Курсовая работа: Мотивація агресивної поведінки підлітків
У першому розділі розглянуті теоретичні підходи до визначення поняття мотивів, мотивації і мотивації агресивної поведінки.
У другому розділі досліджуються особливості підліткового віку і фактори, які впливають на підліткову агресивність.
У третьому розділі надано матеріали власного дослідження мотивації агресивної поведінки підлітків і зроблено загальні висновки.
Розділ 1 . Теоретичні підходи до пояснення агресивної мотивації поведінки людини
1.1 Поняття мотивів і мотивації поведінки людини. Типи мотивації
Діяльність завжди викликана певними мотивами. Поняття “мотив” (від лат. movere – рухати, штовхати) означає спонукання до діяльності, спонукальну причину дії і вчинків, тобто те, що примушує людину до дій [2,с.122]. Суб’єкта можуть спонукати до певної діяльності різні мотиви: інтерес до змісту та процесу діяльності, почуття обов’язку перед суспільством, прагнення до самоствердження тощо.
Мотиви є відносно стійкими рисами (проявами, атрибутами) особистості. Якщо суб’єкт прагне до реалізації певної діяльності, то є підстави стверджувати, що в нього є мотивація.
Термін “мотивація” має два взаємопов’язаних, але декілька відмінних значення: загальне (широке) і спеціальне (вузьке). У загальному, широкому значенні мотивація позначає самостійну, відносно нову (виникла у 30-ті роки ХХ ст.) область наукових психологічних досліджень, які мають справу з психологічним поясненням поведінки людини і тварин, з виявленням її джерел, факторів, які визначають цілеспрямованість і активність поведінки. Спеціальне вузьке значення терміну “мотивація” відноситься до причин і факторів, які управляють поведінкою окремої людини, тобто тому, що ініціює, спрямовує і підтримує поведінку даної людини у даній ситуації на визначеному рівні активності [17,с.137].
За визначенням С.С. Занюка, - “Мотивація – це сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості; це всі мотиви, потреби, стимули, ситуативні чинники, які спонукають поведінку людини” [10,с.7]. Таким чином, на поведінку людини впливають різні сили, які можуть бути як внутрішніми так і зовнішніми. До внутрішніх мотиваційних сил відносяться фізіологічні процеси, які відбуваються у організмі людини і пов’язані з його органічними потребами, а також психологічні властивості, стани, процеси людини та їх динаміка. До зовнішніх мотиваційних сил можна віднести обставини, ситуації, різного роду зовнішні впливи, які впливають на поведінку людини.
Як правило, задля пояснення (а часто і для самовиправдання) своїх дій індивід покликається на соціально бажані й соціально корисні мотиви. Звісно, що людина не скаже, що у своїх діях вона керувалася антисоціальними мотивами і прагненнями, а намагатиметься привести свої мотиви у відповідність із соціальними нормами. Коли людину запитати, що її спонукало до діяльності, то вона може навести різні причини (пояснення). Але пояснення, які наводить індивід (причини, або мотиви поведінки), як правило є не справжніми мотивами, а лише мотивуванням.
Мотивування свідомо або несвідомо використовується суб’єктом для приховування справжніх мотивів його поведінки. У процес мотивування часто втручаються механізми психологічного захисту (адже людина в поясненні вчинків схильна захищати своє Ego, виправдовуватись перед іншими і перед собою, прагнучи зберегти своє “Я” і привести свою діяльність у відповідність із соціальними і внутрішньо особистісними нормами) [17,с.315].
Мотивування, як механізм психологічного захисту, допомагає особистості тимчасово уникнути зниження її самооцінки і сприяє захистові позитивного образу “Я”. Визнання людиною справжніх мотивів діяльності, які часто є соціально небажаними, було б болісним для неї, становило б загрозу для її “Я”, тому вступають у дію механізми психологічного захисту особистості. Чим більше втручаються механізми психологічного захисту, тим істотніша відмінність між справжніми (чинними) мотивами і тими причинами поведінки, які людина наводить як мотивування.
Як правило, мотивування лише частково збігається зі справжніми (реально чинними) мотивами діяльності. Більшість людей не здатні усвідомити і чесно визнати всі мотиви, що спонукали їх до діяльності.
Людину до діяльності спонукає зазвичай не один, а кілька мотивів. Кожен із них має різну спонукальну силу. Проаналізуємо декілька видів мотивів, які мають найбільше практичне значення.
Мотив самоствердження , пов’язаний з почуттям власної гідності, честолюбством, самолюбством. Це прагнення утвердити себе в соціумі. Людина намагається довести навколишнім, що вона чогось варта, прагне здобути певний статус у суспільстві, хоче, щоб її поважали та цінували. Інколи, прагнення до самовизначення відносять до мотивації престижу, тобто здобуття високого соціального статусу. Мотив самоствердження є досить дієвим спонукальним фактором.
Мотив ідентифікації з іншою людиною полягає у прагненні бути схожим на героя, кумира, авторитетну особистість і є особливо актуальним для дітей і молоді, які намагаються наслідувати інших людей у своїх діях. Ідентифікація з іншою людиною, прагнення бути схожим на неї, приводить до підвищеного енергетичного потенціалу індивіда за рахунок символічного “запозичення” енергії в кумира. Наприклад, при ідентифікації з кіногероєм, у підлітка з’являються сили, натхнення робити і діяти, як діє і робить їх герой. Батькам, вчителям дуже важливо знати, з ким прагне ідентифікуватись чи ідентифікується підліток.
Мотив влади – це мотив, який спонукає людину до того, щоб панувати владою над іншими людьми і подіями, контролювати їх, керувати ними, впливати на них. Люди, яки мають такий мотив, активно прагнуть до заняття керуючих постів, є учасниками різних політичних, суспільних рухів. У групах і колективах, до яких ці люди відносяться, вони намагаються стати лідерами і зберегти за собою такий стан. Існують різні погляди про цінність та моральну виправданість такого мотиву. Одні спеціалісти відносяться до присутності у людини такого мотиву нейтрально, вважаючи, що розвинутий мотив такого роду ще не характеризує людин як погану чи добру, а уся справа у тому, чого людина прагне отримати від досягнення влади. Є і інша, більш жорстка думка про це питання. Справа у тому, що даний соціальний мотив часто виявляється у людей авторитарного складу. Така особистість не просто прагне до влади, а й для того, щоб своєю владою пригнічувати інших людей. Як зазначає Р.С. Немов, у дітей ця риса особистості може поєднуватися із жорстким або навіть із жорстоким поводженням з однолітками, які виявилися більш слабкими фізично чи психологічно [17,с.336].
Мотиви саморозвитку, досягнення - це важливі мотиви, які спонукають людину до саморозвитку і самовдосконаленню. Актуалізація у людини цих мотивів сприяє її розвитку.
Як мотив , може виявитися бажання людини уникнути неприємностей і покарання. Встановлено, що потреба в уникненні невдач часто поєднується з такими особистісними якостями, як занижена самооцінка та висока тривожність. Таке сполучення індивідуальних особливостей створює неблагополучні умови для психічного розвитку дитини і її життєвого шляху.
Мотив аффіліації (приєднання) – це прагнення до встановлення або підтримання стосунків з іншими людьми, прагнення до контакту і спілкуванню з ними. Слід підкреслити, що відношення між людьми, побудовані на основі аффіліації, як правило, взаємні. Партнери по спілкуванню не розглядають один одного як засіб для задоволення особистісних потреб, не прагнуть к домінуванню один над одним.
Як протилежний до аффіліації, виступає мотив заперечування (відхилення) , який проявляється у побоюванні бути відхиленим, неприйнятим значущими для особистості людьми. Домінування у людини цього мотиву призводить до невпевненості, напруженню, створює перепони на шляху між особистісного спілкування [16,с.531].
Особливе місце в дослідженні мотивів займають так звані про соціальні мотиви поведінки. Під такою поведінкою розуміються будь-яки альтруїстичні дії людини, які спрямовані на благополуччя інших людей, надання їм допомоги. При альтруїстичної поведінці акти турботи про інших людей здійснюються за власними переконаннями людини, без будь-якого розрахунку чи тиснення. Протилежним до альтруїстичної поведінки розглядається агресія. В ході дослідження агресивної поведінки було виявлено, що за цією формою поведінки лежить особливого роду мотив, який одержав назву “мотив агресивності”. Згідно до мети даної роботи, зупинимося на мотивації агресії більш детальніше.
1.2 Мотивація агресивності
Агресія (від лат. aggredior – нападаю) – специфічна форма дії людини, що характеризується демонстрацією переваги в силі або використанням сили у стосунках з іншою людиною або групою осіб, яким суб’єкт намагається заподіяти шкоду [2,с.176]. Агресивна поведінка розрізняється за інтенсивністю і формою вияву: від демонстрації неприязні й недоброзичливості (вербальна агресія) до використання грубої фізичної сили (фізична агресія).
Мотивація агресивної поведінки може бути двоякою: біологічною та соціальною. Біологічна мотивація припускає наявність певних органічних даних для проявлення агресивності, тобто таких її проявів, які є спонтанними і мало залежать від будь-яких зовнішніх впливів. Біологічна мотивація агресивності припускає спадкову чи органічну основу, а її проявлення в людині залежить від того, як побудований і як функціонує з дитинства її організм.
Соціальна мотивація агресивності, напроти, тісно пов’язана із зовнішніми впливами. Соціальна мотивація агресивності базується на переконанні, що мотив, а відповідно і проявлення агресивності людиною є результатом научіння.
У психологічній науці склалися багато різних концепцій, які пояснюють агресивну поведінку. Розглянемо найвідоміші напрямки і теорії.
Теорія потягів. З. Фрейд увів у свою теорію поняття самостійного агресивного потягу – “потягу до смерті”. Він указував на непоборне інстинктивне прагнення людини до руйнування. На думку фундатора психоаналізу, завдяки суспільному прогресу цьому антисоціальному прагненню можна лише надати більш адекватної й нешкідливої форми розрядки [10, c.124].
Схожої концепції дотримувався і К. Лоренц. Він стверджував, що в організмі тварин і людини постійно накопичується енергія агресивного потягу, причому накопичення відбувається доти, доки в результаті впливу відповідного пускового подразника ця енергія не розрядиться.
Фрустраційна теорія агресії. Фрустрація – це психічний стан, що виникає в наслідок постання реальної або уявної перешкоди на шляху досягнення мети. Виявляється фрустрація у відчутті гнітючого напруження, тривоги, відчаю, гніву. Згідно з С. Розенцвейгом, стан фрустрації по напрямку може виявлятися у трьох формах поведінки (реакцій) людини: екстрапунитивної, інтрапунитивної і імпунитивної. Екстрапунитивна форма пов’язана з виникненням внутрішнього “підбурювача” до агресії, з напрямком реакції у зовні (зовнішньообвинувачувальні реакції). Людина звинувачує у подіях обставини, інших людей. У неї з’являється дратівливість, упертість, озлоблення, вона хоче досягнути своєї цілі незважаючи ні на що. Поведінка внаслідок цього становиться непластичною, примітивною, використовуються раніше заучені форми поведінки, незважаючи на те, що вони не приводять до бажаного результату.