Курсовая работа: Однослівні ідіоматичні одиниці в сучасній англійській мові

У зв’язку з цим, актуальності набуває питання регулювання суспільної думки через ЗМІ. Оскільки використання інформації тісно пов’язане із проблемою керування, то ЗМІ, що спрямовано на масове споживання, можна розглядати як особливу соціально-інформаційну систему, що виконує функції орієнтації [7, с. 75].

У структурі свідомості людини, яка є об’єктом маніпуляції, виокремлюють мішені впливу, психологічно вразливі місця, на які здійснюється вплив. Велику роль у процесі впливу на свідомість відіграє апеляція до емоцій адресата. Досить часто мовці замінюють логічні доводи емоційною оцінкою, асоціацією, апеляцією до усталеної суспільної думки, здорового глузду або ж загальноприйнятного символу. Прийоми адресанта-маніпулятора ретельно культивують, подають ці відступи як аналітичні міркування та логічну аргументацію, насправді приховують таємну апеляцію до підсвідомих почуттів та мисленнєвих стереотипів з метою їх пожвавлення та інтенсифікації.

Сфера ідіоматики взагалі та однослівні ідіоми зокрема, здатні здійснювати опосередкований вплив завдяки образності та емотивній оцінці, що експлікують ставлення до позначуваного. Однослівні ідіоми-фразеологізми є більш експліцитними за своїм характером внаслідок усталеної та відтворюваної у готовому вигляді структури речення або словосполучення. Це робить їх більш помітними на фоні тексту повідомлення. Однослівні ідіоми є формально спорідненими з іншими лексичними одиницями мови, що робить їх відносно латентними у порівнянні з ідіомами-фразеологізмами. Однослівні ідіоми здійснюють вплив через емоційну сферу людини, залишаючись при цьому майже непомітними для пересічного споживача ЗМІ. Під час сприйняття тексту адресант нібито “підключається” до свідомості адресата, переходить на його “колію думки” і переживає висвітлювані події через призму автора. Однослівні ідіоми при цьому функціонують у якості прихованих вказівок на те, як слід розуміти повідомлення. Реципієнт підсвідомо (оскільки вони спрямовані на емоційну сферу) сприймає вказівки, але в нього залишається оманливе враження незалежності у формування думки та самостійності прийняття рішень[11, с. 159-162].

Зважаючи на те, що реципієнт у публіцичтичному дискусі представлений великою кількістю споживачів ЗМІ, їх спільне “підключення” до свідомості автора спричиняє формування суспільної думки у напрямку, вигідному для адресанта. Широке розповсюдження ЗМІ зумовлює появу та панування “одновимірної свідомості” яку отримує автор внаслідок маніпуляції масовою свідомістю.

Неможливо здійснити ефективний вплив без детального дослідження його об’єкту – аудиторії, на яку він спрямований. Наприкінці ХІХ ст. починає кардинально змінюватися концепція людини у суспільстві. Якщо раніше для керування народними масами достатньо було імперативних заходів, покарань та залякувань, то ХХ-ХХІ ст. характеризується процесом персоніфікації особистості. “Низи” отримують певні права, втрачається страх перед “верхами” ‑ закони, політичні партії та різні організації стають на захист прав людини. У людини з’являється свобода вибору та самостійність у прийнятті рішень. У сучасних умовах, для успішного керування суспільством, виникає необхідність переконувати широке коло людей, що різняться за рівнем освіти, культури тощо. За умов плюралізму думок та політичної боротьби стало необхідним переконувати людей у своїй правоті.

Адресат масової комунікації на відміну від адресата в ситуації безпосереднього діалогічного спілкування – це не присутній у ситуації комунікативного акту реальний індивід, а потенційна, невизначена безліч осіб. Тому автор тексту масової інформації сам моделює свого типового адресата, здійснюючи комунікативний акт, розрахований на певну групу, що виокремлюється за гендерною, віковою, національною, соціальною, конфесійною, світоглядною тощо ознаками [11, с. 171].

2.2 Функціональні характеристики однослівних ідіом

Мова є ефективним засобом проникнення у когнітивну систему реципієнта і виступає у якості соціальної сили, як засіб нав’язування поглядів. Тому, на наш погляд, правомірною видається точка зору А. В. Кравченка, який зазначає, що значна частина теоретичного багажу, накопиченого мовознавством, становить звід прописних істин, не погоджуватися з якими ‑ все одно, що “вчинити святотатство, підняти руку на дещо, освячене часом і традицією”. Автор нагадує нам застереження М. І. Жинкіна про те, що “самим небезпечним є випадок, коли традиційно сформована інтерпретація несвідомо діє таким чином, що людина обходить факти або, навіть, не хоче звертати на них увагу” [13, с. 138].

За визначенням лінгвістичного енциклопедичного словника, функція мови – це роль (вжиток, призначення) мови у людському суспільстві. Функції мови є проявом її сутності, призначення і дії у суспільстві, тобто вони є характеристиками (якостями), без яких мова не може існувати [9, с. 564].

Якість – це те, завдяки чому предмет на протязі певного часу залишається тотожним самому собі і те, що, у певній мірі, відрізняє його від інших предметів. При докорінній зміні якості предмет стає іншим предметом [9, с. 340].

Розрізняють природні, системні і функціональні якості. Під природними якостями розуміють матеріально-структурні особливості реалії, які визначаються з точки зору свого матеріального складу. Системні якості мають складну інтегральну природу. Вони, як правило, знаходяться поза межами безпосереднього спостереження і тому виявити їх можна лише за допомогою наукового аналізу, який охоплює всю систему в цілому. Природу функціональних якостей зумовлює призначення реалії. За принципом примату функціональних якостей над матеріально-структурними визначаються всі предмети, створені людиною [13, с. 71-72].

Залучаючись до процесу комунікації, людина “змушена зайняти “позицію” і “здійснювати вплив”. Таким чином, соціальний вплив мовця визначається його результатами і наслідками, незалежно від характеру отриманого результату: запланованого або неочікуваного.

Комунікація – це спілкування, обмін думками, ідеями тощо, специфічна форма взаємодії людей у процесі їх пізнавально-трудової діяльності. Розглядаючи мовленнєву діяльність “як єдність спілкування і узагальнення, можна уявити цю єдність як одночасне виконання у мовленнєвій діяльності декількох функцій мови” [13, с. 31].

Комунікативну функцію прийнято розглядати як базову поряд з когнітивною (гносеологічною, пізнавальною). З базовими функціями як первинними співвідносяться похідні. До комунікативної, таким чином, належать контактовстановлююча (фатична), конативна (функція засвоєння), волюнтативна, функція збереження і передачі національної самосвідомості, культурно-історичних традицій народу тощо [21 с. 564].

Однак, доцільним видається розрізняти функції мови, які обов’язково проявляються у будь-якому мовленнєвому акті, і факультативні. Відповідно, під функціями мови пропонується розуміти лише ті функціональні характеристики мовленнєвої діяльності, які проявляються у будь-якій мовленнєвій ситуації. У сфері спілкування такою функцією є комунікативна і, якщо розглядати її абстраговано від єдності спілкування і узагальнення, то ця функція є, по суті, функцією регуляції поведінки. Нічого іншого поняття “комунікація” не містить [9, с. 32].

У комунікативній функції мова проявляє свою знаряддєво-знакову сутність, завдяки чому комунікація стає найважливішим механізмом становлення індивіда як соціальної особистості, провідником настанов даного соціуму, які, у свою чергу, формують індивідуальні і групові настанови. Комунікація є засобом корекції асоціального прояву індивіда або групи. Оскільки комунікація – це соціальний процес, вона формує суспільство у цілому, виконуючи у ньому функцію зв’язку [9, с. 233].

Мова функціонує не тому, що вона є системою, а, навпаки, є системою, щоб виконувати свою функцію і відповідати певному призначенню. Таким чином, можна зробити висновок, що мова належить до явищ, які визначаються за своєю функцією.

Взаємовідношення між комунікацією і регуляцією можна, відповідно, представити таким чином: комунікація є форма здійснення регуляції. Вплив на свідомість є неможливим без передачі регулятивно призначеної і організованої інформації. Мова має знакову природу, щоб зберігати і передавати інформацію, яку вона зберігає і передає, щоб відповідати своїй функції. Однак, головне завдання полягає не в констатації того, що мова виконує функцію регуля?