Курсовая работа: Національні варіанти готики
Входи у північний та південний трансепти оздоблені скульптурами XIII століття. Загалом зовнішній вигляд собору прикрашають близько 10 000 скульптурних зображень з каменю та скла.
На південному боці собору розташований астрономічний годинник XVI століття. До того, як у 1793 році зламався механізм приладу, соборний годинник не лише показував час, але й день тижня, місяць, час сходу й заходу Сонця, фази Місяця і поточний знак Зодіаку.
Інтер'єр Шартрського собору, як загальний вигляд, також відзначається вишуканістю й багатством.
Простора нава не має собі рівних у всій Франції, вона підноситься до чудової апсиди в східній частині собору. Між аркадами і горішніми рядами вікон центральної нави розташований трифорій, масивні колони собору оточені чотирма могутніми пілястрами. Склепінчаста галерея деамбулаторія огинає хор і вівтарну частину, що відокремлені від решти простору різьбленим простінком. Ця стіна з'явилась на початку XVI століття і два наступних поступово прикрашалась різьбленими фігурами, що зображають сцени життєвого шляху Христа і Богородиці. [12, с.105-107]
Собор у Шартрі славиться кольоровими вітражами, загальна площа яких складає близько 2000 мІ. Шартрське зібрання середньовічних вітражів є абсолютно унікальною: понад 150 вікон, найбільш давні з яких були створені ще в XII столітті. Крім великих вітражних роз на західному фасаді, південному та північному трансептах, найбільш відомими є вітражне вікно 1150 року «Богородиця з прекрасного скла» і композиція «Древо Єсеєве».
Вітражам Шартрського собору притаманна надзвичайна насиченість і чистота барв, таємниця виготовлення яких на тепер вважається втраченою. Зображення на вітражах відзначаються великою тематичною широтою - сцени зі Старого і Нового Заповітів, сюжети з життя пророків, королів, лицарів, ремісників і навіть селян.
Підлога собору прикрашена давнім лабіринтом 1205 року. Він символізує шлях вірянина до Бога, і дотепер використовується прочанами для медитацій, звернення й спілкування з Всевишнім. Із цього лабіринту є лише один шлях. Його розмір практично збігається з розміром віконниці рози західного фасаду, а відстань від західного входу до лабіринту точно дорівнює висоті розташування (від долівки) вікна.
На місці сучасного Шартрського собору здавна стояли церкви. Від 876 року в місті зберігається Свята плащаниця Діви Марії. На місці першого кафедрального собору, що згорів у 1020 році, було зведено романський собор з величезною криптою. Він пережив пожежу 1134 року, що зруйнувала практично все місто, але сильно постраждав під час пожежі 10 червня 1194 року. Від цієї пожежі, що зайнялася від удару блискавки, вціліли лише башти разом із західним фасадом і крипта. Чудесний порятунок від вогню священної плащаниці був сприйнятий як знамення згори, й став підставою для для будівництва нової, ще грандіознішої споруди.
Зведення нового собору почалось у тому ж 1194 році на пожертви, що стікалися до Шартру зі всієї Франції. Міські жителі добровільно доставляли каміння з довколишніх каменярень. При будівництві нової кафедри за основу було взято проект її попередника, крім того в нього «вписали» рештки старої будівлі [12, с.105-107].
Основні роботи, що включали в себе будівництво головної нави, були завершені в 1220 році. Церемонія свячення собору відбулася 24 жовтня 1260 року за присутності короля Людовика IX і членів королівської родини.
Шартрський собор збергіся до наших днів практично неушкодженим. Він уникнув руйнувань та пограбувань, ніколи не реставрувався і не знав реконструкції. Нині собор, як і століття тому, є місцем паломництва християн. Крім того, Шартрський собор є головною туристичною принадою міста.
2.3 Собор Паризької Богоматері
Собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам де Парі) (фр. Notre Dame de Paris) - собор у Парижі (Франція) присвячений Діві Марії, матері Ісуса Христа. Один з найпрекрасніших витворів готичного мистецтва. Стоїть на острові Сіте, на місці першої християнської церкви Парижу, базилики Святого Стефана. Ця церква була побудована на місці Галло-римского храму Юпітеру, що стояв тут за часи римської влади.
У соборі вбачається подвійність стилістичних впливів: з одного боку, присутні відгомони романського стилю Нормандії, з властивим йому могутньою і щільною єдністю, а з іншою, використання новаторських архітектурних досягнень готичного стилю, який додає будівлі легкість і створює враження простоти вертикальної конструкції і вагової опори будови (будучи каркасом опори будови його видно лише ззовні). [4, с.66-68]
Собор був спланований у ХІІ ст. Морісом де Сюллі. В 1163 році Людовиком VII було закладено перший камінь фундаменту, але розділяється думка про те хто саме - єпископ Моріс де Сюллі або Папа Олександр III заклав перший камінь. Будівництво тривало понад сто років. За задумами, він мав поміщати всіх жителів Парижу (10 000 чоловік), але за час будівництва кількість мешканців міста збільшилось у декілька разів.
Будівництво західного фронтону, з його відмітними двома баштами, почалося в приблизно в 1200, перш, ніж центральний підхід до вівтарю був закінчений. За період будівництва, численні архітектори брали участь в будівництві, про що свідчать стилі, що відрізняються, і різними висотами західна сторона і башти. Башти були закінчені в 1245, а весь собор в 1345.
У часи Людовіка XIV, в кінці XVII століття, собор пережив серйозні зміни: могили і вітражі були зруйновані. В результаті французької Революції, в кінці XVIII століття, багато що з скарбів собору було зруйновано або вкрадене, проте великі дзвони собору уникнули долі бути переплавленими, сам собор використовувався як продовольчий склад.
Реставрація була почата в 1841 р., під керівництвом архітектора Віолле-ле-Дюка (1814-1879). Цей талановитий паризький реставратор також займався реставрацією Лаонського і Ам'єнського соборів, фортеці Каркассон на півдні Франції і готичної церкви Сент-Шапель. Відновлення тривало 23 роки і включало будівництво шпилю. Його ідеям також належить галерея химер.
Собор був місцем суспільного життя міста. Його оточували численні лавки та лотки, де продавали різноманітні товари. Купці тут заключали угоди, а світські дами приходили похизуватись своїми нарядами. Також тут обмінювались новинами та плітками. Тут влаштовували танці та карнавали, грали м’ячем. Під час небезпеки в соборі находили притулок мешканці сусідніх селищ не тільки з своїми пожитками, а навіть і з худобою. Також в соборі професори читали лекції своїм студентам, роблячи перерву під час богослужінь. [4, с.66-68]
Зробимо висновки що Собор Паризької Богоматері став однією з ключових дійових осіб однойменного роману французького письменника Віктора Гюго, а за задумом автора - навіть головною дійовою особою. Основні події твору відбуваються поблизу або в стінах Собору, його опису відводиться значна частина роману.
2.4 Реймський собор
Реймський собор Богоматері (фр. Notre-Dame de Reims) - собор, побудований в 13-му сторіччі на честь Діви Марії.
Собор являє собою одну з найвизначніших споруд готичного стилю у Франції, як з точки зору архітектури, так і за кількістю скульптурних елементів - 2303. Завдяки цьому занесений до Світової спадщини ЮНЕСКО з 1991-го року. Собор є одною з найвидатніших туристичних пам'яток Франції, кількість відвідувачів в 2007-му році сягнула півтора мільйони осіб. [4, с.66-68]
В 401-му році освячується перший Реймський собор на місці стародавніх терм. Собор був зведений на честь Діви Марії і саме в цій будівлі відбулося хрещення Хлодвіга єпископом реймським (25 грудня в один з років між 496-м та 499-м, за оцінками деяких істориків). В 816-му році син Карла Першого - Людовик Благочестивий обирає Реймс для своєї коронації як імператора. Це стало першою коронацією французького монарха в Реймсі. В 852-му єпископ Гінкмар освячує другий собор, побудований навзамін першого. За часів монархічного устрою цей собор став місцем коронації французьких королів.
В 976-му році, за єпископа Адальберона Реймського (фр. Adalbйron de Reims), починається будівництво каролінгського собору.
Шостого травня 1211-го року інший реймський архіепископ Альберік де Умбер (фр. Albйric de Humbert) розпочинає будівництво нового собору (сучасна споруда) з метою заміни попереднього (каролінгського) собору, зруйнованого під час пожежі роком раніше. Чотири архітектори змінюють один одного під час будівництва, головна частина якого була закінчена в 1275-му році: Жан д'Орбе (фр. Jean d'Orbais), Жан-ле-Лу (фр. Jean-le-Loup), Гоше де Реймс (фр. Gaucher de Reims) та Бернар де Суасон (фр. Bernard de Soissons). [4, с.66-68]
В 1481-му році споруда була сильно пошкоджена під час пожежі.
Релігійна важливість Святої Ампули та політична значимість архієпископів Реймсу призводять до того, що, починаючи з Генріха I (1027-й рік), Реймс стає постійним місцем коронації французьких монархів. Всі французькі королі з династії Капетингів, за виключенням Гуго Капета, Робера II Побожного, Людовіка VI, Генріха IV та Людовіка XVIII були короновані саме в Реймському соборі.
Коронація Карла VII в 1429-му році виособлюється серед інших, тому, що вона призвела до кардинальної зміни в перебігу Столітньої війни завдяки стійкості Жанни д'Арк, статуя якої встановлена в соборі.
Собор уславлює королівську владу. На фасаді виконана «Галерея королів», що складається з п'ятидесяти шести скульптур висотою чотири з половиною метри. В центрі галереї розташована статуя Хлодвіга, обабіч якого стоять його дружина свята Клотільда та Святий Ремі.
Попри той факт, що Реймс був символом королівської влади, хвилі змін Великої французької революції не сягнули тут тієї висоти, як, наприклад, в Шартрі, де сама споруда собору знаходилася під загрозою знищення. Деякі скульптури були потрощені, портали пошкоджені, скіпетр та Рука правосуддя спалені, собор було перетворено на склад фуражу, але проект його знищення був швидко покинутий.