Курсовая работа: Нейролінгвістичне програмування та стратегії моделювання успіху

Немає поразок, є тільки зворотний зв'язок.

У нейролінгвістичному програмуванні комунікація не розглядається на основі понять "успіху" і "невдачі". Швидше, вона розглядається з погляду ефективності або неефективності. Невдалі результати, що слідують за певними діями, є не мотивом розчаровуватися і зневірятися, а цінною інформацією у вигляді зворотного зв'язку, який визначає ефективність того, що ви робите. Пресуппозиція запозичується з принципу важливості петель зворотного зв'язку в теорії інформації (Уїльям Рос Ешбі).

Наявність вибору завжди краща, ніж його відсутність.

Значна частина базових навиків НЛП полягає в навчанні розпізнавати ситуацію "застою" і тому, як можна побачити нові варіанти відповідно до афоризму, що вибір починається там, де є три варіанти дій. Аналогічно на це зважає, що безліч описів (моделей процесів) краща, ніж один. Згідно теорії систем, елементом системи, здатним краще всього адаптуватися, впливати на решту елементів і виконувати свої задачі, часто виявляється не найсильніша частина, а та, що демонструє найбільшу гнучкість в спектрі реакцій, що проявляються.

Значення комунікації полягає в одержуваній реакції.

Згідно принципам НЛП, в комунікації значення посилаємого повідомлення полягає не в намірі, що стоїть за повідомленням, а в тому, яку реакцію воно викликає у реципієнта повідомлення. Вважається, що якщо керуватися цим принципом, то можна стати ефективнішим у спілкуванні, оскільки це дозволяє прослідкувати за тим, наскільки, якщо судити по демонстрованій реакції, доходить повідомлення до клієнта, що мається на увазі.

Інші пресуппозиції і принципи.

Люди мають в своєму розпорядженні всі ресурси, необхідні для успіху. Ствержується, що суб'єкту корисно вірити у те, що в нього є все необхідне для проведення зміни, оскільки, якщо це дійсно так, це допоможе йому досягти бажаних результатів.

Структура важливіша, ніж зміст. Якщо у двох проблем схожа психологічна структура, до них, ймовірно, можна використовувати аналогічний підхід. Часто саме структура проблеми (як відбувається її фіксація, які види переконань її підкріплюють, як клієнт думає про неї) важлива понад усе, а не деталі ситуації, в неї вплетеної. Дане розділення форми і змісту також використовується і в сучасній західній психіатрії (у числі піонерів даного підходу Карл Ясперс і Курт Шнайдер).

Якщо завжди робити те, що ти завжди робив, ти завжди одержуватимеш те, що завжди одержував, або в іншому формулюванні: "Якщо ти робиш щось, що не працює, спробуй зробити щось інше" (Бендлер). НЛП розглядає задачі як багаті теми для дослідження, і принцип постійного пошуку нових підходів властивий всій його методології.

Принцип утилізації, або "використовуй все, що працює". Принцип, запозичений у Мілтона Еріксона, відомого за уміння позитивно використовувати сформований клієнтом суб'єктивний образ своїх дефектів або обмежень. НЛП працює за принципом, якщо щось допомагає, то це можна використовувати.

Не існує клієнтів, що чинять опір, є лише недостатньо кваліфіковані терапевти. Опір теж має комунікативний сенс. Він надає інформацію про внутрішній світ клієнта, і його часто слід брати до уваги і досліджувати як цінну інформацію про психіку клієнта. У даному підході НЛП-психотерапія відрізняється від деяких інших психотерапевтичних напрямів, в яких опір розглядається як чинник, з яким належить боротися, з переконанням, що "пацієнт просто не готовий до змін". У НЛП же опір вважається несвідомим повідомленням, що говорить про те, що вибрано невірний напрям роботи, в якому не слід рухатись.

Важливість результату (ефективності), а не механічної процедури (ефектності): якщо щось можна зробити за десять хвилин, не слід витрачати на це годину. НЛП виступає на користь короткострокової терапії, тобто в ньому вважається, що у багатьох випадках все, що необхідне, щоб допомогти клієнту, це змінити те, як він інтерпретує ситуацію. Під задачею психотерапії розуміється ефективне дослідження того, як людина суб'єктивно розуміє, представляє і переживає свою проблему і як можливо допомогти їм досягти своїх цілей, змінивши його розуміння про все це.

Тіло і розум - елементи єдиної системи. У НЛП враховується те, що організм людини впливає на психіку, а психіка впливає на тіло. Те, як людина ходить, рухається, дихає, її м'язові затиски впливають на його психоемоційний стан.

НЛП засноване на сенсорному спостереженні. Спочатку як дані для визначення патернів і структур, що спостерігаються в даній собі та інших людях, НЛП враховує лише те, що можна особисто сприйняти за допомогою сенсорики (зовнішньої або внутрішньої). Сприйняття вважається єдиною основою для отримання актуальної інформації про світ. Такі ж явища, як "читання думок", або абстрактне припущення, засноване на минулому, а не поточному досвіді (наприклад, індивідуальні або культурні стереотипи про те, що повинне бути), і рівняння на "апріорне знання" (тобто уявлення про те, яким світ повинен бути) в НЛП не застосовується. Проте, логічні міркування і постановка гіпотез можуть використовуватися як інструмент для визначення можливих патернів і напрямів дослідження, проте вони завжди потребують перевірки через сенсорне спостереження.

Усвідомлення значення не завжди необхідне. На відміну від традиційних психотерапевтичних шкіл, ефективна зміна або навчання на несвідомому рівні більш важливі, ніж свідоме розуміння. Згідно НЛП, зміна не завжди вимагає інтерпретації або аналізу, важлива лише зміна карти переконань про світ і про себе, при якій раніше недоступне стає можливим.

Жоден патерн не слід розглядати як універсальний. У НЛП мається на увазі, що структура особистого досвіду глибоко індивідуальна. Тобто ця структура унікальним чином розвивається протягом власного життя людини під впливом різних внутрішніх і зовнішніх чинників. Тому жоден з методів НЛП не слідує поширювати на всіх людей.

3. Методи НЛП

3.1 Метамодель та милтон-модель

Метамодемль - модель мови, яка визначає ті лінгвістичні патерни, які роблять неясним зміст комунікації, завдяки процесам спотворення, упущення і узагальнення, і визначає конкретні питання, що мають за мету прояснити і ставити під сумнів неточності мови, щоб відновити їх зв'язок із сенсорним досвідом та з глибинною структурою.

Метамодель вперше була описана в книзі "Структура Магії" Річарда Бендлера і Джона Гріндера. Метамодель була розроблена на основі трансформаційної лінгвістики Ноама Хомського.

Милтон-модель протилежна метамоделі і описує свідоме застосування метамодельних порушень і мовних пресуппозицій для формування трансу.

3.2 Рефремінг

Рефремінг (від англ. „reframing” - „переформування”; „frame” - „форма”, „рамка”) - це техніка НЛП, де небажаній поведінці або рисі наданається позитивна характеристика. Знайдені альтернативи, що задовольняють позитивний намір, який продовжуеться внутрішнім діалогом, аналізом оточення та виробленням стратегії нової поведінки. Рефремінг може також використовуватися в НЛП, щоб описати зміну контексту або представити певну проблему. Один з найефективніших методів для досягнення майже будь-якої бажаної зміни в НЛП - це "шість кроків рефремінгу".

У психотерапії після того, як ідентифікуються негативні/ірраціональні переконання та думки клієнта, терапевт часто працює над тим, що на підставі очевидності змінити у свідомості пацієнта такі думки та переконання на більші ясні, адекватні або просто подати їх у біль позитивному світлі. Це може допомогти клієнтам виробити в собі більш раціональні думки та стратегії вирішення проблем.

Автор бестселерів, блискучий промовець, а також фахівець з NLP може сказати, що сигнал має зміст лише у тій формі або в тому контексті, в якому ми сприймаємо це."[15]

„Якщо ми сприймаємо щось як дане, то ниш мозок отримує відповідні дані для опрацювання. Далі мозок виробляє установки, які дозволяють сприймати нам щось як реальність.якщо ми змінимо так би мовити форму зв’язку між побаченим, тобто подивимося з іншого боку, то ми можемо змінити спосіб яким побачене вплине на наше життя. Ми можемо змінити наше уявлення чи відчуття про що-небудь і разом з тим змінити наші установки та переконання. Ось це і є суть рефремінгу.”[16]

Метод „змаху”.

Метод „змаху”дає мозку направлення в його роботі і може бути використаний для будь-чого: для зміни настрою, позбавлення згубних звичок, такого синдрому, як нав’язливого стану і т.ін. В основі методу лежить вроджений потяг людини до „неприємного” до „приємного”, від „незадоволення” до „задоволення”. Цим потягом забезпечується рівність, гомеостаз.

Техніка:

Визначіть проблему, з якою ви потім будете працювати. Це може бути симптом, шкідлива звичка…. девіантна поведінка і т.д.

Поглибтесь в себе та визначіть пускову картину (звук, почуття), які передували небажаній поведінці чи симптому. Постарайтесь не включати себе в цю картину (дисоціація).