Курсовая работа: Новокаїн та місцева анастезія

Небезпечним ускладненням цього ви­ду знеболювання є інфікування пери-дурального простору.

Епідуральна анестезія показана у разі великих оперативних втручань на нижніх відділах черевної порож­нини, урологічних, проктологічних операцій і операцій на нижніх кін­цівках (табл. 2). Вона є методом ви­бору у осіб похилого і старечого віку, у хворих із серцево-легеневою пато­логією, порушенням обміну речовин, функцій печінки, нирок, у акушер­ській практиці.

Епідуральну анестезію широко ви­користовують для усунення післяопе­раційного болю, з метою швидкого від­новлення перистальтики кишок після операції на органах черевної порож­нини, в комплексному лікуванні низ­ки захворювань (гострого панкреати­ту, перитоніту, непрохідності кишок).

Для підтримки тривалої післяопе­раційної аналгезії катетер залишають у епідуральному просторі (пролонго­вана перидуральна анестезія). Розчи­ни місцевого анестетика за потреби вводять повторно (доза тримекаїну при цьому досягає 3—5 мг/кг).

Протипоказання до використання цього методу:

1) наявність запальних процесів у

ділянці уколу;

2) гіповолемія, гіпотензія;

3) підвищена чутливість до місце­вих анестетиків. Відносними проти­показаннями є ураження хребетного стовпа, захворювання центральної і периферичної нервової системи.

Ускладнення місцевої анастезії

Клінічна картина отруєння різни­ми місцевими анестетичними засоба­ми має багато спільного. Дія цих ре­човин на ЦНС проявляється позіхан­ням, неспокоєм, дезорієнтацією, тремором, головним болем, нудо­тою, блюванням, посмикуванням окремих груп м'язів, генералізовани-ми клонічними і тонічними судома­ми. У тяжких випадках настає смерть від паралічу дихання [8].

Вплив анестетика на серцево-су­динну діяльність спочатку прояв­ляється тахікардією, артеріальним гіпертензією. У подальшому знижу­ються електрична збудливість, провідність, спостерігається скоро­чення міокарда з брадикардією і ар­теріальною гіпертензією, аж до зу­пинки серця. Ці порушення виника­ють у разі передозування анестетика або форсованого внутрішньовенного введення його.

Частим ускладненням місцевого зне­болювання є анафілактичні реакції у хворих з підвищеною чутливістю до місцевих анестетиків, що проявляється алергічною шкірною реакцією (дерма­тит, кропив'янка, набряк підшкірної основи), появою ознак серцево-судин­ного колапсу (блідість, похолодання кінцівок, холодний липкий піт, різке зниження артеріального тиску, непри­томність) або анафілактичного шоку.

Для запобігання алергічнім реакці­ям слід усім хворим, у яких є анамне­стичні дані про підвищену чутливість до місцевих анестетиків, провести про­бу на чутливість до них і призначити перед операцією антигістамінні препа­рати. Добрий ефект щодо профілакти-' ки перезбудження ЦНС у разі передо­зування місцевих анестетиків дає призначення діазепаму, фенобарбіталу.

Лікування отруєнь залежить від ха­рактеру клінічних проявів. За наяв­ності збудження і судом внутрішньо­венне повторно до 'досягнення ефек­ту вводять барбітурати (гексенал і тіо-пентал-натрій по 100 — 200 мг 2 % розчину). У разі пригнічення дихан­ня призначають допоміжну або штуч­ну вентиляцію легенів через маску наркозного апарата. Уводять дитилін по 20 мг через 2—3 хв до припинення судом з обов'язковою штучною вен­тиляцією легень. У разі розвитку гіпо­тензії внутрішньовенне вводять каль­цію хлорид (10 мл 10 % розчину), ефедрин або мезатон (по 15 мг через 30—60 с до досягнення ефекту), при гіпертензії' вводять 25 % розчин маг­нію сульфату (по 10—20 мл).

Для зменшення спазму судин моз­ку слід надати хворому горизонталь­ного положення, дати вдихнути 2— З краплі амілнітриту. Якщо розвину­лася алергічна реакція і з'явилися ознаки серцево-судинного колапсу, при­значають адреноміметичні засоби (адре­налін), антигістамінні препарати (ди­медрол — по 50 мг або супрастин — по 25 мг), глюкокортикоїди (по 60 мг гідрокортизону).

1.5. Методи аналізу новокаїну

За даними XФармакопєї [ ] існує декілька загальних методів якісного та кількісного аналізу новокаїну, а також його розчинів.

b-Диетиламіноетиловий ефір п-амінобензойної кислоти гидрохлорид

Опис. Безбарвні кристали або білий кристалічний порошок, без запаху, гіркого смаку. На язику викликає відчуття оніміння.

Розчинність. Дуже легко розчинимо у воді, легко розчинимо в спирті, мало розчинимо в хлороформі, практично нерастворим в ефірі.

Достовірність. Препарат дає характерні реакції на ароматичні первинні аміни і хлориди.

0,05 г препарату розчиняють в 2 мл води, додають 3 краплі розведеної сірчаної кислоти і 1 мл 0,1 н. розчину перманганату калія; фіолетове забарвлення вмить зникає (відмінність від совкаіна).

0,2 г препарату розчиняють в 2 мл води, додають 0,5 мл розчина їдкогонатра; виділяється безбарвний маслянистий осад.

Температура плавлення 154—156°.

Прозорість і кольоровість розчину. Розчин 0,5 г препарату в 5 мл свіжопрокип'яченої і охолодженої води повинен бути прозорим і безбарвним.

Кислотність . При додаванні до цього розчину 1 краплі розчину метилового червоного може з’явитись рожеве забарвлення, котре повинне перейти в жовте від збільшення не більш 0,5 мл 0,05 н. розчину їдкого натра.

Органічні домішки. Розчин 0,2 г препарату в 2 мл концентрированнойсірчаної кислоти повинен бути безбарвним.

Розчин 0,5 г препарату в 5 мл азотної кислоти повинен бути безбарвним.

Сульфатна зола і важкі метали. Сульфатна зола з 0,5 г препарату не повинна перевищувати 0,1 % і не повинна давати реакції на важкі метали.

Кількісне визначення. Близько 0,3 г препарату (точне навішування) розчиняють в 10 .мл води і 10 мл розведеної соляної кислоти і використовують стандартний метод нітрітометрії.

Н ітрітометрія