Курсовая работа: Можливості поєднання курсів "Фізичне виховання" та "Валеологія" з метою підвищення ефективності навчально-виховного процесу

Онуці Володимира Мономаха Євпраксії (XII ст.) належить медичний трактат із 29 розділів («Про спосіб життя в різні пори року», «Про їжу, питво, сон і спокій», «Про лазню» тощо). Вже в XI—XII ст. при Києво-Печерському монастирі існувала одна з перших лікарень (лікарня Феодосія). Ченці монастиря разом із наданням медичної допомоги приділяли велику увагу питанням гігієни і санітарії у повсякденному побуті: харчуванні, використанні питної води, видаленні сміття тощо. Великого поширення набули миття в лазнях, гартування організму.

Середньовіччя характеризується розвитком гігієни, пов'язаним із заснуванням академій та іменами видатних українських учених: Юрія Дрогобича (Котермака), Петра Могили, Данила Са-мойловича, Хоми Борсука-Мойсеева та ін.

У 1593 р. на Львівщині була заснована Академія з медичним факультетом (Замойська академія), де спільно з медичним факультетом Паду-анського університету в Італії вивчали вплив житлово-побутових умов на захворюваність гуцулів гірських районів Галичини.

Праці лікаря Юрія Дрогобича (бл. 1450—1494) висвітлювали проблеми гігієни і профілактичної медицини. Під ім'ям Георгія Михайла сина Доната з Дрогобича він закінчив Краківський університет, потім — Болонський в Італії, де в 1478 р. став доктором філософії, а в 1482 р. —доктором медицини. З 1488 р. Юрій Дрогобич викладав медицину в Краківському університеті. Саме йому належить одна з перших друкованих книжок з медицини, де висвітлені й питання гігієни.

Відомий діяч православної церкви і просвіти, засновник Києво-Могилянської колегії (1632 р.) митрополит Петро Могила (1597—1647) приділяв увагу проведенню занять з медицини. У статуті цього закладу були відповідні вказівки щодо дотримання правил гігієни [13,33].

Доктор медицини, член дванадцяти іноземних академій Данило Самойлович (1742—1804) все життя працював в Україні і присвятив наукову діяльність боротьбі з чумою та іншими інфекційними захворюваннями. Він відомий в історії країни як один з фундаторів системи профілактики цих захворювань.

Конкретні рекомендації щодо гігієни харчування, одягу, приміщень містяться в медичних настановах для військовослужбовців, автором яких був випускник Чернігівської колегії Юхим Білопольський (штаб-лікар полководця О. В. Суворова).

Початок гігієні як окремій науковій дисципліні, що тісно пов'язана з валеологією, дали твори Г. М. Леві, Естерлена (Франція), Е. Паркса (Англія) та досягнення в галузі біології, хімії, математичної статистики, мікробіології.

Плідний розвиток науки про чинники збереження здоров'я відзначався в Україні наприкінці XIX — на початку XX ст.

Сучасна валеологія як наука про здоров'я здорових (за І. Брехманом) може бути представлена у трьох іпостасях. Етимологічне — це «наука про здоров'я», яка розкриває його вияви і сутність, базується на відповідних валеологічних теоріях, розглядає здоров'я як багатовимірний феномен у його цілісності.

Онтовалеологія покликана на основі теоретичних знань реалізувати на практиці завдання збереження і зміцнення здоров'я. Саме через це її називають практичною валеологією.

Валеологія як галузь освіти об'єднує в собі науково-теоретичні знання, практичні вміння і навички (онтовалеологічні), освітні, що передбачають тісний взаємозв'язок процесу засвоєння валеологічних знань з валеологічним вихованням, результатом якого є формування валеологічного світогляду.

На відміну від гігієни та санології, предметом вивчення яких є колективне та індивідуальне здоров'я, валеологія — це інтегративний курс, що об'єднує багато «людинознавчих» дисциплін.

Зародившись разом із лікувальною медициною, гігієна досить довго існувала як єдина профілактична галузь. Відповідно до принципу єдності організму з навколишнім середовищем, який сформулював І. М. Сєченов (1863 р.), гігієна вивчає колективне та індивідуальне здоров'я в постійному взаємозв'язку з чинниками довкілля.

Засновник експериментальної гігієни в Англії Е. Парке сформулював мету гігієни як науки, що переслідує велику і благородну мету — зробити розвиток людського організму найдосконалішим, життя — найсильнішим, згасання — найуповільненішим, а смерть — найвіддаленішою.

Формування вчення про санологію — науку про суспільне здоров'я пов'язується зі змінами в стратегії охорони здоров'я в наш час. Основою санології є концепція здорового способу життя як сучасного стрижня профілактики захворювань [13,33].

Санологія не абстрагується від вивчення та оцінки патології, закономірностей зміни динаміки і структури існуючих показників здоров'я, вона має на меті знайти справжні критерії та мірила саме здоров'я. Враховуючи основні закономірності виникнення і розвитку хвороб в організмі (патогенез), санологія досліджує, виявляє механізми і шляхи формування здоров'я (саногенез), узагальнює їх не лише до рівня індивідуального, а й, що особливо важливо, суспільного здоров'я. Най-гостріша проблема науки — формування суспільної думки на установку щодо здорового способу життя.

Всі проблеми санології підпорядковані одно- му завданню — розробці ефективних рекомендацій щодо охорони, примноження, відновлення, підвищення рівня та якості здоров'я в оптимальні строки