Курсовая работа: Організація позакласної роботи в загальноосвітній школі

Вступ.

1. Психолого-педагогічні заходи організації позакласної роботи в загальноосвітній школі.

1.1. Вікові та психологічні особливості учнів середнього етапу загальноосвітньої школи.

1.2. Принципи та форми позакласної роботи в загальноосвітній школі.

2. Методика організації та проведення групової позакласної роботи в загальноосвітній школі.

2.1. Особливості групової роботи на середньому етапі загальноосвітньої школи.

1.1. Вікові та психологічні особливості учнів середнього етапу загальноосвітньої школи.

Успішне вивчення іноземної мови на уроках та ефективне проведення групових позакласних заходів залежить від врахування психологічних особливостей навчання іноземної мови на середньому етапі навчання та вікових характеристик учнів-підлітків, які зумовлюють використання прийомів, форм та засобів навчання. Відомо, що кожен вік є якісно особливим етапом психічного розвитку та характеризується багатьма змінами, які у своїй сукупності складають своєрідність структури особливості дитини на тому чи іншому етапі її розвитку. В зв'язку з цим є необхідним урахування вікових особливостей кожного періоду розвитку дитини в процесі навчання іноземної мови. Розглянемо вікові особливості підлітків.

Середній етап загальноосвітньої школи охоплює учнів 7-9 класів і відноситься до молодого підліткового періоду. Цей період називається перехідним в фізичному, психічному, соціальному відношеннях. Цей перехід характеризується кількісними та якісними змінами в організмі підлітка. Відбувається статеве дозрівання.

В підлітковому віці відбувається втрата дитячого статусу, хоч зберігаються нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих. Такому становищу сприяють і суб'єктивні враження, різкі фізичні зміни, мрії та ідеали, які починають уявлятися менш реальними, почуття самотності та прагнення швидше досягнути статусу дорослої людини.

Нові інтереси і прагнення підлітка бувають мінливими. Стосунки зі старшими, зокрема батьками, педагогами стають складнішими, особливо якщо старші не розуміють змін, які відбуваються в особистості підлітка, і продовжують ставитись до нього, як до дитини. Це часто створює складні ситуації. Частішими стають, порівняно з молодшим шкільним віком, прояви негативізму, неслухняності та інші порушення норм поведінки. Тому нерідко підлітковий період називають важким, критичним віком.

Справді, кризи на цьому етапі розвитку бувають, але вони не є неминучими. І негативізм у поведінці підлітка не є обов'язковим, хоч особливості його розвитку містять у собі певні передумови для його виникнення.

Цей період у житті дитини може стати і часто стає важким у виховному відношенні, якщо батьки та інші дорослі, що стосують підлітка, не обізнані з особливостями його розвитку, не зважають на них і продовжують виховувати його так, як виховували у молодшому шкільному віці, або ж, навпаки. Ставлять до нього такі вимоги, як до дорослого. Підлітки потребують великої уваги до себе. Труднощі у вихованні зникають, якщо вихователі розуміють зміни, які відбуваються у психологічному житті дітей цього віку, поважають ті нові тенденції, які в ньому народжуються і сприймають їх реалізацію, відповідно організовуючи різні види їх діяльності і взаємини у колективі, участь у громадському житті нашої країни.

В сучасних умовах стало очевидним, що життєвий досвід підліткового віку, його домінуючі цінності і норми поведінки набули історичних змін. За короткий історичний період в нашому суспільстві відбулися глибинні зміни в різних сферах життя, які вплинули на процес становлення підростаючої особистості. В результаті на очах сучасного покоління відбулася суттєва перебудова загальної спрямованості особистості підлітка.

Основна проблема встановлення тривалості підліткового віку в процесі індивідуального розвитку полягає у визначенні своєї межі. Більшість вчених прийшла до думки, що його початок пов'язаний з появою перших статевих ознак. Закінчується підлітковий вік з входженням людини в світ дорослих. Однак загальноприйнятих критеріїв досягнення дорослого статусу не існує.

“Перехідний вік” характеризується якісними змінами, що виникають у психіці дитини на стику двох віків і визначаються зміною новоутворень. У перехідний від дитинства до дорослості період індивід проходить великий шлях у своєму психічному розвитку: через внутрішні конфлікти з самим собою та іншими, через зовнішні зриви і внутрішні сходження до “придбання” почуття особливості.

Навчання для підлітка е основним видом діяльності. І від того, як залежить успішність підлітка, залежить його психологічний стан. Переваги цього віку, як зазначає А.К.Маркова, полягають у вибірковій готовності, підвищеному синтезуванні тих чи інших сторін навчання. Значна перевага цього віку полягає у готовності підлітка до всіх видів навчальної діяльності, які роблять його дорослим у власних очах. ( А.К.Маркова “Психология обучения подростка” 1975).

Тому в цьому віці особливо важливою е реалізація резервних можливостей особистості в колективі (Китайгородська Г.А. 1982). Згідно з цим можемо вважати виправданим ущільнення занять за рахунок інтегрованого використання видів мовленнєвої діяльності.

Як відмічає у своїй книзі “Возрастная и педагогическая психология” Петровський, головною особливістю підлітків являється виникнення у них уявлень, що “вони вже не діти” (почуття дорослості), що проявляється у прагненні “бути і вважатися дорослим”. Це знаходить відображення у відносинах з дорослими, відношення “слухняності” вони прагнуть замінити на відношення “рівності”.

Підліток цієї вікової категорії прагне до ствердження власної особистості, для нього характерна часто перебільшена оцінка власних сил і можливостей, він не сприймає пряму вимогу “сліпого” підкорення. У цьому віці отримує розвиток стійкий змістовний інтерес до діяльності, допитливість до всього цікавого, значного. Нерідко помітно прагнення підлітка знати все ґрунтовно, уміти щось робити по справжньому і вирішувати питання самостійно. У цьому віці починають формуватися професіональні інтереси і диференційоване відношення до навчальних предметів: до ”потрібних”, “цікавих” – з одного боку, і “непотрібних”, “неважливих” – з іншого. До “неважливих” підлітки відносять предмети гуманітарного циклу, особливо іноземну мову. У підлітків висока активність може призвести до раптового знесилення, шалена радість змінюється смутком, впевненість у собі переходить у зніяковіння, егоїзм чергується з альтруїстичністю, високі моральні прагнення змінюються низькими спонуканнями, пристрасть до спілкування – замкнутістю в собі, тонка чутливість переходить а апатію, жива зацікавленість – розумову байдужість, прагнення до читання – в зневагу до нього, устремління до нового, до реформувань – в любов до стандартів, шаблонів, захоплення спостереженнями – в безконечні розміркування. Л.С.Виготський підкреслював те, що таких протиріч можна було б віднайти у підлітків ще у двадцять разів більше.

Сучасні дослідники підліткового віку зійшлися у важливості визначення одного з протиріччя. З одного боку, підлітковість – це вік соціалізації, врощування в світ людської культури та суспільних цінностей, а з другого – це вік індивідуалізації, відкриття та утвердження власного унікального і неповторного Я.

Підлітковий вік, як суперечний вік, є часом досягнень часом певних втрат. Підліткові досягнення пов'язані зі стрімким '“Я”, опанування нової соціальної позиції. Підліткові втрати корелюють зі зникненням дитячого світосприймання, безтурботного і безвідповідального способу життя, що пов'язано з сумнівами у собі, у своїх здібностях та і інших людях.

Саме в підлітковому віці проявляються нові мотиви навчання, пов'язані з формуванням життєвої перспективи, і бажанням виконати задумане “стає джерелом пізнавальної активності підлітків”. (А.В. Петровський “Возрастная и педагогическая психология”, с.131)

Хоча учбові “позиційні” мотиви (отримувати хороші очінки, займати краще становище в класі) можуть бути сильними, проте вони часто ведуть до формального використання учбової діяльності.

Суттєвими особливостями мислення учнів цих вікових категорій являється розвиток більш складних форм мислення у зв'язку із засвоєнням абстрактного матеріалу, теорій, закономірностей, загальних понять при вивченні учбових предметів природничо-наукового і гуманітарного циклів.

Становлення учня до навчання може погіршуватись під впливом деяких аналізаторів (слабкість зору, слуху). Учень, який недобачає або недочуває, соромиться признатися в цьому своїм одноліткам, не переборює труднощі і втрачає інтерес до навчання.

Підліток дуже чутливий до оцінних суджень вчителів. Інтерес до навчання послаблюється, якщо вчителі проявляють нетактовність, несправедливо оцінюють знання учнів, применшують успіхи одних і переоцінюють інших.

Пізнавальні і соціальні мотиви навчання підлітків розвиваються в єдності.

Розвиток інтелекту в підлітків тісно пов'язаний з розвитком творчих здібностей, які передбачають не лише засвоєння інформації, а й вплив інтелектуальної ініціативи та створення чогось нового.

Найважливіший інтелектуальний компонент творчості – це перевага так званого дивергентного мислення, яке передбачає, що на одне і теж запитання може бути безліч однаково вірних та рівноправних відповідей. Мистецтво вчителя, насамперед, у тому, щоб своєчасно розпізнавати переважаючу сферу творчого напряму учня та стимулювати її розвиток у бажаному напрямку.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--