Курсовая работа: Обвинувальний висновок

9) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням.

На стадії досудового розгляду наявність нескасованої постанови про закриття справи за тим самим обвинува­ченням виключає можливість продовження розпочатого

провадження.

10) якщо про відмову в порушенні справи ;ш тим самим фактом є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

Припиняють провадження в кримінальній справі, якщо про відмову в порушенні справи за тим самим фактом є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, про­курора.

По-іншому слід вирішувати питання про закриття кримінальної справи за статтями 7—10 КПК, оскільки ці питання може вирішувати тільки суд за таких обста­вин: звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання внаслідок зміни обстановки; закриття кримінальної справи у зв'язку з дійовим каяттям; з прими­ренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим; із застосуванням примусових заходів виховного характеру; з переданням особи на поруки; із закінченням строків давності.

Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочи­ну (п. 2 ст. 213 КПК).

Питання, що пов'язують із застосуванням цієї підста­ви до закриття справи, в теорії і на практиці не знайшли одностайного вирішення. Наприклад, Г. Чангулі вважає, що закриття кримінальної справи можливе за наявності таких умов:

1) якщо достовірно встановлено, що злочин було вчи­нено;

2) якщо особа, щодо якої припиняється справа, була притягнута як обвинувачений;

3) зібрано недостатньо доказів, що вказують на вчинен­ня обвинуваченим даного злочину, і немає можливості здо­буття додаткових доказів1.

О. Я. Дубинський вважає, що конкретні випадки засто­сування цієї підстави виявляються в таких ситуаціях:

А. Встановлено, що злочин було вчинено, певну особу притягнуто як обвинуваченого чи поставлено в положен­ня підозрюваного, проте подальше розслідування засвід­чило, що доказів вчинення злочину даною особою недо­статньо, а можливостей збору додаткових доказів немає.

Б. Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні да­ного злочину є підставою для закриття провадження по кримінальній справі в цілому, якщо розслідуються дані про вчинення злочину конкретною особою, проте доказів його вини недостатньо і зібрати їх немає можливості, а обставини справи виключають можливість вчинення зло­чину (зґвалтування, нанесення тілесних ушкоджень) іншою особою1 .

Закриття справи при недоведеності участі обвинуваче­ного у вчиненні злочину можливе лише в тому разі, якщо достовірно встановлено, що злочин було вчинено, винесе­но постанову про притягнення особи як обвинуваченого і їй пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, але під час досудового слідства з'ясувалося, що зібраних доказів недостатньо для направлення справи до суду, а додатко­вих доказів зібрати неможливо.

4 Винесення постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру

При досудовому слідстві в справах про суспільно небез­печні діяння осіб у стані неосудності (обмеженої осудності), а також про злочини осіб, які захворіли на психічну хво­робу після вчинення ними злочину, проводяться всі не­обхідні слідчі дії для всебічного і повного з'ясування об­ставин суспільно небезпечного діяння і особи того, яка його вчинила, а також обставин, що характеризують цю особу та її психічне захворювання (ч. 2 ст. 417 КПК).

Справи про суспільно небезпечні діяння осіб, що ви­знані неосудними, завершуються закриттям справи та на­правленням до суду для вирішення питання про застосу­вання примусових заходів медичного характеру. Справа про суспільно небезпечне діяння особи, що визнана нео­судною, підлягає закриттю на загальних підставах, якщо в процесі слідства не доведено подію суспільно небезпеч­ного діяння або встановлено, що вчинене діяння не утво­рює складу злочину, передбаченого КПК, під ознаки яко­го воно підпадає.

Не всі обставини, що виключають провадження по справі (ст. 6 КПК), можуть слугувати підставою для зак­риття справи про суспільно небезпечне діяння особи, що визнана неосудною. Вважається, що по цих справах не­можливо закрити справу на підставі наявності акту амністії, за примиренням потерпілого з обвинуваченим, а також не можна передавати на поруки та ін.1

Після закінчення справи про злочин психічно хворого слідчий виносить постанову про закриття справи чи скла­дає постанову про направлення справи до суду для вирі­шення питання про застосування примусових заходів ме­дичного характеру. В такій постанові повинні бути викла­дені всі обставини, що підтверджують вчинення цією осо­бою суспільно небезпечного діяння, а також дані, якіпідтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворо­бу. До цієї постанови додаються список осіб, що підляга­ють виклику на судове засідання, довідки про рух справи тощо. Рішення про застосування до психічно хворого при­мусових заходів медичного характеру приймає суд.

Якщо суд визнає непотрібним застосовувати примусові заходи медичного характеру, справа підлягає закриттю, про що виноситься ухвала (постанова).

Якщо неосудність або обмежену осудність особи на мо­мент вчинення суспільно небезпечного діяння або на час розгляду справи не встановлено, суд виносить ухвалу, а суддя — постанову про направлення справи для досудового розслідування в загальному порядку.

Якщо вчинення суспільно небезпечного діяння особою, щодо якої розглядається справа, не буде доведено, суд своєю ухвалою, а суддя — постановою закривають справу (ст. 421 КПК).

2. Поняття та основні риси обвинувального висновку.

Обвинувальний висновок — це процесуальний документ, у якому слідчий підводить підсумок досудового розслідування у справі і формулює обвинувачення певної особи у вчиненні злочину з наведенням конкретних доказів. Якщо у справі є кілька обвинувачених, то складається один спільний обвинувальний висновок з чітким визначенням ролі кожного обвинуваченого у вчиненні злочину (злочинів).

Обвинувальний висновок являє собою унікальний юридичний документ, у якому дається офіційна оцінка дій обвинуваченого і здійснюється публічний аналіз зібраних у справі доказів, публічно визначаються юридичне значимі елементи об'єктивної істини, встановленої у справі. Він служить найважливішим гарантом захисту прав і законних інтересів обвинуваченого і всіх інших учасників процесу, гарантом правосуддя, служить юридичним фактом, що істотно розвиває процесуальні правовідносини. Судовий розгляд по кримінальній справі здійснюється тільки в рамках обвинувачення, а суд не може вийти за рамки обвинувального висновку і своїм рішенням погіршити положення обвинуваченого¹ .

Складанням обвинувального висновку завершується досудове слідство, після чого слідчий не вправі робити які-небудь процесуальні дії.

В обвинувальному висновку наводяться тільки конкретні, достовірно встановлені факти і обставини справи з посиланням на зібрані й перевірені при розслідуванні справи. У ньому недопустимі здогади і припущення, а також джерела доказів без викладення й аналізу фактичних даних (відомостей про факти), що містяться в них.

Роль підсумкового документа обвинувальний висновок може виконати лише в тому випадку, якщо, по-перше, його структура буде продумана й розумно спланована; по-друге, кожний висновок знайде обґрунтування в матеріалах справи; по-третє, кожні з доказів в їхній сукупності будуть проаналізовані і оцінені слідчим; в-четвертих, логічність буде головною прикрасою викладу.