Курсовая работа: Організація виробництва і реалізації продукції сільського господарства на перспективу в сільськогосподарському підприємстві
· дуже низькі межі резервів тягнуть за собою занадто часті зміни в планах, що розмиває орієнтири діяльності фірми.
Принцип точності означає, що кожен план слід складати з таким ступенем точності, який тільки може бути сумісним з рівнем нестабільності функціонування підприємства. Тобто плани мають бути конкретизовані й деталізовані до такої міри, яку дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності підприємства.
Принцип участі реалізує одну з головних аксіом планування: «План має складати той, хто його виконуватиме». Принцип участі означає, що кожен член економічної організації стає учасником планової діяльності незалежно від посади і виконуваних ним функцій. Реалізація принципу участі забезпечує значний ефект. По-перше, кожен з учасників організації починає глибше розуміти і знати різні сторони її життя. Він одержує ширшу і об’єктивнішу інформацію про організацію, ніж раніше. По-друге, особиста участь членів організації, у тому числі рядових працівників, у процесі планування сприяє тому, що плани організації стають особистими планами працівників, а участь у досягненні цілей організації дає можливість задовольняти їхні власні потреби. У кожного з працівників з’являються нові, більш виразні мотиви до ефективної праці. Принцип участі тісно пов’язаний з переходом від централізованої до децентралізованої системи управління.
Вирізняють ще такі принципи планування:
- збалансованість, тобто необхідна і достатня кількісна відповідність між взаємопов’язаними розділами та показниками плану. Головним її проявом є відповідність між потребами в ресурсах та їх наявністю;
- оптимальність використання застосовуваних ресурсів.
План - це не довільний набір цифр, продиктований суб’єктивними побажаннями того чи іншого керівника чи плановика. Планування – це наука, і як кожна наука вона не терпить суб’єктивізму, необґрунтованих рішень. Методична сторона науки включає поняття «метод», «методика», «методологія».
Під методом планування розуміють конкретний спосіб, технічний прийом, за допомогою якого вирішується яка-небудь проблема планування, розраховуються числові значення показників пропозицій, стратегічних програм і планів.
Методика планування – це сукупність методів, прийомів розробки, обґрунтування та аналізу прогнозів, стратегічних програм і планів усіх рівнів і часових горизонтів, систем розрахунків планових показників, їх взаємного узгодження. Методологія науки – це вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання, сукупність методів планування.
При плануванні діяльності підприємств використовують різні методи, вибираючи які слід ураховувати певні вимоги до них. Методи планування мають відповідати зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних станів процесу становлення та розвитку ринкових відносин; ураховувати специфіку діяльності об’єктів планування та різноманітність засобів та шляхів досягнення основної підприємницької мети – збільшення прибутку.
При розв’язанні добре структурованих проблем, що мають більш-менш чіткі кількісні характеристики, використовують методи екстраполяції та інтерполяції. Перший застосовують у разі визначення проміжних та кінцевих планових показників на основі їх динаміки в минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягненні на момент розробки плану, будуть збережені в майбутньому. Цей метод ефективний у випадку більш-менш стабільної технології і умов виробництва, при монопольному становищі підприємства та за відсутності загрози з боку конкурентів.
Метод інтерполяції є принципово протилежним. Згідно з ним підприємство встановлює мету для досягнення в майбутньому і виходячи з неї визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники. Тобто, на противагу наступальному рухові при екстраполяції інтерполятивний метод передбачає зворотний рух – від установленої мети та відповідного кінцевого значення планових показників з обчисленням проміжних їх величин. Цей метод використовують, зокрема, під час програмування врожайності сільськогосподарських культур.
За способом розрахунку планових показників розрізняють такі методи планування:
- дослідно-статистичний (середніх показників) – передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки при встановленні планових показників;
- факторний (чинниковий) – більш обґрунтований, бо за цим методом планові значення показників визначають на основі розрахунків впливу найважливіших факторів, що обумовлюють зміни цих показників. Використовується перш за все при плануванні технологічних (врожайність і продуктивність тварин) та економічних (рентабельність, продуктивність праці, собівартість) показників ефективності виробництва;
- нормативний – планові показники розраховують, застосовуючи прогресивні норми використання ресурсів з урахуванням їх змін в результаті освоєння організаційно-технічних заходів у плановому періоді;
- балансовий – його суть полягає в тому, що план розвитку підприємства, галузі обґрунтовується шляхом попереднього складання балансів (матеріальних, трудових, фінансових), що включають в себе потреби господарства в ресурсах і джерелах задоволення цих потреб;
- матричний – передбачає побудову моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами і показниками.
Типовим недоліком планів є їхня одноваріантність. Тому дедалі більшого поширення на підприємствах набуває розрахунково-конструктивний метод (метод варіантів). Цей метод є досить трудомісткий. Тому для скорочення витрат праці і коштів застосовують графіко-аналітичні прийоми.
Істотному підвищенню ефективності планування сприяє використання економіко-математичних методів і ПЕОМ. Це дає можливість здійснити моделювання складних економічних процесів, передбачити найбільш імовірні напрями розвитку економічної системи залежно від тих чи інших параметрів і цільових функцій, значно прискорити розрахунки і підвищити їх ефективність і забезпечити визначення оптимального варіанта плану з усіх можливих.
Усі розглянуті методи планування лежать в основі так званого формального планування. Але воно є тільки однією з форм прийняття управлінських рішень. Крім формального планування практично кожен менеджер використовує так зване «інтуїтивне передбачення», тобто планування, що ґрунтується на досвіді керівника, а також на сукупності індивідуальних якостей.
1.3 Організація планової роботи в сільськогосподарських підприємствах різних форм власності
Головною передумовою високоефективного розвитку сільського (як і всього народного) господарства, є повернення власника в економічне середовище, де б він володів, користувався і розпоряджався засобами виробництва, виробленою продукцією і доходами. Однак роздержавлення і приватизація підприємств шляхом роздачі кожному громадянину України сертифікатів на державну або паїзація неподільного фонду колгоспів, роздержавлення землі та видача селянам земельних сертифікатів – це лише перший крок до цього. І він не дасть ефекту, якщо ми залишмо без змін організаційні структури колгоспів, внутрігосподарські економічні відносини, систему стимулювання працівників – важливі стратегічні питання сільськогосподарських підприємств на сучасному етапі.
В останній час реформування організаційних форм господарювання в Україні значно сповільнились через фінансову нестабільність, інфляцію тощо. За цих умов рідко яке господарство ризикуватиме ще й з організаційними формами. Але успіх буде за тими підприємствами, які сьогодні займаються питанням не тільки тактики, але й стратегії господарства.
Таким чином для сільського господарства є характерним велика різноманітність підприємств: за формами власності (індивідуальна, приватна, приватно-орендна, колективна, державна), за організаційними формами господарювання, за розмірами господарств.
Масштаби діяльності підприємства розширюють або навпаки, обмежують можливості планування в організації. Великі підприємства мають порівняно з невеликими кращий потенціал для передбачення свого майбутнього – у них вищі фінансові можливості, вони мають висококваліфікований персонал і в змозі залучати висококваліфікованих спеціалістів зі сторони, багато з них займаються серйозними науковими і проектними розробками, у своєму складі вони, як правило, мають окремі планові підрозділи.
Невеликим економічним організаціям складно проводити широкомасштабну планову роботу, особливо великих втрат потребує стратегічне планування. Однак і вони можуть: використовувати деякі форми планування, особливо поточне, застосовувати вже готові моделі стратегій, розроблених відомими компаніями. Тим більше, що навіть солідні фірми часто звертаються до зовнішніх консультантів, що спеціалізуються на питаннях планування. Більш того, попри всі труднощі в здійсненні планування у невеликій організації, воно необхідне їй не менш, ніж великій. Зовнішнє середовище у такій організації менше піддається контролю і більш агресивне, ніж у великій фірмі.
Втім у невеликій фірмі є свої переваги в організації планування. Головна з них – внутрішнє середовище такої організації простіше, а тому більш передбачуване. Крім того, у невеликій організації легше створити особливий психологічний та соціальний клімат, що дозволяє об’єднати людей навкруги інтересів організації, її цілей. В умовах ринку завдання і цілі підприємства суттєво видозмінюються. Їх вибір за самостійності підприємства, особливо в разі зміни відносин власності, значною мірою зв’язаний з особистими цінностями працівників і його власників. Водночас головне завдання кожного підприємства має узгоджуватись з метою всього суспільства.
Є деякі відмінності при визначенні планових завдань у приватних, особистих, державних, колективних підприємствах. Якщо в першому випадку власник, наприклад фермер, може дозволити собі поєднати особисті плани з виробничими, то в другому – це є неприпустимим. Для колективних підприємств головне завдання визначається з урахуванням перспектив діяльності господарства, а не окремого його члена (співвласника і керівника).