Курсовая работа: Організація роботи недержавних пенсійних фондів на ринку цінних паперів
Найбільшу питому вагу в структурі консолідованого портфелю недержавного пенсійного фонду займають: кошти на депозитних рахунках та депозитні сертифікати (38,6%), акції (25,0%) та облігації (23,8%) українських емітентів. Решта (12,6%) активів пенсійних фондів розміщена в банківських металах, цінних паперах, дохід за якими гарантовано Радою Міністрів Автономної республіки Крим, місцевими радами та Кабінетом Міністрів України, в об’єктах нерухомості, іпотечних цінних паперах та в інших, незаборонених законодавством активах.
Така структура консолідованого портфелю недержавних пенсійних фондів свідчить про необхідність забезпечення рівня доходу пенсійних активів не нижче, ніж рівень інфляції за прийнятного рівня ризику, й консервативну інвестиційну політику більшості недержавних пенсійних фондів.
Досить висока концентрація пенсійних активів на депозитних рахунках та в ощадних сертифікатах у 2005 р. пояснюється незначними сумами пенсійних внесків на початку становлення пенсійних фондів. У 2006–2007 рр. пенсійні активи на депозитних рахунках вирівнюються до нормативного значення 40%, проте, як і раніше, займають перше місце у структурі консолідованого портфеля пенсійних фондів, що пояснюється стабільною дохідністю депозитних рахунків, відсоток за якими, як правило, встановлюється на межі або нижче за рівень інфляції.
Забезпечення рівня дохідності, вищого за рівень інфляції, відбувається завдяки інвестуванню активів в акції та облігації українських емітентів, які у 2007 р. займали відповідно друге та третє місця в консолідованому портфелі пенсійних фондів.
За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг [4, с. 8],
35% недержавних пенсійних фондів на кінець 2007 р. показали знецінення своїх активів, 65% недержавних пенсійних фондів забезпечили дохідність, вищу за рівень інфляції, завдяки інвестуванню в цінні папери та облігації українських емітентів, демонструючи активну інвестиційну політику. Привабливість таких фінансових інструментів, як акції й облігації, забезпечується відносно високою дохідністю та відсутністю інших аналогічних фінансових інструментів, таких як іноземні цінні папери, інвестування в які й сьогодні залишається відкритим питанням.
Цінні папери, дохід за якими гарантовано державою, є досить надійним і ліквідним фінансовим інструментом у світовій практиці. Дозволена питома вага таких цінних паперів (50%) у портфелі недержавних пенсійних фондів свідчить про високу потенційну можливість держави впливати на дохідність та збереження пенсійних активів. Але реальна питома вага цінних паперів держави (облігацій внутрішньої державної позики) в консолідованому портфелі пенсійних фондів досить низька (1,5%). На жаль, поки що говорити про позитивні тенденції покращення рейтингу таких цінних паперів не доводиться. Якщо у 2005 р. дохідність дворічних ОВДП становила 7% при рівні інфляції 13,5%, а у 2008 р., відповідно, 7,7% при офіційному рівні інфляції 25,2% [3, с. 1]. Таким чином, купуючи цінні папери держави, недержавні пенсійні фонди втрачають 17,5% вартості активів. Змінити ситуацію можна за умов активної участі держави, наприклад, шляхом випуску цінних паперів спеціально для недержавних пенсійних фондів, дохід за якими гарантовано державою не нижче за рівень інфляції. Якщо поглянути на структуру цінних паперів, що продавались на фінансовому ринку країни (за основу розрахунків взято дані Першої фондової торговельної системи – найбільшої біржі в Україні, яка виконує 95% всіх операцій з цінними паперами), то можна визначити галузі, які вже користуються інвестиційними ресурсами, що залучаються за допомогою фінансових ринків. Зауважимо, що залучення та використання інвестиційного ресурсу в умовах ринкової економіки можливо лише за умови розвитку фондової моделі фінансування інвестиційної діяльності. Саме у цей спосіб розкривається інвестиційна складова діяльності інститутів недержавного пенсійного забезпечення. У системі ПФТС відбувається поступове збільшення обсягу продажів: у 2003–2007 рр. майже у 9 разів – з 3,52 до 31,49 млрд грн. У структурі продажів переважають корпоративні облігації (55,19%), акції (32,01%) та облігації внутрішньої державної позики (ОВДП).
Перше місце за обсягами продажів на ПФТС займають корпоративні облігації і становлять більше ніж 43% від загального обсягу торгів за останні 5 років; темп приросту обсягів продажу корпоративних облігацій порівняно з 2006 р. збільшився на 52%, абсолютне збільшення становило 5,45 млрд грн. Найбільш активно купували корпоративні облігації підприємств фінансового сектора (більше ніж 35%), торговельних підприємств (25%), підприємств реального сектора економіки (харчової промисловості, машинобудування, транспорту, сільського господарства тощо, які в сукупності займали менше ніж по 10% від загального обсягу продажів). Така тенденція обумовлена високою ліквідністю підприємств фінансового сектора (банків, інвестиційних фондів) і торговельних організацій, які мають високу оборотність активів. Підприємства реального сек. тора економіки більш вразливі до економічних та політичних ризиків, а тому і привабливість їх менша порівняно з фінансовими та торговельними організаціями. Друге місце належить акціям, які збільшились з 15% у 2004 р. до 32% у 2007 р. від загального обсягу продажів. Темп приросту продажів акціями порівняно з 2006 р. збільшився на 68%, абсолютне збільшення становило 4,1 млрд грн. Найбільш активно операції здійснювались з акціями підприємств електроенергетики (обленерго) (16,7%), машинобудування (15,8%), металургії (15,5%), фінансових установ (15,4%) та енергопостачання (6,9%). Третє місце займають облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), які останнім часом суттєво зменшились як у відносному (з 30,5% у 2006 р. до 8,9% у 2007 р.), так і в абсолютному значенні (8,44 млрд грн. у 2006 р. до 2,81 млрд грн у 2007 р.). Порівняно з 2006 р. обсяги продажів ОВДП становили 66,7%. Про зниження привабливості цього виду цінних паперів свідчить і той факт, що із 19 цінних паперів, емітованих Міністерством фінансів, угоди укладались лише з 11 цінними паперами. Макроекономічним чинником зменшення привабливості цінних паперів Міністерства фінансів стала його переорієнтація з внутрішнього на зовнішній ринок позик. [11]
Структура торгів на фондовому ринку країни показує, що останнім часом спостерігається зростання попиту, як у відносному, так і в абсолютному значенні, на цінні папери українських емітентів (корпоративні облігації та акції); протилежна динаміка спостерігається в попиті на державні цінні папери. Схожі тенденції спостерігаються й у структурі консолідованого портфеля недержавних пенсійних фондів, що свідчить про те, що недержавні пенсійні фонди як фінансові інститути хоча й не мають на меті отримання прибутку, а тільки збереження та примноження пенсійних активів, підпорядковуються ринковим тенденціям і є вразливими до ринкових і фінансових криз.
Тому держава як головна зацікавлена особа у створенні та використанні інвестиційного потенціалу недержавних пенсійних фондів повинна сприяти, особливо на перших етапах упровадження пенсійної реформи, забезпеченню системи недержавного пенсійного забезпечення надійними та дохідними фінансовими інструментами. В умовах фінансової кризи питання державної підтримки недержавних пенсійних фондів стоїть надзвичайно гостро. Адже підприємства зупиняються, банкрутіють, акції й облігації підприємств в умовах кризи знецінюються, що призводить до знецінення 50% пенсійних активів (саме така їх кількість у структурі активів пенсійних фондів). Кошти на банківських депозитних рахунках знецінюються меншою мірою, а банківські установи можуть бути захищені в разі необхідності Національним банком України. Об’єкти нерухомості та іпотечні цінні папери також відчувають вплив фінансової кризи, але меншою мірою, за рахунок меншої ліквідності та довготривалої перспективи.
Таким чином, майже на всі об’єкти інвестування пенсійних активів справляють негативний вплив фінансові кризи. Одним із механізмів захисту, який можна використати, є державні цінні папери. Але через їх інвестиційну непривабливість, унаслідок чого в портфелі пенсійних фондів їм належить тільки 1,5%, потенційна можливість впливати на захист активів пенсійних фондів залишається нереалізованою.
3. Проблеми та перспективи функціонування НПФ
Фінансова криза стала серйозним випробуванням для фондового ринку. Падіння вітчизняного фондового ринку продовжується і несе суттєві загрози для інвесторів. Недосконалість законодавчої бази, нерозвиненість організованого ринку цінних паперів, низький рівень фінансової обізнаності населення посилили вплив кризових явищ на діяльність недержавних пенсійних фондів (НПФ). Захист пенсійних накопичень та їх примноження за рахунок інвестиційного прибутку з метою здійснення майбутніх пенсійних виплат учасникам знаходиться в руках фінансових установ, які здійснюють управління активами НПФ.
Отже, саме від того, як працюють ці установи, як будують відносини з фондом і як контролюються, значною мірою залежить спроможність фонду здійснювати пенсійні виплати.
Розвиток цивілізованого ринку та створення умов для діяльності компаній з управління завжди були пріоритетними завданнями для Української асоціації інвестиційного бізнесу. Асоціація активно працює над запобіжними заходами щодо недопущення, насамперед, дефолтів за цінними паперами, які знаходяться у портфелях НПФ. Зменшення впливу кризових явищ буде здійснюватися шляхом запровадження нових фінансових інструментів, в тому числі державних, які матимуть плаваючу ставку доходності. [5]
Також необхідно встановити не верхній (до 50%), а нижній (не менше ніж 50%) ліміт інвестування в державні цінні папери.
Такий захисний механізм пенсійних активів може діяти або постійно, або буде впроваджуватись на момент фінансових і політичних криз. Через те, що неможливо спрогнозувати точну дату початку кризи, доцільно запровадити такий механізм на постійній основі. Встановлення нижнього ліміту інвестування в державні цінні папери вимагатиме від держави відповідальності, прогнозованої політики, адже таким чином убезпечують ся активи пенсійних фондів.
Іншим захисним механізмом може бути державна підтримка підприємств. На захист такого механізму можуть бути використані такі аргументи:
1) недержавні пенсійні фонди створюються великими підприємствами (корпоративні та професійні);
2) цінні папери, в які можуть бути інвестовані пенсійні активи (котирувальні листи I та II рівня лістингу ПФТС), випускають тільки великі підприємства;
3) можна точно визначити момент, коли підприємство почало відчувати труднощі у зв’язку із системною фінансовою кризою. Звісно, що підтримати абсолютно всі підприємства неможливо, тому і пропонується підтримувати тільки ті, цінні папери яких входять до портфелю недержавних пенсійних фондів, і такі, що значною мірою впливають на систему недержавного пенсійного забезпечення.
Підсумовуючи, слід зазначити, що державне регулювання системи недержавного пенсійного забезпечення набуває особливого значення на початку функціонування системи та в моменти фінансових і політичних криз у суспільстві. На сьогодні обидві умови збіглися у часі, що ставить під загрозу існування системи і вимагає від держави вчасного корегування нормативно-правової бази та умов діяльності.
З огляду на це розроблення додаткових механізмів захисту пенсійних активів, що запропоновані, забезпечення державної інформаційної підтримки, запровадження публічної звітності недержавних пенсійних фондів, показники якої давали б змогу порівнювати ефективність роботи недержавних пенсійних фондів, надасть необхідних стимулів для подальшого розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення. Перспективними напрямами подальших розвідок може бути розробка системи показників діяльності недержавних пенсійних фондів та їх включення до комплексного механізму державного регулювання розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення.
Перспектива має такий вигляд. Нині "індустрія" НПФ цікава декільком десяткам компаній. У майбутньому вона стане цікава багатьом. Наступний етап – різке скорочення кількості "гравців" у цій сфері діяльності. Поступово все входить в рамки, звичні для Європи. Залишається не більше 10 великих НПФ на країну, що управлятимуть відповідним ринком, а гроші, які вони закумулюють, будуть досить значними. Звичний баланс сконцентрованих національних грошових заощаджень у розвинутих країнах – це такий паритет: 1/3 – у банків, 1/3 – у страхових компаній, 1/3 – у пенсійних фондів.
На сучасному етапі формування системи недержавного пенсійного забезпечення дуже важливим для кожного НПФ є вибір стратегічного напряму діяльності.
Світова практика показує, що найбагатші НПФ – це фонди державних службовців. У них беруть участь лікарі, вчителі, міліція, пожежники, армія тощо. У цих сферах зайнято населення більше, ніж на будь-якому підприємстві. До речі, НПФ одного підприємства – це шлях "в нікуди". Виходячи з обраного напряму, слід поставити завдання щодо прибутковості фонду і обрати стратегію вкладень, включаючи домовленості про взаємні вкладення з партнерами. Зрештою необхідно визначитися стосовно критеріїв діяльності НПФ: розрахунку на прибутковість, майбутнього перепродажу фонду або обрати інші орієнтири. [2]
Розвиток ІСІ та НПФ має бути потужним імпульсом для активізації розвитку фондового ринку та наповнення його внутрішніми інвестиційними ресурсами. Проте зростаючі доходи населення і вільні ресурси юридичних осіб значною мірою обминали стороною ринок спільного інвестування. За оцінками експертів, у випадку підтримки на державному рівні професійної пенсійної системи, можна очікувати збільшення надходжень до інвестиційних фондів не менше як на 200-300 %. Оскільки пенсійні фонди є значними клієнтами інвестиційних фондів, кошти, вкладені у недержавні пенсійні фонди, через фондовий ринок можуть бути перетворені на інвестиції. Активізація приватного пенсійного бізнесу можлива і за рахунок фізичних осіб, проте поки що не спостерігається особливого інтересу до недержавних пенсійних фондів через високу недовіру населення до довготривалих внесків, а також низький рівень обізнаності з можливостями системи недержавного пенсійного забезпечення. До системи недержавного пенсійного забезпечення залучено лише 0,28 % чисельності населення України. Можливість використання потенціалу недержавної пенсійної системи в інвестиційних цілях залежатиме від подальшого розвитку корпоративного недержавного пенсійного забезпечення, а також рекламної й роз’яснювальної роботи серед населення та компаній. [7]
Висновки
Від результатів роботи інститутів недержавного пенсійного забезпечення залежить успіх реалізації соціального та інвестиційного потенціалу пенсійної реформи.