Курсовая работа: Облік витрат на підприємстві
Важливість визначення обсягів незавершеного виробництва зумовлена необхідністю розмежування здійснених витрат того чи іншого підрозділу підприємства з метою визначення фактичної собівартості виробленої продукції.
З метою визначення обсягів незавершеного виробництва в натуральному і вартісному виражені на перше число кожного місяця проводиться його інвентаризація. Проведення інвентаризації покладається на спеціально створену для цього на початку року комісію, склад якої затверджується наказом по підприємству.
Облік виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління цехами, ділянками, відділеннями, бригадами й іншими підрозділами основного і допоміжного виробництва ведеться на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати».
За дебетом рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» відображається сума визнаних витрат, за кредитом – щомісячне списання, з відповідним розподілом, на рахунки 23 «Виробництво» та 90 «Собівартість реалізації ».
В кінці місяця загальновиробничі витрати розподіляються.
Загальновиробничі витрати поділяються на змінні та постійні. Відповідно до П (С) БО 16 «Витрат» перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат встановлюється підприємством, що зазначається в Положенні про облікову політику.
До змінних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування та управління виробництвом ( цехами, ділянками), які змінюються прямо ( або майже прямо) пропорційно зміні обсягу виробництва. Змінні загальновиробничі витрати повністю включаються до виробничої собівартості продукції ( робіт, послуг) у період їх виникнення.
До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними ( або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва. Постійні загальновиробничі витрати формуються протягом звітного періоду в однакових розмірах незалежно від обсягу випущеної продукції, виконаних робіт, наданих послуг.
Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу при нормальній потужності. Величина нормальної потужності визначається підприємством самостійно і зазначається в Положенні про облікову політику підприємства.
База розподілу – це показник ( грошовий або натуральний), в розрахунку на одиницю виміру якого встановлюється норматив розподілу загальновиробничих витрат.
Розподіл загальновиробничих витрат проводиться у наступній послідовності:
- перший етап – розподіл усіх загальновиробничих витрат на постійні і змінні;
- другий етап – вибір бази розподілу. Кожному підприємству слід обрати за базу розподілу такий показник, зміна якого найбільшою мірою впливає на зміну величини загальновиробничих витрат. Вибір невідповідного показника буде означати, що суми загальновиробничих витрат. які відносяться на окремі вироби (роботи, послуги), неточно відобразять фактично понесені витрати.
Враховуючи особливості відповідних виробництв застосовується, як правило, наступні бази розподілу загальновиробничих витрат:
- вартість прямих витрат матеріалів – якщо загальновиробничі витрати прямо пов’язані з величиною та кількістю матеріалів, з якими здійснюють певні технологічні операції;
- прямі витрати на оплату праці – якщо загальновиробничі витрати прямо пов’язані з величиною прямих витрат на оплату праці, використовується на підприємствах з однаковим рівнем механізації і автоматизації виробництва;
- людино-години – якщо немає значної різниці між величиною заробітної плати робітників;
- витрати з переробки (хімічна, нафтопереробна промисловість);
- кількість (маса) виготовленої продукції.
третій етап – визначення нормальної потужності підприємства та вираження її в одиницях виміру обраної бази. Щоб розрахувати нормальну потужність, необхідно врахувати не тільки технічний потенціал обладнання, але й змінний режим роботи, тенденції попиту на продукцію тощо;
четвертий етап – обчислення суми постійних і змінних загальновиробничих витрат за умови досягнення підприємством нормальної потужності.
пятий етап – розрахунок нормативу постійних і змінних витрат на одиницю бази розподілу. Розподіливши відповідні суми витрат на раніше визначену нормальну потужність, отримують планові нормативи змінних і постійних накладних витрат у розрахунку на одиницю бази розподілу.
Загальновиробничі витрати, які знаходяться у межах нормативів, вважаються розподіленими та списуються в дебет 23 «Виробництво».Інші витрати є нерозподіленими та відносяться у дебет 90 «Собівартість реалізаці»
При розподілі постійних загальновиробничих витрат можуть виникати наступні ситуації, якщо фактичний обсяг виробництва:
менший за нормальну потужність, то до виробничої собівартості включається добуток нормативу постійних витрат на фактичний обсяг виробництва, тобто до собівартості включається лише частина постійних загальновиробничих витрат : Д-т 23 «Виробництво» К-т 91 «Загальновиробничі витрати». Частина постійних загальновиробничих витрат, що залишилася, є нерозподіленою і включається до складу собівартості реалізованої продукції ( робіт, послуг) у період їх виникнення : Д-т 90 «Собівартість реалізації» К-т 91 «Загальновиробничі витрати»;
дорівнює нормальній потужності. То вся сума постійних витрат включається до виробничої собівартості продукції: Д-т 23 «Виробництво» К-т 91 «Загальновиробничі витрати»;
більше нормальної потужності, то нерозподілених витрат немає: Д-т 23 «Виробництво» К-т 91 «Загальновиробничі витрати». При цьому слід пам’ятати, що відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.
Узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг ведеться на рахунку 90 «Собівартість реалізації».
За дебетом рахунку 90 «Собівартість реалізації» на підставі бухгалтерських довідок (розрахунків), накладних, рахунків відображається собівартість реалізованої готової продукції ( робіт, послуг), фактична собівартість реалізованих товарів ( без торгових націнок); за кредитом – списання на рахунок 79 «Фінансові результати».