Курсовая работа: Окремі аспекти призначення покарання

Основна вимога принципу індивідуалізації полягає в тому, щоб до винного, з урахуванням його особи і конкретних обставин справи, було застосоване таке покарання, яке було б дійсно необхідним і цілком достатнім для його виправлення та запобігання новим злочинам (ч. 2 ст. 65 КК).

6. Справедливість покарання полягає, насамперед, у тому, що воно має відповідати загальнолюдським цінностям, моральним устоям суспільства і переконувати громадян у правильності судової політики. Щодо осіб, які вчиняють тяжкі злочини, а також рецидивістів справедливість вимагає призначення, як правило, суворих мір покарання. Водночас до осіб, які вперше вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням конкретних обставин справи й особи винного, відповідно допринципу справедливості слід застосовувати більш м’які покарання або взагалі звільняти їх від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р.).

У статті 372 КПК зазначено, що покарання визнається явно несправедливим, якщо воно хоча і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею КК, але за своїм видом чи розміром не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого. Отже, справедливість покарання припускає домірність покарання тяжкості злочину – відповідність покарання суспільній небезпечності вчиненого.

У чинному законодавстві дістала свого закріплення диференціація різних за тяжкістю злочинів і пов’язаних із цим видів та розмірів можливого за них покарання. Наприклад, у ст. 12 КК, де закріплена класифікація злочинів, виділяються особливо тяжкі злочини (ч. 5), за які відповідно до закону суд може призначити покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі. Водночас тяжкість злочину може бути порівняно невеликою і в такому випадку закон встановлює альтернативні санкції, які надають суду досить широкі можливості для призначення покарання в повній відповідності до ступеня тяжкості вчиненого злочину.

Розглянуті принципи призначення покарання не існують ізольовано, а становлять певну систему, перебуваючи між собою в тісному взаємозв’язку й взаємодії. Зокрема, законність покарання якнайтісніше пов’язана з обґрунтованістю, обов’язковістю його мотивування й визначеністю покарання в судовому вироку. Гуманність покарання неможлива без його індивідуалізації, а у підсумку ці принципи дістають вираження в справедливості покарання.[7]

3. Кримінально-правова характеристика сукупності злочинів

3.1 Поняття і види сукупності злочинів

Відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.

Таким чином, при сукупності злочини:

1) особою вчинено два або більше злочини;

2) кожен з них кваліфікується за різними статтями або за різними частинами однієї статті Особливої частини КК;

3) за жоден з них особа не була засуджена, тобто всі вони вчинені до винесення вироку хоча б за один з них.

Перша ознака сукупності злочинів проявляється у вчиненні особою двох або більше злочинів, причому кожен з них має характер окремого, самостійного, одиничного злочину. Такий одиничний злочин, як було сказано раніше, може бути простим, триваючим, продовжуваним або таким, що кваліфікується за наслідками, але він завжди містить в собі ознаки одного складу злочину.

Вчинення двох або більше одиничних злочинів і утворює сукупність злочинів. Причому можливі різноманітні їх сполучення. Так, винний може вчинити два або більше простих одиничних злочини, або один простий, а другий триваючий або продовжуваний. Організована група, наприклад, може вчинити два складених злочини або простий і складений злочин тощо. Слід мати на увазі, що під одиничним злочином розуміють не тільки закінчений злочин, але й готування або замах на злочин. Так, сукупність злочинів має місце, коли особа вчиняє крадіжку, а потім замах на вбивство, або вчинила хуліганство, а потім почала готуватися до крадіжки, і на цій стадії її діяльність була припинена. Не виключається сукупність злочинів і тоді, коли особа вчинила один з злочинів самостійно, а потім була співучасником у вчиненні іншого злочину. Наприклад, особа вчинила вбивство, а потім як співучасник вчинювала замах на крадіжку.

Другою ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб кожен із злочинів, які утворюють сукупність, був передбачений самостійною статтею КК, тобто кваліфікувався за однією, окремою статтею кримінального закону або за різними частинами однієї і тієї ж статті КК. Так, якщо винний при вчиненні хуліганства завдав ножем потерпілому тяжке тілесне ушкодження, то має місце сукупність злочинів і вчинене слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 296 і за ч. 1 ст. 121. Якщо злочинна група вчинила розбій, а потім викрадення наркотичних засобів, вчинене охоплюється ч. 2 ст. 187 і ч. 4 ст. 308.

Таким чином, можна зробити категоричний висновок: кожен із злочинів, які входять у сукупність, підлягає самостійній кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті КК. Саме ця вимога сформульована в ч. 2 ст. 33.

Здебільшого різні злочини передбачаються окремими статтями Особливої частини КК. Проте в ряді випадків (хоча і нечасто) відповідальність за різні злочини передбачена різними частинами однієї і тієї ж статті КК. Наприклад, у ч,1 ст.371 встановлена відповідальність за завідомо незаконне затримання, а в ч. 2 - за завідомо незаконний арешт; у ч. 1 ст. 357 - за викрадення офіційних і приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях, а в ч. 3 - за незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом. Тут частина статті цілком описує ознаки відповідного одиничного злочину і супроводжується самостійною санкцією. Тому, якщо винний вчинив крадіжку документів із державної установи, а потім крадіжку паспорта у свого сусіди, то має місце сукупність злочинів і вчинене повинно бути кваліфіковано за частинами 1 і 3 ст. 357 КК. Те саме має місце і тоді, коли особа вчинила, наприклад, крадіжку, а потім вчиняє замах на крадіжку з проникненням у житло. Вчинене утворить сукупність злочинів - закінченої крадіжки (ч. 1 ст. 185) і замаху на кваліфіковану крадіжку (ч. 1 ст. 15 і ч. 3 ст. 185).

Іноді вказівку закону на те, що сукупність злочинів має місце, коли кожен із злочинів передбачений самостійною статтею (частиною статті) КК, підмінюють іншими вимогами. Так, вказують, що сукупність має місце лише тоді, коли особа вчинила різнорідні злочини. Отже, якщо особа спочатку вчинила крадіжку, а потім грабіж, то сукупність злочинів відсутня, тому що ці діяння однорідні. Проте в таких ситуаціях кожне з них підпадає під ознаки самостійної статті КК і тому повинне отримати відповідну кваліфікацію саме за Правилами сукупності злочинів. Тому в сукупність можуть входити Як однорідні, так і неоднорідні злочини. Сукупність не утворюється лише при вчиненні двох або більше тотожних злочинів, коли йдеться про повторність.

Третьою невід'ємною ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб за жоден із деліктів, які входять до неї, особа не була ще засуджена. Це означає, що всі злочини винні вчинили до винесення вироку хоча б за один з них. Якщо ж новий злочин вчинений особою після винесення вироку, має місце рецидив.

У більшості випадків всі злочини, які вчинені особою або учасниками організованої групи, розглядаються судом одночасно в одній справі. Але можливі й інші ситуації, коли справа про один із злочинів розглядається одним судом, а про інший - в іншому суді. Так, наприклад, обвинувачення в одному злочині може розглядатися у військовому суді, якщо один з учасників групи військовий, а по відношенню до інших справа слухається в суді загальної юстиції. Можливі ситуації, коли про вчинений раніше злочин стає відомо вже після засудження підсудного за інший злочин. Можна уявити собі й інші подібні випадки. У всіх цих випадках важливе одне - всі злочини вчинені до його засудження тобто до винесення вироку хоча б за один з них. Тобто перед нами та ж сукупність злочинів, але ускладнена процесуальними обставинами, що позбавляють можливості одночасного розгляду всієї сукупності злочинів. Юридична природа вчиненого від цього не змінюється - оскільки всі злочини вчинені до осудження хоча б за один з них.
Стаття 33 вимагає, щоб при сукупності не були погашені юридичні наслідки раніше вчиненого злочину. У законі вказується, що при сукупності не враховуються злочини, за які особа була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом (витекли строки давності, злочин підпадав під амністію тощо).[5]

Види сукупності злочинів .

При визначенні видів сукупності злочинів презюмується, що вони мають ті родові ознаки, які входять до загального поняття сукупності, тобто вчинено два або більше злочинів, кожний з яких передбачений самостійною статтею КК або різними частинами однієї статті КК, і всі злочини вчинені до засудження хоча б за одне з них. Тому, говорячи про види сукупності, слід окреслити їх особливості, їх видові ознаки. У науці кримінального права традиційно сукупність злочину поділяється на два види: сукупність ідеальну і сукупність реальну. Такого розподілу дотримується і судова практика.

Ідеальна сукупність є там, де одним діянням особи вчинено два або більше злочини.

Так, прикладами ідеальної сукупності можуть виступати випадки вчинення особою особливо злісного хуліганства із заподіянням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження; отримання посадовою особою у виді хабара наркотичних засобів; умисне вбивство особи шляхом підпалу будинку, де знаходився потерпілий, тощо. У цих ситуаціях своєю однією дією особа чинить два злочини. Кваліфікація злочину тут, наприклад, лише як хуліганства або як отримання хабара, або як вбивства була б недостатньою, тому що вчинене не охоплюється однією статтею кримінального закону. Вчинене може отримати правильну і повну правову оцінку тільки шляхом застосування двох або більше норм Особливої частини разом взятих. Ось чому дії службової особи, яка одержала у виді хабара наркотичні засоби, створюють ідеальну сукупність злочинів і кваліфікуються за ст. 368 і відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за придбання цих предметів (у нашому випадку за відповідною частиною ст. 307 КК).
Самий термін "ідеальна" сукупність не дуже вдалий, на що неодноразово звертали увагу багато юристів. Він, безперечно, не цілком відображує те явище, яке покликаний визначати. Буквальне його розуміння, певно, і призвело до того, що іноді стверджували, ніби ідеальна сукупність (тобто сукупність, що існує в уяві) є за своєю сутністю єдиним злочином, хоча і таким, що містить ознаки кількох злочинів.

Проте ідеальна сукупність не є штучною юридичною конструкцією. Вона відбиває юридичну ситуацію, коли однією дією вчиняються два або більше злочини. І хоча ми користуємося зазначеним терміном, його розуміння повинно мати місце в повній відповідності з обумовленою ним об'єктивною дійсністю, тобто вчиненням двох або більше самостійних злочинів.

Реальна сукупність має місце там, де винний різними самостійними діями вчиняє два або більше злочини. Таким чином, при реальній сукупності є дві або більше дії, кожна з яких являє собою самостійний злочин (наприклад, крадіжка і хуліганство).

Чим же відрізняється ідеальна сукупність від реальної? На відміну від ідеальної сукупності, де однією дією вчиняються два або більше злочини, при сукупності реальній кожне діяння, вчинене винним, утворює, з точки зору кримінального закону, самостійний злочин. Далі, якщо при ідеальній сукупності злочини, які утворюють її, вчиняються одночасно, то при реальній сукупності обов'язково між діями що вчиняються особою, а отже, і вчиненими злочинами, існує більш-менш тривалий проміжок в часі. Тут один злочин завжди віддалений від іншого, вони вчиняються різночасно, хоча і можуть бути тісно пов'язані між собою. Наприклад, якщо особа (або група осіб) з метою вбивства потерпілого підпалює будівлю, у якій той знаходився, і досягає цієї мети, перед нами ідеальна сукупність злочинів - однією дією вчинено два злочини - підпал і вбивство. Але достатньо змінити ситуацію і уявити собі, що потерпілий був спочатку вбитий, а потім будівлю з метою приховування вбивства було спалено, ми маємо реальну сукупність вбивства і підпалу, тому що кожна з вчинених дій утворює самостійний злочин.

Через різночасне вчинення злочинів при реальній сукупності її кваліфікація не викликає настільки серйозних ускладнень, як кваліфікація сукупності ідеальної.

Відмежування сукупності злочинів від суміжних понять.