Курсовая работа: Облік створення підприємства
Таблиця1 Розвиток внутрішнього туризму
| Надання туристичних послуг в Україні | Створено туристичних агенств | З них: збиткових,% | Прибуткових,% | Було зачинено державою, з різних причин,% |
| 2003 | 12067 | 45 | 52 | 3 |
| 2004 | 24567 | 39 | 60 | 1 |
| 2005 | 34321 | 33 | 65 | 2 |
| 2006(1 пів-я) | 45385 | 22 | 74 | 3 |
Згідно цієї таблиці, можна зробити висновок, що в найближчому майбутньому туристичний бізнес буде однією з найпродуктивніших та найприбутковіших галузей.
2. Обгрунтування організаційно – правової форми власності підприємства. (Навести коротку характеристику форм власності й обгрунтувати вибір форми власності для підприємства, яке передбачається відкрити)
Обгрунтування вибору форми власності має розпочатися з наведеня основних форм власності, які існують в Україні на сьогодняшній день і, звичайно, з визначення, що саме є суб’єктами права власності.
Суб'єктами права власності в Україні визнаються – народ України, громадяни, юридичні особи і держава. У відповідності зі ст.3 Закону України «Про власність» від 07.02.91 р. суб'єктами права власності можуть бути також інші держави, їхні юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства. Іноземні юридичні особи і громадяни можуть стати власниками майна в Україні у випадках придбання об'єктів приватизації, а також внаслідок здійснення іноземних інвестицій у формах, зазначених Декретом Кабінету Міністрів України. Для забезпечення здійснення підприємницької діяльності законодавство допускає об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та утворення на цій основі змішаних форм власності; у тому числі власності спільних підприємств за участю юридичних осіб та громадян інших держав.
Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна на рівні з громадянами України, якщо інше не передбачене законодавством. Об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, продуктивна та робоча худоба, земельні ділянки, засоби виробництва, вироблена продукція, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. На сьогодняшній день в Україні можно відокремити такі форми власності: державна, колективна та приватна. Кожної з цих форм власності притаманні тільки їй характерні риси (суб'єкти, засоби придбання, об'єкти). Існують ряд об'єктів, що не можуть бути у приватній та колективній власності. Усі форми власності мають свої переваги та недоліки. Підприємство, яке планується створити, можна віднести до колективної власності, саме тому більш детально розглянемо саме цю форму власності.
Колективна власність охоплює майно, що належить окремим організаційно оформленим колективам громадян, а також інших колективних організацій. Члени таких організацій об'єднують свою працю і свої кошти для досягнення певних цілей. Вони безпосередньо або через створюванні органи визначають порядок використання майна, управління ним та розподілу доходів. До коло суб'єктів колективної власності відносять трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства та інші громадські об'єднання, релігійні організації, що є юридичними особами.
У власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах незаборонених законом. Вклади працівників, визначаються залежно від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення.
Одним із різновидів колективної форми власності є господарчі товариства, розвиток яких є значною мірою основою збільшення внутрішнього інвестування економіки, оскільки є наслідком концентралізації капіталу за допомогою об’єднання індивідуальних капіталів, постійного розширення обсягу внутрішнього капіталу країни.
Закон «Про господарчі товариства» називає п’ять видів господарчих товариств: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Усім їм властиві деякі загальні ознаки:
● товариство – це добровільний союз, об’єднання не менше двох осіб. Максимальне число учасників не обмежується, але на практиці в товаристві поєднується невелике коло осіб;
● господарчі товариства є договірними об’єднаннями. Як юридичні особи, вони створюються на підставі укладання засновницького договору;
● забезпечення діяльності господарчих товариств здійснюється на основі об’єднання майнових засобів і нематеріальних активів.
Загальна характеристика господарчого товариства
Правовий статус:юридична особа.
Фонди: статутний; резервний (страховий) – не менше як 25 % статутного фонду; інші фонди, передбачені законодавством або установчими документами товариства.
Учасники:фізичні та (або) юридичні особи.
Учасники товариства мають право:
брати участь у керуванні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах;
брати участь в розподілі прибутку товариства й одержувати дивіденди;
вийти в установленому порядку з товариства;
одержувати інформацію про діяльність товариства. За вимогою учасника товариство зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про його діяльність, протоколи зборів.
Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
Учасники товариства зобов’язані:
- дотримуватись положень установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів і інших органів управління товариства;
- виконувати свої зобов’язання перед товариством, зокрема пов’язані з майновою участю, а також вносити внески (оплачувати акції) у розмірі, порядку і засобами, передбаченими установчими документами;
- не розголошувати комерційну таємницю і конфедеційну інформацію про діяльність товариства;
- нести інші зобов’язання, якщо це передбачено вище згаданим Законом, іншим законодавством України й установчими документами.