіти, вимагають від учителів постійного самовдосконалення, підвищення професійної компетентності. Дуже важливим аспектом є вивчення особистісних факторів, які впливають на рівень професійного самовдосконалення вчителя, врахування необхідності подальшого розвитку його творчих якостей, оволодіння вміннями та навичками професійної самоосвіти і самовиховання. Крім того, необхідність виявлення психолого-педагогічних чинників, які впливають на ефективність професійного самовдосконалення, пов’язана з впровадженням нових організаційних форм педагогічної діяльності, які б сприяли реалізації особистістно-орієнтовної парадигми навчання.

Актуальність роботи зумовлена тим, що морально-духовне та фізичне самовдосконалення, як важливий напрям професійної освіти будь-якого вчителя, впливає на ефективність навчально-виховної роботи в цілому, сприяє розвитку дидактичного мислення вчителя, його уяві й інтуїції, здатності до швидкої орієнтації в реальних освітньо-виховних системах, вмінню передбачати і ефективно діяти в різних ситуаціях, які виникають у процесі шкільного навчання і виховання.

Об’єкт дослідження: професійна діяльність вчителя

Предмет дослідження: морально-духовне та фізичне самовдосконалення вчителя.

Мета дослідження полягає у виявленні особливостей та шляхів самовдосконалення вчителя як морально, так і фізично.

Теоретичне значення роботи полягає у обґрунтованні положення щодо необхідності самовдосконалення вчителя відповідно до вимог освітньої реформи.

Практичне значення роботи полягає у викладенні методичних рекомендацій щодо організації діяльності вчителів з самоосвіти і самовиховання в системі професійного самовдосконалення, а також у власному збагаченні і надбанні нових ідей, які можна буде застосувати на практиці під час викладання іноземної мови для студентів вищого навчального закладу.

1. Учитель і суспільство

Людина – суб’єкт суспільно-історичного процесу, розвитку матеріальної і духовної культури на землі. Спорідненим поняттям є особистість як суб’єкт суспільних відносин, що носієм свідомості та системи суспільно значимих якостей, зумовлених історичними умовами життя суспільства. Становлення особистості з її багатим генофондом можливе лише за наявності соціального середовища, цілеспрямованого виховного впливу, позитивного і багатого фонду для соціального успадкування та активної діяльності самої людини. Формування особистості не проходить стихійно за якимись внутрішніми законами саморозвитку. Помітну роль у цьому процесі відіграють конкретні люди, які займаються вихованням професійно. Учитель для суспільства - це уособлення мудрості [2: с.45-48.]. Виміри такого високого рівня досконалості щодо поведінки та професійної діяльності вчителя обумовлені тим, що суспільство очікує від нього, перш за все, збереження здоров'я (фізичного, душевного, морально-духовного та соціального благополуччя) дітей, які на протязі багатьох років знаходяться під впливом його особистості [10:с.150].

1.1 Роль учителя у суспільному розвитку

За словами С.І. Болтівця, особистість вчителя - інструмент педагогічного впливу на вихованців, що зумовлює необхідність постійного руху до набуття ним нових вимірів досконалості, Адже за результатами сучасних досліджень встановлена така закономірність: «зростання кількості аморальності серед дорослого населення зумовлює підвищення громадської вимогливості до особи педагога; особистісні оцінки педагогів стають значно суворішими й безкомпроміснішими» [2:с.45]. На необхідності здоров'язберігаючої педагогічної діяльності невтомно наполягав і видатний український Педагог В,0, Сухомлинський: «Я не боюсь ще й ще раз повторити: турбота про здоров'я - це найважливіша праця вихователя, Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, віра у свої сили» [12:с.341]. Аналіз творів великого Вчителя дає підстави говорити про те, що як непересічний мислитель В,0, Сухомлинський заклав міцні філософсько-психологічні підвалини для сучасної здоров'язберігальної педагогіки, ставлячи шляхетну мету: сформувати у дитини вміння вищої міри духовності – «уміння жити», При цьому В.0. Сухомлинський, безсумнівно, розумів, що це особливе уміння: воно не може бути зведене, як тепер уважають, лише до компонента «можу». Це вміння, за В,0,Сухомлинським, має бути одухотвореним, Тож уміння жити має бути інтерпретоване як єдність «можу» і «хочу» (емоційного компонента), У досягненні означеної мети педагог окреслює своєрідну програму мінімум - навчити вихованця розуміти, цінувати, берегти життя як найвищу цінність, Програма максимум пов'язана з формуванням у школяра не просто вміння як однопорядкової сукупності власне шкільних умінь, а надуміння будувати своє життя, власну долю.

Проте щоб бути спроможним навчати, прививати дітям любов та позитивне ставлення до життя, вчитель (педагог) сам мА постійно удосконалюватись, працювати над собою, щоб бути гідним взірцем.

Так, Лоський Н.О. писав: «Любов до особи включає співчуття, але лише як підлеглий момент: основне прагнення, що витікає з любові, є турбота про повноту життя і розкриття активності улюбленої істоти. Це позитивний вміст любові необхідний зв'язано і з негативним моментом звільнення коханого від страждання шляхом встановлення причин його або шляхом піднесення над ним. Таке позитивне поняття любові тісно пов'язане з християнським світоглядом, згідно з яким індивідуальне особисте життя є абсолютною цінністю»[6:с.243].

Отже, можна говорити про одну з найголовніших морально-етичних рис вчителя – прагненням любити навколишній світ та людей, такими які вони є, сіяти любов навколо себе, прививати відчуття щастя та позитиву дітям та студентам, що контактують з ним і знаходяться під безпосереднім впливом.

2. Функції учителя

Професійні функції — це ті, які мають безпосереднє відношення до учбово-виховної діяльності педагога. Їх так само багато, як і видів діяльності. Вони стосуються стосунків з дітьми (вихованцями) і їх батьками, з колегами (вчителями) і з адміністрацією навчального закладу, відділів освіти, з представниками громадськості і з різними іншими, окрім школи, виховними установами.

Функції учителя зумовлюються потребами суспільно-економічного розвитку нашого суспільства, а також особливостями розвитку загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей.

Загалом варто акцентувати увагу на таких функціях учителя-вихователя.

Якщо вести подальший виклад питання таким чином, то важко буде “осягнути неосяжне” і прийти до певних висновків. Тому ми зведемо види педагогічної діяльності в сім груп, виходячи з їх провідного вмісту, що розкриває основний напрям цій діяльності.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--