Курсовая работа: Облік довгостроковіх фінансовіх інвестицій

Для досягнення встановленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- визначити економічну сутність та надати характеристику фінансових інвестицій;

- встановити методи оцінки фінансових інвестицій;

визначити шляхи удосконалення обліку фінансових інвестицій страхової компанії.

Об'єктом дослідження є Закрите акціонерне товариство Страхова компанія “Каштан”.

Предметом дослідження є методологія обліку та законодавче регулювання фінансових інвестицій підприємств України.

В умовах перехідної економіки суттєво зростає роль фінансових інститутів, що здатні забезпечити економічну, фінансову, соціальну стабілізацію та стати новим джерелом залучення інвестиційних ресурсів. Світовий досвід засвідчує, що страхові компанії є важливим джерелом інвестиційного капіталу, що у першу чергу пов΄язано з інверсією циклу, оскільки отримання страхової премії передує наданню страхової послуги. Крім того, страхова діяльність пов΄язана з розподілом ризику у часі, тому страхова компанія на протязі терміну дії страхової угоди тимчасово розпорджається коштами страхувальника, які акумулюються у страхових резервах.

Крім засобів страхових резервів, страховик має у розпорядженні власні засоби у вигляді внесків засновників, а також спеціальних фондів, сформованих за рахунок прибутку та суми нерозподіленого прибутку.

1. Економічна сутність фінансових інвестицій

Розвиток національної економіки України в цілому чи будь-якого господарюючого суб'єкта пріоритетне пов'язують зі створенням належного фінансування потреб за внутрішніми та зовнішніми інвестиціями. Згідно з Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладають в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. До інвестицій можна віднести грошові внески, пільгові банківські вклади, паї, облігації державних позик, облігації інших підприємств, депозитні сертифікати банків, акції та інші цінні папери.

Треба виділити дві складові частини, які виражають економічну сутність інвестування: вкладення капіталу й одержання переваг. Між ними існує так званий інвестиційний лаг — як проміжок часу між вкладенням капіталу й отриманою від цього перевагою.

Капітал на фінансовому ринку розподіляють на позичковий та акціонерний. Джерело їх формування однакове — це капітал, що належить юридичним і фізичним суб'єктам. Поділ відбувається за ознакою його функціонування у процесі фінансування.

Якщо приватна особа зробила внесок у банк, і банк видав підприємству кредит, то цей капітал почав життя у вигляді позичкового капіталу. У випадку, якщо приватна особа вклала свої заощадження в інвестиційну компанію (чи інвестиційний фонд), і ці засоби інвестовані в статутний фонд підприємства з метою одержання доходу на вкладений капітал у формі дивіденду, то цей капітал є акціонерним.

Згадаємо прийняте визначення поняття інвестиції: у першому випадку (кредит банку) — це позикові засоби для підприємства, у другому випадку (акціонерний капітал) — це інвестиція для підприємства. Хоча є і узагальнене поняття інвестицій, як будь-яких вкладень ззовні в діяльність підприємства.

За принципом використання механізмів і інструментів в процесі фінансування розрізняють:

- банки (фінансові структури, компанії, об'єднання);

- інвестиційні фонди (інвестиційні компанії, інвестиційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії, трасти[1] );

- ринок цінних паперів (фондовий ринок);

- прямі інвестори (стратегічні інвестори, приватні інвестори).

Варто врахувати, що існування величезної маси фінансового капіталу з численними і багатофункціональними механізмами обумовлює глибоку зацікавленість капіталу в його розміщенні, тобто весь даний ринок знаходиться в очікуванні об'єкта фінансування — підприємства. Ринок створений для того, щоб задовольняти запити і надії підприємства. Один без іншого не існує. Вартість капіталу формується винятково у процесі співробітництва між двома ринками — ринком фінансів і ринком виробництва. Це поняття необхідно усвідомити для того, щоб зняти невпевненість у керівників підприємств. Необхідно активно рухатися назустріч ринку капіталу. У процесі активного розвитку цього ринку за останні 200 років вироблені основні правила функціонування капіталу. Логіка появи таких правил виходить з елементарних бажань інвесторів зберегти свої кошти, мінімізувати ризик їх втрати. Якщо підприємство бажає взяти участь у цьому процесі, то, відповідно, насамперед, повинне грати за сталими правилами. Для цього потрібно знати і виконувати існуючу систему взаємин. Знання правил і суворе їх виконання — головна умова участі підприємства в інвестиційному процесі. Крім того, інвестора цікавить не формальне керівництво компанією, а особи, які за нею стоять. Йому потрібна точна інформація, яким чином і поміж ким будуть розподілятися прибутки у разі надання інвестиції. Необхідно лише переконливо довести його переваги у порівнянні з конкурентами. Тобто, потрібні і ретельний опис ринку і свого місця на ньому, і розуміння конкурентів і перспективи. Треба довести інвестору, що від нього нічого не приховується. Всю інформацію, яку запитуватимуть потенційні інвестори, треба надавати максимально. При цьому необхідно враховувати, що іноземний інвестор зацікавлений у прогресивному менеджменті, який у нього ототожнюється з молодим керівником.

Усі залучені засоби, які використовує підприємство у своїй діяльності, можна розділити на 2 групи за функціональною ознакою:

- позичкові (кредитні ресурси), за використання яких підприємство повинне платити щорічний відсоток, так звану кредитну ставку;

- інвестиції (статутний і інший капітал), за використання яких підприємство виплачує інвестору дивіденди з прибутку, якщо такий існує.

Існують принципові розходження між цими двома видами капіталу. У першому випадку підприємство виплачує щорічні відсотки незалежно від результатів діяльності, у другому випадку — дивіденди виплачуються тільки з результатів діяльності (тобто при наявності прибутку).

Немає необхідності підкреслювати, наскільки ці розходження принципові для керівника в момент ухвалення рішення про можливе джерело фінансування майбутнього проекту. У випадку, якщо використовуються позичкові засоби (кредитні ресурси), керівника будуть цікавити наступні показники:

- умови їхнього одержання;

- надання зустрічних гарантій (застави, страхування й ін.);

- кредитна ставка (щорічний відсоток);

- термін, на який можуть бути надані кредити;