Курсовая работа: Образ підлітка в сучасній англійській прозі (В. Голдінг, С. Таунсенд, С. Хілл)
З "Таємного щоденника" так і «бризкає» позитив. Звичайно ж, однокласниця полюбить Адріана, батьки помиряться, батько знайде роботу. І тому, що все це відбувається підкреслено реалістичним, більш того - сугубо комічним способом, відчуття свята й казки не лише не зникає, але, навпаки, сильнішає й стає більш яскравим. Ось англійський роман для підлітків "єралашевського" віку. 1982 року, що на 15 років випередив першого "Гаррі Поттера". Таунсенд - видатна англосаксонська гумористка; єдина претензія до неї - дуже вже дріботить, занадто багато нот, як сказали одного разу Моцарту; занадто багато жартів, однаково побудованих. Не встигають губи розпрямитися від однієї посмішки, як уже набігає друга, третя, і так усю дорогу, без найменшого перепочинку. Але ви вже знаєте, на що йдете, вас і на обкладинці задньої попереджають, що це смішна книга; так що терпіть вже.
Пригоди Адріана Моула зовсім не такі вже й захоплюючі, властиво, ніяких пригод немає зовсім, усе більше дрібні події; найбільша його авантюра зводиться до того, що він йде в школу в червоних шкарпетках - замість дозволених чорних. Це скоріше енциклопедія дорослішання, "написана їм самим". Адріан - вже не Гаррі Поттер, ще не Холден Колфілд. Щоденник тринадцятирічного Адріана Моула пародіює "Робінзона Крузо". Адріан насправді схожий на нього - такий же правильний, господарський, дбайливий; молодий скупердяй. Він катастрофічно серйозний: "Тепер я точно знаю - я інтелектуал". Він "легкий підліток", такий "легкий", що краще вже був би важким, тому що він занадто дорослий і самостійний; занадто правильний, що повчає навіть і батьків; занадто англієць із самого раннього віку. Скажено іронічний стосовно навколишнього світу, він при цьому забуває іронізувати над собою; забавно.
Це - без перебільшення - сама англійська із усіх англійських книг, написаних за минулі десять років. Адріан Моул - це такий собі підліток з батьками (які протягом книги встигають вщент розсваритися, розійтися, завести коханця й коханку (відповідно), знову зійтися й з новими силами узятися за виховання синочка, що вже подорослішав).
У нашого Адріана є кращий друг Найджел. А дама серця - однокласниця Моула Пандора Брейтуейт "з волоссям кольору патоки" - спортсменка, активістка й просто красуня. Адріан закоханий по вуха й готовий заради своєї дами серця на будь-які шаленості - наприклад, надягти в школу червоні шкарпетки. Це спровокує "шкарпетковий протест", очолюваний радикально настроєною Пандорою, і цілу війну підлітків зі злісним директором школи Скратоном. Закінчиться все, втім, безславно (як усе типові революції): “Комітет Червоних Шкарпеток проголосував тимчасово уступити Скратону. Зараз ми носимо червоні шкарпетки під чорними. Від цього взуття жме, але нам плювати, тому що принципи вищі за усе” [15:87]
До речі, політики в романі предосить. "Таємний щоденник Адріана Моула" - це не хроніка статевого дозрівання нервового підлітка, а сатиричний портрет епохи "тетчеризма" в Англії. Не випадково злісний директор Скратон виявляється затятим прихильником "залізної леді". Таунсенд ненав'язливо накидає на полотно роману то тут, то там штрихи- прикмети часу: безробіття, наплив іммігрантів з колишніх колоній, наркомани й панки… А весілля принца Чарльза й Діани Спенсер (Diana Spencer), на честь якої гучні сусіди Моулів організовують грандіозну вечірку, дозволяє навіть точно визначити час дії роману - 1981 рік. Та й сам "інтелектуал" Адріан Моул, з його вухами, що стирчать під кутом 90 градусів до голови ("виміряв транспортиром, так що це науковий факт"), - чи часом не пародія це на принца Чарльза? Втім, швидше за все, це просто іронічна деталь - як і те, що день народження Адріана (2 квітня) збігається із днем народження самої Сью Таунсенд…
Словом, у цьому невигадливому на перший погляд щоденнику багато чого можна знайти. Прославлений англійський гумор переливається всіма фарбами в діапазоні від незлобивих жартів до їдкої сатири - втім, у цьому Таунсенд не самотня, вони там в Англії всі такі, від Джерома до Вудхауза. Але вона умудряється бути одночасно смішною і грубувато-зворушливою, а головна загадка - звідки в простої англійської жінки з робітничого класу, матері- одиночки таке знання психології хлопчиська- підлітка?! Адже воно усе так і було, згадаймо: прищ, що не вчасно вискочив, видався кінцем світу, усі вчителі були ворогами, а перші невдачі в любові могли привести до смертельного результату…
Англійська письменниця Сью Таунсенд і сама не знала про те, що створює бестселер, коли писала книгу про невдачливого підлітка і його безглуздих батьків. Однак гумористичний "Таємний щоденник Адріана Моула" став хітом, а його головний герой - практично символом епохи.
Адріан хвилюється через те, що його батьки зовсім безладні й не вміють піклуватися про дитину ("Мама шукає роботу! Тепер я точно стану малолітнім злочинцем, стану валандатися по вулицях цілими днями"). А ще - через те, що красуня Пандора не звертає на нього уваги ("Я сказав їй, що очі у неї такого ж кольору, як у мого собаки. Вона запитала, якої породи собака. Двірняжка, відповів я")... І всіма цими хвилюваннями Адріан ділиться зі своїм щоденником.
Ситуація збільшується ще більше, коли мама зненацька закохується в одруженого сусіда ("гада Лукаса") і втікає з ним. Тепер Адріану доводиться розриватися між батьками та їх новими парами (батько теж знаходить собі пасію – Бабку (рос. - стрекоза) Сушену, ще й з малолітньою дитиною). Однак він не збирається сумувати, тим більше що любов усього його життя зненацька стала ставитися до нього прихильно ("У нас із Пандорой любов! Офіційно! Вона сказала Клер Нільсон, та сказала Найджелу, а він мені"). Крім того, Адріан відкрив у собі інтелектуала ("Записався в бібліотеку. Купив "Догляд за шкірою", "Походження видів" і книжку, написану однією тіткою, від якої мама шаленіє"), почав писати вірші й розповіді й вирішів зв'язати з літературою все своє подальше життя... Нажаль, широка публіка не оцінила письменницький дар Адріана, але він упевнений - це справа часу, він ще стане супер-зіркою!
"Таємний щоденник" (який, до речі, є тільки першою книгою в серії про Адріана Моула) просто вражає першокласним англійським гумором. Відразу видно, що його автор - людина розумна й безжурна.
Письменниця в першій книзі явила світові тінейджера , що вважає себе інтелектуалом і талановитим поетом. Читачі в подробицях були ознайомлені з підлітковими проблемами, що стосуються зовнішності, взаємин з дівчатами, батьками, друзями.
2. Образ підлітка в романах Сью Таунсенд «Страждання Адріана Моула» та «Зізнання Адріана Моула»
В подальшому ми зустрічаємо Адріана на сторінках його другого щоденника «Страждання Адріана Моула».
Адріан Моул - кумир сучасної Британії - продовжує вести свій таємний щоденник. Він дорослішає, але його записки не стають нуднішими. Разнообразив життєвий досвід і пізнавши солодку гіркоту дорослого життя, Адріан відверто описує свої життєві колотнечі й сердечні катаклізми. Життя таке нелегке, коли тобі перевалило за 14 років. Особливо якщо твої батьки загрузли в стосунках зі сторонніми; тебе обвинувачують у токсикоманії; замість побачень із коханою дівчиною доводиться силою вибивати у чиновників законне грошове забезпечення; а замість уроків - приймати пологи у власної матері. Отут мимоволі станеш знедоленим інтелектуалом і почнеш писати геніальний роман [16:3]
Невідомо, яка доля чекає шедевр Адріана Моула, але книга його створювачки Сью Таунсенд стала самою, що читається не тільки в Англії, але й у всій Європі. Після виходу "Зізнань Адріана Моула" за Сью Таунсенд міцно закріпилася слава головного гумориста Англії, гідного продовжувача традицій Дж. К.Джерома й П.Вудхауза, а по усьому світу як гриби почали рости фан- клуби Адріана Моула.
В його третьому щоденнику герой суттєво не змінюється, йому й досі 14 років і живе він тим самим заклопотаним життям.
III. Образ підлітка в драмі Сьюзан Хілл «Я в замку король»
«Я в замку король» - це драма Сьюзан Хілл, яка не тільки торкає за живе, але змушує замислитися над тяжкою психологією людських стосунків. Якщо в «Таємному щоденнику Адріана Моула» можна було побачити іронічне зображення картини суспільства, то в цій драмі все трагічно. Герої драми (Едмунд Хупер та Чарльз Кіншоу) скоріше нагадують Джека та Ральфа з «Володаря мух». Тут співставляється два характера, дві особистості. Хупер – син заможного вдівця, який не бажає чужого вторгнення в свій будинок. Але батько запрошує додому гувернантку, на якій пізніше одружується. Це стало трагедією і для Хупера, і для Кіншоу (сина гувернантки), вони ненавидять один одного, адже ще до переїзду в помешкання Хуперів Чарльз, не знаючи їх, не бажав родичатися; і Едмунд, коли мати з сином підходили до будинку, кинув записку, де було сказано, що він не хотів, щоб Чарльз приїжджав[2:48].
Едмунд – закомплексований та загадковий герой. В десять років у нього вже немає матері. Він емоційно задушений клаустрофобним оточенням Ворінгс (помешкання, де він живе) та обтяжений холодом батька. Але він сам такий самий холодний і не бажає товаришувати з Чарльзом Кіншоу, який йому постійно ніби набридає.
Біблія розповідає про гріхи батьків по відношенню до своїх синів. Іншими словами, невдачі батьків частіше всього відбивають негативні почуття на своїх дітей, традиції в родині повторюються поколіннями. Вочевидь Хупер не знає нічого ні про тепло, ні про любов, тому він і є таким критичним та негативно налаштованим. Втрата матері – це одна з причин його холоднечі. Не дивлячись на його глузування з Кіншоу, який він ніби занадто прив'язаний до своєї матері й твердження ніби татусі кращі за матерів, його марення та крики «Мамо! Мамо!» розкривають його внутрішню незахищеність, пов'язану з її відсутністю. Він позбавлений не тільки матеріально, а й емоціонально. Він не може повірити у власне ствердження, що у школі у нього багато друзів. Будинок, Ворінгс, стає заміною дому, якого в нього ніколи не було, і в цьому розумінні його ситуація схожа на ситуацію Кіншоу. Різниця полягає у їх схожості. Чарльз добрий, а Едмунд жорстокий і злий, без жодних почуттів. Він прощається зі своїм помираючим дідусем з зжатою посмішкою, жорстоко але правдиво порівнюючи його з одним з своїх дохлих нічних метеликів. Він без зусиль виставляє напоказ мовні помилки свого батька та його поведінку, коментує йог часту відсутність, а також зневажливо висловлюється щодо позиції Кіншоу в домі. Чи вони гості, щоб до них чемно ставитись, чи вони члени його родини? Але співчуття відразу закінчується, коли прибуває Кіншоу. Починаючи з першого ворожого вчинку, кидання записки, і через усю низку жорстоких і злих вчинків, заподіяних Кіншоу, тут вже Хупер не може розглядатися як просто хлопчик, якого не розуміють.
Можна навести багато прикладів, але найголовніші такі:
1. Підкидання іграшкової ворони до спальні Чарльза
2. Прикидання щирим в присутності дорослих
3. Закриття Чарльза в Червоній Кімнати, коли Едмунд дізнався, що той боїться нічних метеликів.
4. Він бреше та звинувачує безпідставно
Він швидкий та кмітливий, й використовує увесь свій розум, щоб безжалісно випробовувати Кіншоу на слабкість. В ньому стільки садизму, що він тільки й думає, щоб звести Чарльза з розуму. Йому байдуже на наслідки, і це здригає читача після прочитання книги. Стає важко повірити в те, що діти не відчувають неприязні, що вони не піддаються жорстокості і не повністю розуміють сутність своєї поведінки [10:81].
Але не завжди Хупер найсильніший. Трапляються моменти, коли його слабкості чітко прояснюються і Кіншоу має нагоду відповісти йому взаємністю. Епізод в лісі показує, що Едмунд боїться бурі і почувається безпорадним в середовищі, яке він не може контролювати. Він починає панікувати, і на цей короткий час Кіншоу безперечно лідер. І тільки буря стихає, Хупер автоматично змінюється і використовує мертвого кролика, як засіб залякування Кіншоу, щоб стерти сліди свого нещодавнього сорому. Трапляється ще кілька випадків, де він тимчасово почувається безпомічним., чого не скажеш про Чарль