Курсовая работа: Організація безготівкових розрахунків і шляхи їх удосконалення

2) вимоги до організації розрахунків;

3) форми розрахунків;

4) розрахункові документи;

5) особи безготівкових розрахунків;

6) механізм контролю за станом розрахунків.

Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю їх проходження.

Система безготівкових розрахунків має бути найтіснішим чином пов'язана з реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови забезпечуватиметься безперебійний кругооборот коштів господарських суб'єктів і, як результат, розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво.

Нормалізація системи безготівкових розрахунків сприятиме становленню нормальних ринкових відносин. Проблема органічного зв'язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності.

1.4 Характеристика форм безготівкових розрахунків

1) Платіжне доручення.

Платіжне доручення – розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку при списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Розрахунки платіжним дорученням – одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків у господарському обороті України. Позитивною рисою розахунків із застосуванням платіжних доручень є їхній універсальний характер. Доручення широко застосовується в розрахунках за найрізноманітними платежами.

Платіжні доручення в Україні застосовуються при розрахунках за поставлені товарно-матеріальні цінності і надані послуги, для попередньої оплати товарів і послуг, внесення авансових платежів у випадках, передбач еннихчинним законодавством, погашення кредиторської заборгованності постачальником за раніше одержані товари і послуги. Крім того, підприємства й організації розраховуються платіжними дорученнями при здійсненні нетоварних операцій: розрахунків із державним бюджетом, органами соціального страхування тощо.

При розрахунках за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) у платіжному дорученні в рядку “призначення платежу ” вказується назва (вид) відвантаженої продукції (виконаних робіт, послуг), номер, дата товарно-транспортного чи іншого документа, що підтверджує відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг).Для одержання товарно-матеріальних цінностей від постачальників підприємство виписує доручення типової форми. Приймання товарів, що надійшли на підприємство, здійснюється на основі супровідних документів постачальника. Виявлені при прийманні розходження (недостача, пересортирація) оформляються відповідним актом. Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями така: 1) отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника, покупець направляє платіжне доручення в свій банк; 2) банк списує відповідні грошові кошти з рахунка покупця і направляє документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника; 3) банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника. Рахунок-фактура – документ, який виписує продавець для оплати покупцем товарно-метеріальних цінностей, що реалізуються (або виконанних робіт чи наданих послуг). Рахунок-фактура містить опис та ціну товарів (робіт, послуг).

Ця форма безготівкових розрахунків застосовується для здійснення попередньої оплати за отримання поставлених товарів, наданих послуг. Усі примірники платіжних доручень мають бути ясно і чітко оформлені. Доручення приймаються до виконання банками протягом 10 календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжного доручення не враховується.

Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до державних цільових фондів. Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунку в банку або розрахунки між постачальником і покупцем платіжним дорученням неможливі, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв'язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються за переказу коштів на виплату заробітної плати робітникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні банківські установи. Так само переказують окремим громадянам пенсії, заробітну плату, авторський гонорар, витрати, пов'язані з відрядженням тощо.2) Платіжна вимога-доручення. Платіжна вимога-доручення – розрахунковий документ, який складається з двох частин: верхньої – вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів; нижньої – доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача. Отже, платіжна вимога-доручення є найбільшим розрахунковим документом, який складається з двох частин, кожна з яких відображає специфіку двох розрахункових документів: верхня частина – особливості платіжної вимоги; нижня частина – особливості платіжного доручення. Вимога-доручення заповнюється отримувачем коштів і надсилається безпосередньо платникові. Доставку платіжних вимог-доручень до платника може здійснювати банк отримувача через банк платника. Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші обумовлені угодою документи, при згоді оплатити її повністю або частково здає вимогу-доручення в установу банку, що його обслуговує. Після цього акцентована за платіжною вимогою-дорученням сума перераховується з рахунка платника на рахунок постачальника. Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом двадцяти календарних днів із дня виписки. День заповнення вимоги-доручення не враховується. У договорі може бути передбачена відповідальність платника за невчасне подання в банк для оплати платіжної вимоги-доручення.

Платник здає в банк нижню частину вимоги-доручення. Банк приймає до сплати платіжну вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. При відсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання. У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмови безпосередньо одежувачеві коштів у порядку і строки, зазначені в договорі. Позитивним моментом даної форми безготівкових розрахунків є те, що при використанні вимог-доручень підвищується відповідальність суб’єктів розрахункових відносин за організацію розрахунків у зв’язку з тим, що розрахункові документи пересилаються постачальником платника, обминаючи банк. Проте, незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями, ця форма безготівкових розрахунків є малопоширеною. Недоліком розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень є відсутність гарантії платежу. Невчасна оплата рахунків платниками, відмови від акцепту сповільнює рух грошових коштів. 3) Чек. У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.

Розрахунковий чек – розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів. Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству – отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

При розрахунках чеками виникають економічні відносини між трьома суб’єктами:1) чекодавець – юридична або фізична особа, яка здійснює оплату за допомогою чеку та підписує його;

чекодержатель – юридична або фізична особа, яка отримує кошти за чеками; 3) банк-емітент – банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі і веде їхні рахунки. Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні застосовуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані послуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями, з підприємствами зв'язку.Власник рахунку виписує чеки в межах залишку коштів на рахунку в установі банку. В Україні використовується строго фінансова уніфікована форма розрахунокового чека. Бланки чеків брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів в спеціальні чекові книжки. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці Національного банку України (НБУ) за зразком, затвердженним НБУ. З дозволу НБУ чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути виготовленні комерційними банками самостійно з дотриманням усіх обов’язкових вимог і мати фірмову позначку банку. Чек є цінним папером. Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої звітності. В Україні розрахунки чеками зараз не дуже поширені, особливо порівняно із західними країнами, де чек є основною формою безготівкових розрахунків. Чеки не отримують поширення у вітчизняному господарському обороті внаслідок недостатності коштів на рахунках клієнтів і обмеженої платоспроможності більшості комерційних банків. 4) Акредитив. Акредитив – це специфічна форма безготівкових розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний: виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги; надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Ці два види операцій є головними акредитивними операціями. При розрахунках акредитивами в економічні відносини вступають такі суб’єкти: 1) заявник акредитива – платник, який звертається до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива; 2) банк-емітент – банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові; 3) бенефіціар – юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо); 4) виконуючий банк – банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку - емітента виконує акредитив. Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Банк-емітент може відкрити такі види акредитивів: 1) покритий акредитив, при якому для здійснення платежів завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку; 2) непокритий акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту; Акредитиви також бувають відкличні і безвідкличні. Відкличний акредитив – акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром. Безвідкличний акредитив – акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий. В іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися акредитиви: 1) депоновані – списання коштів з аналітичного рахунку “Розрахунки акредитивами”, відкритого у виконуючому банку; 2) гарантовані – наданням виконуючому банкові права списувати кошти з кореспондентського рахунку в банка-емітента, відкритого при встановленні кореспондентських відносин між банками. Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований. Строк дії акредитиву в банку-емітенті встановлюється в межах п’ятнадцяти днів з дня його відкриття. Керівник банку-емітента має право за поданням заявника акредитива у разі необхідності продовжити строк дії акредитива на десять днів, якщо це викликано зміною умов поставки та відвантаження продукції. Банк-емітент у свою чергу повідомляє про це виконуючий банк, а останній – бенефіціара. Акредитивна форма розрахунків, з одного боку, гарантує вчасність і повноту платежу постачальникові за відвантажені товари чи надані послуги; однак, з другого боку, вона сповільнює обіг (рух) грошових коштів, тому що вимагає депонування покупцем певної грошової суму ще до того, як здійснений сам акт куплі-продажу товарно матеріальних цінностей. Форма розрахунків за акредитивами у наших умовах є засобом адантації системи безготівкових розрахунків до нових ринкових відносин в умовах кризової економіки. На жаль, акредитивна форма розрахунків у господарському обороті Україн обмежена і не дає належного економічного ефекту. 5) Вексель. На виконання Закону України “Про обіг векселів в Україні” від 05.04.2001 № 2374-III постановою Правління Національного банку України від 16.12.2002 № 508 затверджено Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України (далі – Положення), що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.02.2003 за № 174/7495. Положення встановлює загальні правила, порядок проведення і здійснення банками операцій з векселями, що видані та підлягають оплаті на території України в національній валюті. Вексель – безумовне грошове зобов’язання, за яким одна особа зобов’язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг. Векселі бувають прості і переказні. Простий (соло-вексель) – вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму грошей. Розрізняють два види простих векселів: комерційні векселі, що мають відношення до торгових кредитних операцій, а також банківські векселі, які оформляють надання готівкових коштів комерційними банками своїм клієнтом. Переказний вексель, або трата, містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Ремітент – одержувач грошей, який володіє векселем, пред’являє його до оплати трасату і одержує гроші. Платник переказного векселя (трасат) стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель. Акцепт – засвідчена підписом трасата або іншої особи (посередника в акцепті) згода оплатити переказний вексель у тому випадку, в якому він пред’явлений до платежу. У процесі обігу векселів передається від одного тримача іншому шляхом передавального надпису – індосаменту. Гарантовані повністю або в частині вексельної суми за допомогою аваля:

1) напис про забезпечення платежу за векселем;

забезпечення платежу за векселем. Участь банків у безготівкових розрахунках за допомогою векселів пов’язана з комісійними операціями з векселями: інкасування та доміциляція векселів. Інкасування векселів – здійснюється банком за дорученням комітента (законного векселетримача) операцій з векселями та супровідними комерційними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій. Інкасування векселів і супровідних документів здійснюється за двома видами: 1) чисте інкасо – інкасування векселів із супровідних комерційних документів; 2) документарне інкасо – інкасування векселів із супровідними комерційними документами; За здійснення операцій з інкасування векселів банки можуть утримувати на свою корись комісію, і за іногородніми векселями, крім того, - дамно і порто. Іногородній вексель – вексель, який підлягає оплаті в іншому, ніж місце знаходження векселетримача, населеному пункті. Дамно – особлива комісія за інкасування іногородніх документів, яка включає в себе комісійну плату банку своєму кореспондентові і власні витрати банку на організацію і проведення операції з інкасування іногородніх документів. Порто – особливий збір на покриття поштових та інших витрат банку на розсилку й одержання платежів за іногородніми документами. Доміциляція векселів – це здійснення банком за доручення довірителя-платника за векселем операцій з векселями на підставі одержаних від довірителя інструкцій. В умовах кризи платежів і фінансового незабезпечення міжгосподарських зв’язків вексельний обіг може стати ефективною формою безготівкових розрахунків. 6) Платіжна вимога. Платіжна вимога – розрахунковий документ, за яким кошти списуються з рахунку без згоди його власника. За допомогою платіжної вимоги здійснюється безспірне стягнення та безакцентне списання коштів. Безакцентне списання коштів – це списання коштів з рахунка платника без його згоди, на підставі документів, поданих банкові, одержувачем коштів. Безспірне стягнення коштів з рахунків у банках може бути здійснено: за виконавчими листами, виданими судами; за наказами арбітражних судів та іншими виконавчими документами, визнаними законодавством України. 7) Інкасове доручення. Інкасове доручення – це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки, інші підприємства й організації у тих випадках, коли їм надане право безспірного стягування коштів. У рядку “Призначення платежу” інкасового доручення вказується назва законодавчого акту, яким передбачене право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт), і документ на підставі якого здійснюється стягнення. Інкасове доручення може складатися на бланку платіжної вимоги, в якому замість найменування “платіжна вимога” зазаначається “розпорядження” або “інкасове доручення”. У разі, якщо в інкасовому дорученні не зроблено посилання на акт чинного законодавства, банк повинен повернути його без виконання. Відповідальність за достовірність даних інкасового доручення (розпорядження) накладається на стягувача. Банки виконують ухвали судів, суддів, постанов прокурорів, слідчих прокуратури, внутрішніх справ та служби безпеки України щодо накладання арешту на кошти юридичних та фізичних осіб. Отже, в цьому розділі мною було висвітлено загальні аспекти безготівкових розрахунків в Україні. Як висновок можна зазначити, що для подолання кризових явищ в економіці держави потрібно розширювати законодавчо-нормативну базу, яка б регулювала в більшому обсязі безготівкові розрахунки в нашій державі, для того щоб безготівкові розрахунки здійснювалися ефективніше.

2. Аналіз інфраструктури платіжних ситем

2.1 Система електронних платежів Національного банку України

Важливим складовим чинником успішного функціонування платіжної системи є нормативно-правова база, орієнтована на створення сприятливих умов для її ефективної діяльності, забезпечення своєчасного завершення розрахунків між суб’єктами господарювання.

Базовим законом, що визнач?