Курсовая работа: Організація патопсихологічного дослідження

Використовуючи у своїх дослідженнях психологічні критерії для оцінки досліджуваних явищ, патопсихологія не може виходити із сугубо клінічної систематики розладів мислення. Кваліфікація, систематизація цих розладів у психіатрії і патопсихології проводяться відповідно різним параметрам. Іноді ті або інші варіанти розладів мислення, виділювані психіатрами і патопсихологами, збігаються, однак патопсихології властивий більш загальний підхід до розрізнення тих або інших класів патології мислення, вона нерідко оперує більш широкими поняттями в порівнянні з клінічною практикою.

Найбільш відома та має велике теоретичне і практичне значення систематика розладів мислення Б. В. Зейгарник (1958, 1962, 1976). У своїх дослідженнях патопсихологи користуються набором спеціальних експериментальних методик, кожна з яких відрізняється спрямованістю на визначені ланки в протіканні психічних процесів. У патопсихологічних методиках відтворюються конкретні ситуації. У психологічному експерименті моделюється якась проблемна ситуація, що вимагає свого розкриття, тому що окремі вхідні в цю ситуацію елементи знаходяться в неадекватних співвідношеннях (С. Л. Рубинштейн, 1958). Рішення експериментального завдання зводиться до розкриття взаємин між елементами проблемної ситуації в результаті її аналізу і пошукам адекватного способу приведення складових частин ситуації у відповідність.

У психіатричній практиці патопсихологічне дослідження найбільше часто застосовуються з метою діагностики, експертизи, для контролю ефективності лікування, у процесі реабілітації і психотерапії. Їх використовують і з теоретичною метою. У цих випадках вони проводяться по спеціально розробленій програмі і спрямовані на вивчення якого-небудь недостатньо відомого прояву психічної патології.

Будь-яке психопатологічне дослідження стану хворого, вважав Е. Kraepelіn, є в скороченому виді і психологічному дослідженні. Тактика психіатра при зборі анамнестичних відомостей і виявленні симптомів захворювання передбачає постановку хворому питань, що сприяють виявленню психічних відхилень і особливостей особистісної позиції. Для характеристики психічного статусу психіатри використовують і нескладні експериментально-психологічні прийоми (рахунок від 100 по 7, тлумачення переносного значення прислів'їв, опис сюжетних картинок, передача змісту розповіді). Звичайно, проведення цілісного психологічного дослідження вимагає спеціальних знань і знаходиться в сфері компетенції патопсихолога, однак психіатр повинний знати основні методики патопсихологічного експерименту і вміти інтерпретувати одержувані з його допомогою дані в нозологічному аспекті.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВОЗ), число неврозів за останні 80 років зросло в кілька десятків разів. Це пояснюється зростаючим темпом життя, що пред'являє до нервової системи людини більш підвищені вимоги.

Важливе значення у виникненні неврозів мають як різні психічні травми службового, сімейного, інтимного характеру, так і несприятливі умови життя в період дитинства - такі, наприклад, як неповна родина, неправильне виховання, сімейні конфлікти і т.д.

Однак однієї психотравми часом виявляється недостатньо для розвитку неврозу. Важливе значення мають і особливості особистості. А вони формуються в процесі виховання в дитинстві і спілкування з навколишніми. Визначене значення має спадковість.

Неправильне виховання в дитинстві може привести до формування особистості з завищеними претензіями, з недооцінкою або повним ігноруванням реальних умов. У таких випадках виникає конфлікт, і це приводить до неврозу.

У ряді випадків розвиток хвороби відбувається тоді, коли організм чим-небудь ослаблений, наприклад після інфекційного захворювання, травми або якої-небудь інтоксикації. Нам нерідко приходилося спостерігати виникнення неврозу після черепно-мозкової травми (контузія, струс головного мозку). Несприятливий вплив на нервову систему робить і зловживання алкоголем, що може з'явитися причиною виникнення неврозу.

Необхідність експериментального дослідження стала особливо очевидної на початку XX в. Так, відомий представник гештальтпсихології К. Левін наполягав на тому, що розвиток психології повинен йти не по шляху збирання емпіричних фактів (шляху, по якому йде і зараз американська психологія), а що вирішальною в науці є теорія, що повинна бути підтверджена експериментом. Не від експерименту до теорії, а від теорії до експерименту - генеральний шлях наукового аналізу. Усяка наука націлена на перебування закономірностей - психологія повинна теж прагнути до перебування психологічних закономірностей. Курт Левін підкреслював це положення. Він говорив про те, що задачею психологічної науки повинно бути навіть не тільки встановлення законів, а пророкування індивідуальних явищ (у термінології Левіна "подій") на підставі закону. Але вони передбачувані тільки при наявності достовірної теорії. Критерієм наукової вірогідності є не повторюваність одиничних фактів, а, навпаки, одиничні факти повинні підтвердити теорію. Такий підхід до об'єкта психологічної науки К. Левин назвав "переходом від арістотелевського мислення до галілеєвського" [17].

Левін указував, що для мислення Аристотеля було характерне твердження, що світ гетерогенний, що кожному явищу властива саме йому іманентна закономірність: дим піднімається догори, тому що він легкий; камінь падає вниз, тому що він важкий. Галілей же установив, що світ гомогенний. Будь-яке окреме явище підкоряється загальним закономірностям. Дослідження повинне виявити ці загальні закономірності й умови, при яких те або інше явище розвивалося. К. Левін вважав, що психологія повинна використовувати галілеєвське мислення. Тому експеримент повинен бути строго продуманий: необхідно створити визначені умови, щоб одержати, вичленувати саме досліджуване явище. Іншими словами, розрізнення арістотелевського і галілеєвського підходів стосовно психологічного дослідження означає перехід від описового методу до конструктивного. Арістотелевський метод у психології полягає в тому, що причина ототожнюється із сутністю досліджуваного явища, у результаті чого наукове пояснення зводиться до класифікації і приводить до виділення середніх статистичних характеристик, у яких переважають оцінні критерії.

Галілеєвський же метод у психології припускає теоретичне пояснення фактів на основі цілісної системи причинних співвідношень. Саме перебування причинних співвідношень дає можливість пророкування одиничних подій. Кожна одинична подія повинна бути осмислена в контексті цілісної ситуації даного моменту. Емпіричний доказ повинний поступитися місцем конструктивно-теоретичному. Психологія повинна вивчати не фенотипи, а генотипи. Експеримент у психології покликаний давати пояснювальну характеристику, а не установлення факту, він повинний пояснити причину, детермінацію людського поводження, того або іншого психічного явища.

Мета нашого дослідження полягає в тому, щоб виявити типові патопсихологічні характеристики мислення хворих на неврастенію.

Предмет дослідження – патологія мислення при неврастенії.

Об`єкт дослідження – патологічні зміни мислення у хворих на неврастенію.

Основними завданнями дипломної роботи є:

1) охарактеризувати методологічні основи патопсихологічного дослідження особистості і зокрема, процесів мислення;

2) охарактеризувати особистісні зміни та динаміку мислення при захворюванні неврастенії;

3) дати характеристику організації патопсихологічного дослідження;

4) виявити типові патологічні зміни мислення хворих на неврастенію.

Патопсихологічне дослідження мають велике значення для ряду загальнометодологічних проблем психології, наприклад для рішення питання про співвідношення біологічному і соціального в розвитку психіки. Дані цих досліджень показують, що порушення особистості не означає "вивільнення" її біологічних інстинктів і потреб, а характеризується насамперед зміною самих людських мотивів і потреб. Установлюється також, що закономірності розпаду психіки не повторюють у зворотному порядку етапи її розвитку.

Дані патопсихологічних досліджень використовуються в психіатрії: як діагностичні критерії; при встановленні ступеня інтелектуального зниження; при проведенні експертизи (судової, трудовий, військової); при обліку ефективності лікування, особливо при використанні психофармакологічних засобів; при аналізі порушень психічної діяльності у випадку шкідливих умов праці; при рішенні питання про відновлення втраченої працездатності.

Патопсихологія використовує експериментальні методи дослідження, основним принципом яких є якісний аналіз порушень психіки як опосередкованої і мотивованої діяльності. Патопсихологічний експеримент надає можливість актуалізації не тільки розумових операцій, але і мотивів хворої людини.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПАТОПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Загальні уявлення про мислення особистості

Людина живе серед подій, які відбуваються одна за одною або паралельно. Потреби, цілі людини зумовлюють необхідність розібратись у тому, що з чого виходить, як пов'язані між собою події, об'єкти, явища, які їхні властивості детермінують цей зв'язок [9].

На перший погляд здається, що в цьому допоможе досвід, збережений у пам'яті людини. Наприклад, вона запам'ятала за прожитий період певну кількість випадкових зв'язків — і цього досить для підтримання життєдіяльності, для реалізації своїх потреб та завдань. Але буття складніше, і лише звички та минулий досвід не розв'язують усіх проблем. Це й змушує шукати таку властивість, такий зв'язок, які б допомогли дати відповідь на питання, досягти мети, розв'язати проблему. Скажімо, якщо будувати урок, покладаючись лише на новітню технологію як універсальну та чудодійну, ми не завжди зможемо досягти мети уроку.

Отже, потрібне уважне вивчення, обстеження, аналіз ситуації з метою виявлення таких взаємозв'язків фактів, подій, об'єктів та їхніх властивостей, які необхідні для розв'язання проблем. Пошук істотної для нас ознаки — непростий, досить своєрідний акт, який виконує мислення. Кожний автор визначає зміст цього поняття, пов'язуючи його з загальним предметом психології — психічним відображенням дійсності, яка опосередковує життя індивіда. Проте в поясненні предмета психологічної науки "психічне відображення" виступає як недиференційована єдність. Відображення, що здійснюється мисленням, має свої сутнісні і специфічні властивості.

Мислення — це вища форма психічного відображення. Пізнання світу починається з відчуттів, сприймань та уявлень, але ця картина світу не дає змоги глибоко і всебічно пізнати його. Зокрема, живе споглядання не спроможне проникнути у складні форми взаємодії явищ, об'єктів, подій, у їх причини та наслідки. Для відображення цих моментів буття необхідний перехід від відчуттів, сприймань (чуттєвого відображення) до мислення. Шляхом мислення індивід виявляє взаємозв'язки між предметами, подіями і явищами, з'ясовує причини та наслідки цієї взаємодії. Мислення, надбудовуючись над відчуттями й сприйманнями, відкриває нові аспекти явищ та різних об'єктів. Так, у фізиці відкриті елементарні частинки або ультрафіолетові та інфрачервоні промені, їх не можна побачити, про них можна тільки мислити [26].

Емпіричне знання містить у собі чуттєві ознаки предметів, явищ дійсності, але там, де цих знань не вистачає, виникає напруження, що є сплавом думки і почуттів. Відправним моментом мислення є постановка запитань: "Що це?", "Чому так?", "Хто винен?", "Що робити?".

Отже, мислення використовує емпіричні знання для міркування і становить трамплін для вищого ступеня відображення світу, що полягає у здійсненні глибинного аналізу, пошуку значущих для індивіда орієнтирів.

К-во Просмотров: 194
Бесплатно скачать Курсовая работа: Організація патопсихологічного дослідження