Відповідно до потреб економічного, політичного, соціального характеру змінилися вимоги до підготовки вчителя. Орієнтація сучасної вищої педагогічної освіти на формування професійно-творчих нахилів студентів, виховання фахівців інноваційного типу зумовили перегляд і якісне оновлення структури, змісту, форм і методів підготовки майбутніх учителів.

У постіндустріальну епоху з її стрімким науково-технологічним розвитком, бурхливим приростом знань і технологічними проривами, з прискореною глобалізацією всіх процесів освіченість, інтелект, творчий потенціал особистості стають провідною продуктивною силою, визначальною передумовою і наріжним каменем прогресу цивілізації. Головною метою освіти є створення умов для розвитку і самореалізації кожного громадянина України.

Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті зазначає, що серед основних шляхів реформування освіти слід приділити особливу увагу таким напрямам:

підготовка нової генерації педагогічних кадрів;

підвищення професійного та загальнокультурного рівнів;

формування покоління, здатного навчатися упродовж життя;

створення і розвиток цінностей громадянського суспільства.

Як засвідчив історико-теоретичний аналіз, використання технічних засобів навчання (ТЗН), втілення екранно-звукових засобів та інформаційних технологій продовжує залишатися недостатньо ефективним. Це безпосередньо пов'язано з тим, що в педагогіці вищої школи до сьогоднішнього часу не розроблено науково обґрунтованої дидактичної концепції їхнього раціонального використання в логіці цілісного навчального процесу. Внаслідок цього, незважаючи на значні витрати, застосування аудіовізуальних засобів та комп’ютерних технологій часто не дає результатів, які очікуються. Сказане в повній мірі стосується і спецкурсів з технічних засобів навчання, які проводяться у вищих навчальних закладах України.

Щоб привести в рух дидактичний потенціал комплексу інноваційних аудіовізуальних і комп’ютерних технологій, необхідно виділити в них системотворні характеристики, які б відображали внутрішню єдність та програмно-цільову спрямованість навчального процесу на підготовку майбутнього вчителя. Такими характеристиками виступають професійні уміння студентів, причому функції системної реалізації аудіовізуальних засобів навчання виконують відповідні аудіовізуальні та комп’ютерні технології.

Вирішенню проблем застосування технічних засобів навчання присвячені праці С.І. Архангельського, В.П. Беспалька, Л.П. Прессмана, Г.Ф. Суворої, Л.В. Чашко, М.М. Шахмаєва та ін. У них розглядаються питання застосування аудіовізуальних засобів підготовки учнів та студентів до сприйняття навчальної інформації, а також методики використання аудіовізуальних посібників. Автори стверджують, що застосування технічних засобів навчання значно підвищує ефективність навчально-пізнавальної діяльності. Однак необхідно розробляти нові інформаційні технології, дидактичні засоби, втілювати їх у навчальний процес у першу чергу педагогічних вищих навчальних закладів. Адже процес формування сучасного вчителя є досить складним і багатоплановим.

За умов широкого використання засобів сучасних інформаційних технологій у навчально-виховному процесі значно зростають вимоги до професійної підготовки вчителя, обсягу його знань, рівня загальної культури, мови та ін. Методами і засобами нових інформаційних технологій повинні оволодіти вчителі всіх без винятку спеціальностей.

Аналіз виявлених матеріалів показує, що окремі аспекти застосування аудіовізуальних і комп’ютерних технологій навчання були предметом досліджень учених, але в цілому зазначена проблема ще не розглядалася. Таким чином, актуальність проблеми зумовлюється відсутністю спеціальних педагогічних праць з питань теорії й практики застосування аудіовізуальних і комп’ютерних засобів навчання студентів педагогічного вищого закладу освіти.

Об’єкт роботи: навчальний процес у ПТНЗ.

Предмет роботи: педагогічні умови активізації пізнавальної активності учнів шляхом використання аудіовізуальних засобів навчання.

Мета роботи: розробити і експериментально перевірити умови активізації пізнавальної активності учнів шляхом використання аудіовізуальних засобів навчання.

Завдання роботи:

теоретично обґрунтувати сутність і структуру аудіовізуальних засобів навчання у ПТНЗ;

здійснити теоретичний аналіз педагогічних досліджень з питань активізації пізнавальної активності учнів шляхом використання аудіовізуальних засобів навчання у ПТНЗ;

експериментально виявити роль аудіовізуальних засобів у ПТНЗ як засобу навчання.

Гіпотеза дослідження: використання аудіовізуальних засобів у ПТНЗ сприяє активізації пізнавальної активності учнів.

1. Аудіовізуальні засоби навчання для активізації пізнавальної активності учнів у ПТНЗ

1.1 Історія виникнення та використання аудіовізуальних засобів навчання для активізації пізнавальної активності учнів у ПТНЗ

Навчання – найважливіший і надійніший спосіб здобування систематичної освіти. Відображаючи всі істотні властивості педагогічного процесу (двосторонність, спрямованість на всесторонній розвиток особи, єдність змістовної і процесуальної сторін), навчання в той же час має і специфічні якісні відмінності.

Будучи складним і багатогранним, спеціально організовуваним процесом віддзеркалення в свідомості учня реальній дійсності, навчання є не що інше, як специфічний процес пізнання, керований педагогом. Саме направляюча роль вчителя забезпечує повноцінне засвоєння такими, що вчаться знань, вмінь і навиків, розвиток їх розумових сил і творчих здібностей.

Пізнавальна діяльність – це єдність плотського сприйняття, теоретичного мислення і практичної діяльності. Вона здійснюється на кожному життєвому кроку, у всіх видах діяльності і соціальних взаємин що вчаться (продуктивний і суспільно корисний праця, ціннісно-орієнтаційна і художньо-естетична діяльність, спілкування), а також шляхом виконання різних наочно-практичних дій в учбовому процесі (експериментування, конструювання, рішення дослідницьких завдань і т. п.). Але тільки в процесі навчання пізнання набуває чітке оформлення в персоною, властивою тільки людині учбовий-пізнавальної діяльності або ученні.

Навчання завжди відбувається в спілкуванні і ґрунтується на вербально-діяльністному підході. Слово одночасно є засобом виразу і пізнання суті явища, що вивчається, знаряддям комунікації і організації практичної пізнавальної діяльності учнів.

Навчання, як і всякий інший процес, пов'язане з рухом. Воно, як і цілісний педагогічний процес, має задану структуру, а отже, і рух в процесі навчання йде від рішення одним учбовим завданням до іншої, просуваючи пізнання, що вчиться по дорозі: від незнання до знання, то неповного знання до повнішому і точнішому. Навчання не зводиться до механічної «передачі» знань, умінь і навиків, оскільки навчання є двостороннім процесом, в якому тісно взаємодіють педагоги і що вчаться: викладання і учення.

Відношення учнів до учення викладача зазвичай характеризується активністю. Активність (учення, освоєння, зміст і т.п.) визначає ступінь (інтенсивність, міцність) «зіткнення» учня з предметом його діяльності.

У структурі активності виділяються наступні компоненти:

• готовність виконувати учбові завдання;

• прагнення до самостійної діяльності;

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--