Курсовая работа: Организація соціального проектування в Україні
- елементи, підсистеми і системи матеріального і духовного виробництв;
- людина – як суспільний індивід і суб’єкт історичного процесу і соціальних відносин;
- елементи соціальної структури суспільства (колективи, соціальні групи, регіони...);
- різні суспільні відносини (політичні, ідеологічні, естетичні...);
- елементи способу життя (життєві позиції, якість і стиль життя і т.д.)
Одним з елементів соціальної діяльності є соціальна дія, тобто вплив людини як суб’єкта соціальної активності на соціальну структуру, регіон, колектив, групу, особистість, направлений на реалізацію розробленого проекту, втілення поставленої цілі.
Серед характеристик соціального проектування особливе місце займає умова – система соціальних явищ і процесів, яка здійснює певний вплив на проектну діяльність. Умови проектної діяльності включають в себе багато компонентів: відносини, процеси, середовища, дії, речі, діяльність, засоби і т.д.
Проектний фон – це сукупність зовнішніх по відношенню до об’єкта проектування умов, що суттєво впливають на його функціонування і розвиток.
Серед методів проектування слід виділити слідуючи:
- “мозкового штурму”. Цей метод пов’язаний з генерацією ідей, їх рівноправної конкуренції, можливістю протесту. За допомогою цього методу долаються недоліки традиційних способів вирішення проблемних ситуацій;
- ділової гри – комплексний метод, який охоплює всі стадії процесі підготовки і прийняття рішення. Його застосовують у випадках проблемних ситуацій, які потребують для свого вирішення багатьох зацікавлених організацій;
- вживання в роль – допомагає отримати більш чітке уявлення про те, що потрібно зробити в процесі проектування. Це прагнення глибше зрозуміти, як буде реалізовуватися проект;
- аналогії – це ефективно діючі підприємства, організації, міста, в яких раціонально вирішені ті чи інші соціальні проблеми, що може слугувати зразком;
- асоціації – міститься в тому, що при підготовці проекту часто виникає необхідність прийняття нових рішень, котрі викликані незадоволенням існуючої практики. Тут постає питання, як покращити становище, знайти більш раціональний і ефективний спосіб управління;
- синектики, відповідно до якого декілька запропонованих ідей розглядаються окремо одна від одної, а потім між ними встановлюється певний взаємозв’язок.
Соціальне проектування в області соціальної роботи застосовується для розробки соціальних програм, соціальних проектів, відробки методики, техніки і технології конкретних форм соціальної діяльності.
I.1 ІНВАЛІД І СУСПІЛЬСТВО
Життя людства наповнено багатьма подіями як позитивного, так і негативного змісту, причому останні привертають до себе значно більшу увагу. Військові перевороти, війни, терористичні акти, злочини, стихійні лиха справляють на людей значно більше враження, ніж високий економічний рівень певного регіону, введення кращих нормативних актів чи акції милосердя.
Оскільки більшість людей не займаються вивченням статистики, то вони вважають, що життя стає все складніше, а гуманність суспільства принаймні не зростає. Кризовий стан економіки на пострадянському просторі лише загострює, а не породжує таке ставлення. На ранньому етапі розвитку людства ставлення до інвалідів визначають суворими умовами боротьби за виживання та їх наслідком – низьким рівнем моральної свідомості. Інваліди могли розраховувати тільки на турботу рідних і в дуже незначній мірі – на милосердя чужих людей.
Можливо, найбільш драматичним було ставлення до психічно хворих. Такі люди часто сприймалися населенням з містичним жахом, як жертви вселення диявола або іншої нечистої сили, їх лякалися, вважаючи здатними на будь-які несподівані вчинки.
В наш час допомога людям з порушеною дієздатністю стає все більш важливим суспільним завданням. Це стало наслідком, з одного боку, економічного розвитку та збільшення можливостей соціального захисту населення, а з іншого – вдосконалення суспільної етики та поширення гуманістичних концепцій. Власне, яскраві гуманістичні теорії існували давно, на них побудовані світові релігії, але тільки у ХХ ст. вони вийшли на рівень державної політики та розвиненої правозахисної системи.
Соціальний захист людей з обмеженою дієздатністю набуває все більш глибокого характеру, тобто суспільство прагне задовольняти все ширше коло їх потреб, наближати умови їх життя до умов життя здорових людей. Поступово збільшуються можливості отримання інвалідами освіти, набуття професії, здійснення особистісного самоствердження.
Влаштовуються національні та міжнародні виставки творчості інвалідів, спортивні змагання, що включають і Олімпійські ігри для цієї категорії людей. Позитивним і перспективним явищем є політичний розвиток волонтерської допомоги, що є найбільш органічним проявом гуманізації суспільної моралі.
Турбота про інвалідів здійснюється багатьма міжнародними і національними організаціями за участю як професіоналів, так і волонтерів. В 1991 році прийнято Закон “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в якому, зокрема, визначено, що “Діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально - психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров’я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.
Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації та сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікації і зв’язку до особливостей інвалідів”.
У звичному уявленні інвалід – це людина з будь-якою фізичною вадою, який в основному не працює й живе лише на пенсію. Зустрічаємо ми їх нечасто: на вулиці, у черзі, міському транспорті, ще менше – на концертах, в театрах, музеях... впізнаємо їх за атрибутами та зовнішніми ознаками: милиці, кульгавість, протези. Як особи і суб’єкти соціальної структури інваліди є носіями соціального самопочуття – емоційного аспекту оцінювання представниками даних соціальних верств населення свого суспільного становища, рівня задоволення соціально-економічних і духовних потреб та інтересів.
Соціологічне дослідження проблем інвалідів один із перших провів в Україні Київський соціолог В. Пекур. Він проанкетував 776 інвалідів віком від 17 до 30 років з діагнозом дитячий церебральний параліч.
Дослідження показали, що у молодих інвалідів переважає п6есимізм, коли вони оцінюють можливості реабілітації, соціальної адаптації, пасивність у мобілізації власних можливостей. Це пов’язано не стільки з фізичним станом, скільки з конфліктним характером соціальної адаптації. З тих, які працюють, 22,14% змушені були поміняти місце роботи через недоброзичливе ставлення оточуючих.
Реакція на це неоднозначна. Бажання перемогти хворобу і стати, як усі, назвали 38,7% опитаних; впевнено себе почувають 19,7%; байдужими залишилися 10,2% інвалідів. Сором’язливість, неспокій відчувають 38,4% респондентів, бажання залишитися на самоті – 20,2%. Образою і злістю відповідають на ставлення оточуючих 6,2% опитаних.
Отже, соціальне самопочуття можна оцінювати як негативне для значної кількості молодих інвалідів.