Курсовая работа: Надвірна, історія і сучасність

У 1589 році татарські орди несподівано напали на Прикарпаття. Доля Надвірної нам не відома, проте знаємо, що двір Куропатвів був дощенту зруйнований. Відомостей про зруйнування Надвірної у протестації Миколи Куропатви 1589 року немає. Проте у проміжку між 1589 – 1595 роками місто в архівних документах не згадується. Мабуть, у 1589 році воно все ж таки було зруйноване. Та все ж у документах за 1585 рік уже знаходимо село Надвірне, а у 1596 році – місто Надвірна [10, с. 25 - 27].

Мабуть, близько 1600 року Надвірну вдруге знищили татари. Микола Куропатва у 1601 році другий локаційний привілей на закладання нової осади на Магдебурзькому праві. Щоб заохотити нових поселенців, король звільнив їх від сплати падатків на 8 років, зобов’язав Куропатву надати їм земельні ділянки під забудову і грунти для господарських потреб [10, с. 36].

Особливо великого розорення зазнало Прикарпаття у 1676 році, коли сюди вторглася 300-тисячна турецька армія. Тоді впало тринадцять галицьких замків. Турки при цьому облягли Станіславську фортецю і Пнівський замок. Однак здобути їх їм не вдалося. Зате вони зруйнували відомий православний монастир Манявський скит. Відгомін тих подій знайшов своє відображення як в архівних документах, так і в народних переказах. Ще в кінці минулого століття старожили показували поблизу Пнівського замку залишки татарської могили тих часів.

§2. Місто після надання Магдебурзького права

З часу надання Надвірній Магдебурзького права, її населення керувалося особливими законами, за якими воно становило окремий стан – міщанство. Надвірнянці отримали право будувати ратушу (Додаток №3), крамниці, хлібні ятки, комору для стриження сукна, «посполиту лазню», млини, міську вагу, воскобійню і каплицю для відливання воску [26, с. 21].

Міщани у 1601 році побудували ратушу. У 60-х роках XVII століття в документах згадується війт Григорій Яциковий.

Біля ратуші поселялася панівна верхівка – патриціат, переважно поляки, а також багаті купці й ремісники, поза як в центрі зосереджувалося все господарське і культурне життя міста. Поряд із багатою верхівкою значний прошарок населення становили міські орендарі, лихварі, збіднілі майстри, підмайстри, селяни втікачі. У 1667 році дружина Павла Куропатви Софія – Станиславовець заснувала в Надвірній притулок для бідних [10, с. 37].

Міщани виконували різноманітні повинності, хоч Магдебурзьке право звільняло їх з-під юрисдикції Куропатвів, воєвод, каштелянів, старост. Проте Куропатви у Надвірній звели міщан до становища своїх підданих. Так, у 1735 році воєвода Корчинський силоміць забрав до двору овець деяких міщан. Убогі надвірнянці неодноразово скаржились, що польська шляхта пригнічує їх [1].

Не всі міщани не могли змиритися з таким принизливим становищем. Вони втікали у гори, поповнювали опришківські ватаги. У 1631 році опришки разом з міщанами напали на маєток шляхтича Валер’яна Кільчковського, спалили двір, забрали коштовності та зброю, а панську родину вбили, врятувався лише слуга власника маєтку [27].

У 70-х роках XVII століття в околицях міста діяв загін опришків під керівництвом Василя Глиби, у 1677 році захопив маєтки шляхтича Туровського. До Надвірної стягли військо. Польська влада для постраху проводила в місті показові суди і розправи над опришками, але їх це не зупинило. Через часті напади та грабежі Галицький сейм 1711 року змушений був звільнити Куропатву від сплати податків. Після загибелі Олекси Довбуша опришківські загони більше не турбували надвірнянської шляхти.

Для захисту шляхетських маєтківвід нападів опришків Галицький сейм 1766 року дозволив створити у Надвірній поміщицьку поліцію.

У першій половині XVIIIстоліття найпоширенішими виявами протесту проти панської сваволі стали масові втечі міщан на Поділля, Буковину, у Східну Україну. В самому місті деколи виникали невеликі заворушення, але їх хутко придушували загони смоляків і жовнірів. Проте ніщо не могло стримати прагнення до свободи. Не раз жителі міста були учасниками повстанських рухів і брали участь у національно-визвольних рухах.

Надвірна, як і переважна більшість міст Прикарпаття, впродовж багатьох століть була аграрним містечком. Основна частина населення займалася сільським господарством. За даними польського історика Є. Горн, у XVI – XVIII століттях землеробством, бджільництвом і садівництвом займалося 50 відсотків міщан. Згідно з інвентарем Надвірна за 1717 рік у сільському господарстві було зайнято 40 відсотків християнського населення міста. Традиційними видами господарської діяльності надвірнянців з давніх-давен були землеробство, скотарство, рибальство і бджільництво.

Тяглові й піші надвірнянці, крім роботи на власному полі, змушені були працювати і на панському, тобто відробляти панщину та сплачувати податки. Населенню доводилося від свята Юрія (6 травня) до Покрови (14 жовтня), два рази на тиждень відбували панщину, а від Покрови до Юрія – один раз. Крім того, їх залучали на різні двірські роботи: заорки, оборки, закоски, обкоски, толоки [36].

У XVIIстолітті Надвірна стала важливим господарським осередком, а також ремісничим центром. Окрему групу міського населення становили ремісники. У першій половині XVIстоліття великого значення набули будівельні професії, кушнірство, чинбарство, кравецтво, котлярство, бондарство. Місцеві котлярі виробляли казани для винокурень і броварень, а бондарі забезпечували своїми виробами місцеві солеварні в Надвірній, Розсільній, Пасічній. Найдужче славилися своїми виробами надвірнянські кушнірі та кравці [12, с. 84-85].

Ремісники об’єднювалися у цехи. Кожен цех мав свій статут, який затверджували у магістраті. У відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника у фонді Боваровських зберігається статут надвірнянського кушнірського цеху. У цеховій організації провідну роль відігравали майстри. У міських книгах збереглися скарги учнів та їхніх батьків на майстрів за знущання над своїми підопічними. Статут цеху регламентував всі сторони діяльності цеху, а саме приймання у майстри, всі виплати, навчання учнів [11, с. 83-84].

У 1717 році в міських цехах працювали 16 шевців, 22 кушнірі та 26 ткачів. Крім них у Надвірній булт ремісники й інших спеціальностей: винники, котлярі, слюсарі, теслі, музики, табахарники – вірмени, мірошники, різники. Місто мало і свого художника Еліаста Маляра. Великі прибутки місту давало виробництво солі, особливого розвитку солеваріння досягло наприкінці XVI першій половині XVII століття [37].

У XVII – XVIIIстоліттях Надвірна стає також центром внутрішньої та зовнішньої торгівлі. На ринку продають сіль, велику рогату худобу, кіз, коней, овець, товари місцевого виробництва. У місті щороку відбувалися два ярмарки і щотижневі торги. Сюди прибували купці зі Станіславова, Польщі, Угорщини, Молдови та інших місцевостей [10, с. 45].

Таким чином, розорена у ХІІІ столітті монголо – татарськими ордами Галицько – Волинська держава занепала і вже більше не могла відновити своєї могутності. Цим скористалися польські феодали і в другій половині XIVстоліття захопили Галичину. Польські королі щедро роздавали своїм васалам її землі. У XVI – XVII столітті наш край зазнавав постійних спустошливих набігів татарських і турецьких наїзників. Не обминуло це лихо і Надвірну. Саме з цієї причини у 1601 році місто одержало привілей на відбудову після чергової татарської руйнації і дозвіл на два річні ярмарки.

З початку свого виникнення місто стає важливим центром розвитку торгівлі та ремесла, цьому сприяло його вигідне розташування на торговельному шляху в Угорщину.

Розділ ІІІ.

Надвірна в часи Австрійського панування (1772 – 1918 рр.)

Внутрішній розпад Польщі, що почався вже в другій половині XVII століття та одночасний зріст сили Прусії, Австрії та Росії спричинили в 1772 році перший поділ Польської держави й мали тим самим безпосередній вплив на історію Галичини, яка опинилася під владою Австрії. У 1786 році було впроваджено Австрійське право, скасовано „старі сеймики”, незабаром також виборчі ради, а на їх місце прийняли призначувані адміністрацією у Відні бюрократи на чолі з губернатором у Львові .

Австрійська влада звернула більшу увагу на українське населення, яке складалося тоді з закріпачених селян – хліборобів, залишків міщанства та зубожілого й неосвіченого духовенства. Цісар Йосиф ІІ скасував 1781 року панщину, хоч в дійсності селяни і надалі належали панам, судові, виконували три дня в тиждень панщину й платили панам данину. Однак могли переселятися до іншої місцевості, посилати своїх дітей до шкіл або на вивчення ремесла, а також вносити до цісарських судів скарги на кривди панів. Було проголошено рівність всіх релігій, підтримка освіти, організовано школи з „місцевою мовою” для селян і міщан та вищі школи для духовенства, що сприяло піднесенню народного духу в Галичині.

Зі зміною влади відбулися великі переміни в політичному, економічному та культурному житті населення.

Після першого поділу Польщі австрійські війська у червні 1772 році зайняли Галичину. Згідно з новим адміністративним поділом Надвірна увійшла до Станиславівського округу новоутвореного Королівства Галіції та Льодомерії з центром у Львові. У 1787 році Надвірна разом із прилеглими селами перейшла у власність держави. Від 1805 року у місті почало діяти камеральне управління (державне). Основним органом влади була рада, до компетенції якої входили: розпорядження майном міста, управління фінансами, розподіл і збирання податків, нагляд за санітарним станом Надвірної, організація будівництва та ремонту шляхів, мостів, укріплень. До 1846 року більша частина землі Надвірної належала римо-католицькому архієпископу Яну, який фактично був власником міста. У другій половині ХІХ століття як землі, так і деякі підприємства належали Фредирікові Бухміллеру і графові Густаву Роганову.

У 1867 році було створено Надвірнянський повіт на чолі зі старостою. На початку 1887 року Надвірна перейшла у власність Міського кредитного закладу у Ві