Курсовая работа: Негативні емоції у дітей 11-13 місяців як прояв прив’язаності до батьків

Якщо дорослий адекватно реагує на рефлекси та афекти дитини, поведінка підкріплюється й відтворюється в аналогічній ситуації. У випадках, коли поведінка дитини відкидається або викликає неприємний для неї вплив, вона одержує негативне підкріплення і згодом буде приховуватися. Така дитина уникає відкритого вираження емоцій і потреб, як би приховує свій стан; тому даний тип прив`язаності був названий "уникаючим". Діти, які до однорічного віку виявляли "тип прив`язаності, що уникає” (тип прив`язаності А), звичайно мали досвід відкидання з боку матері при спробах афективної взаємодії з нею. Якщо дитина протестує проти такої поведінки матері, то до відповіді. додається гнів з її боку. Відсутність же афективних реакцій значно знижує ймовірність неприємних наслідків. Дитина засвоює, що результати афективної поведінки можуть бути непередбаченими і небезпечними, і намагається стримувати його.

У випадку, коли мати не приймає дитину, але демонструє позитивні емоції у відповідь на її поведінку, тобто її афективні реакції нещирі, передбачати наслідки афекту дитині стає ще складніше. Ці батьки спочатку підтверджують потребу в близькості й контакті з дитиною, але, як тільки він відповідає їм взаємністю, вони відкидають контакт, приховуючи свої щирі негативні переживання.

Існують також матері, які щирі, але непослідовні в афективній взаємодії з дитиною. Вони можуть бути як недостатньо, так і надмірно чутливі до будь-яких проявів дитини; в обох випадках йому складно навчитися ефективній взаємодії. Неможливість передбачити поведінку оточуючих викликає у дитини реакції занепокоєння й гніву, їхній прояв веде до суперечливих результатів: непослідовні матері часом задовольняють потреби дитини, іноді дратуються, а іноді взагалі не реагують на її поведінку. Тому зрозуміло, що без певної стабільної стратегії поведінки зовнішні прояви дитини залишається тривожно-амбівалентним (тип прив`язаності C).

Таким чином, до кінця дитинства діти з "впевненим" типом прив`язаності (тип прив`язаності В) засвоюють комунікативне значення безлічі засобів спілкування, використовують як інтелект, так і афект. Діти, що уникають, (тип прив`язаності А) навчаються організовувати свою поведінку, користуючись в основному інтелектуальною інформацією. Афективна поведінка "амбівалентних" дітей постійно підкріплюється, але вони не навчаються інтелектуальної організації поведінки, що могла б компенсувати непослідовність їхніх матерів, вони не довіряють інтелектуальній інформації й використовують переважно афективну. [5,43]

Таким чином, розходження в способах інтеграції інформації при різних типах прив`язаності може бути пояснено характером індивідуального досвіду дитини і її міжособистісних відносин з матір'ю.

До кінця дитинства виникає ряд протиріч між сформованою в дитини примітивною моделлю взаємодії і відносинами, що ускладнюються, з дорослим. Далеко не завжди поведінка матері відповідає однозначному уявленню дитини про неї. Біполярні моделі усе більше диференціюються й підбудовуються до реальної ситуації, що ніколи не буває, ні що постійно відкидає, що ні постійно приймає. Крім того, в «амбівалентних» дітей взагалі відсутня модель взаємодії й стратегії поведінки. Таким чином, на початку дошкільного віку перед дитиною стоїть завдання побудувати і конкретизувати власні, що відповідають її індивідуальному стилю, способи поведінки, які багато в чому пов'язані з розвитком когнітивних процесів.

Стадії розвитку прив`язаності, за Дж. Боулбі, перекликаються з теорією розвитку інтелекту Ж. Піаже. Обидві ці теорії підкреслюють, що в процесі дозрівання мозкових структур змінюється організація розумової діяльності. Інтенсивне дозрівання когнітивних структур, що відбувається в дошкільному віці, сприяє все більш складним і тонким інтеграціям афекту й інтелекту в єдині поведінкові феномени. У якості одного із прикладів такої інтеграції розглядається феномен "соромливої поведінки".

"Соромлива поведінка" використовується для обеззброювання агресії й приховання страху. Їй дається чисто етологічне пояснення в традиції К. Лоренца. В ситуації боротьби тварина, що програє, намагається, як правило, зупинити конфлікт до свого фізичного знищення. Цій мети служить набір поведінкових паттернів, що підкреслюють перевагу й викликають "полегкість" у переможця (сюди входять переворот на спину, відкриття черева й шиї, відкрита паща без демонстрації зубів і косі погляди у бік переможця). Перші два сигнали підкреслюють беззахисність тварини, що програла, підтверджуючи тим самим сформовану ієрархію. Але якщо тварина постійна демонструє підпорядкування, то вона може бути дійсно атакована або вигнана зі зграї, тому необхідні способи встановлення також і соціальних відносин з домінуючим. За контрастом з оскалом, що означає агресію, і звичайною посмішкою дружелюбного настрою відкритий рот із прикритими зубами можна назвати ознакою що підкреслює відсутність агресії, а також подобою інфантильного сигналу-прохання про годування. Однак щирий стан того, хто програє включає одночасно страх і злість, майже лють із приводу того, що відбувається. [31, 39]

П. Криттенден вважає, що "соромлива поведінка" у дітей слугує тим же цілям і інтегрує такий же набір афективних сигналів, які обеззброюють агресію й викликають співчуття і підтримку в ієрархічних відносинах, що змінюються.

Отже, дана модель розглядає розходження в індивідуальному досвіді відносин як своєрідний ключ до розуміння особливостей розумового розвитку й поведінки людини. Через типи прив`язаності описуються певні способи організації розумової діяльності дитини й напрямок розвитку особистості в цілому. Використання двох факторів - виду інформації та ступені її інтеграції - дозволяє створити більш складну структуру для опису варіантів розвитку, ніж у класичній моделі. Особливості розумової діяльності в свою чергу впливають на поведінку, інтелектуальний і особистісний розвиток.

Однак, незважаючи на всі уточнення можливих шляхів розвитку, є декілька причин, за яких можливості даної теорії для передбачення ризику появи патологічних рис обмежені. П. Криттенден відзначає три такі причини:

· розвиток не однонапрямлено, тобто при впливі безлічі факторів, крім паттернів специфічної для виду поведінки, дозрівання і типу прив`язаності;

· природна здатність індивідів інтегрувати інформацію різна;

· у кожній окремій долі певну роль грають випадок, вдача, які неможливо врахувати ні в якій теорії.

Одним з факторів, що впливають на розвиток, є індивідуальний генотип, що задає темперамент. У кожній дитині генетично закладені унікальні можливості та індивідуальний потенціал для їхньої реалізації. Те, як вони проявляються в окремому випадку, є результатом складної комбін?