В господарстві існує певна структура управління: це спільне фермерське господарство (СФГ), на чолі якого є голова СФГ обраний на загальних зборах членів СФГ, та його підлеглі - головний зоотехнік, головний ветеринарний лікар, головний бухгалтер, економіст, відповідальний за матеріально-технічне забезпечення, керівники підрозділів (ланкові) наймані працівники.

В господарстві налічується декілька підрозділів:

- ферма великої рогатої худоби;

- свиноферма (незначна кількість поголів`я, які використовуються переважно для потреб господарства);

- кінний двір;

- ремонтно-транспортна дільниця;

- управлінсько-бухгалтерський відділ.

Всі підрозділи працюють злагоджено, кожного місяця кожен керівник підрозділу подає звіт про роботу його підлеглих, здійснюється простійний контроль роботи працівників, проводяться збори на яких заслуховуються зауваження пропозиції працюючих.

Взагалі в господарстві досить стабільна соціально-економічна ситуація, робота господарства спрямована на розвиток такої галузі сільського господарства як конярство.

В наступному розділі ми більш детально розглянемо технологію відтворення поголів`я коней, яка досить добре втілюється в життя в даному господарстві.

2. ТЕХНОЛОГІЯ ВЕДЕННЯ ГАЛУЗІ

2.1 Технологія відтворення поголів’я коней

Основне завдання відтворення - це збільшення кількості та поліпшення якості тварин. Чітка його організація сприяє швидким темпам вдосконалення племінних і робочих коней, дає можливість довести структуру поголів'я до економічно обґрунтованих розмірів, а також збільшити поставки їх на плем'я, для забою на м'ясо, спорту і експорту. Реалізація цих завдань пов'язана із щорічним одержанням лошат від кожної кобили, придатної до розмноження.

Ефективність племінної роботи в конярстві та економіка галузі значною мірою пов'язані з відтворною здатністю жеребців та кобил. Практика останніх десятиріч свідчить, що навіть в умовах оптимальної годівлі у кобил заводських порід спостерігається значне послаблення запліднюваності та висока смертність ембріонів. З'ясування передумов цього та їх запобігання - важливе завдання біологічної, ветеринарної та зоотехнічної наук [18].

Причини, що призводять до зниження відтворної здатності коней, досить різноманітні. Неплідність може бутиприродженою (гермафродитизм та інші аномалії статевих органів), старечою, аліментарною (нестача в раціонах жеребців і кобил деяких мікроелементів-та вітамінів), експлуатаційною (надмірна робота кобил в запряжці, інтенсивне тренування та випробування на бігах і скачках), симптоматичною (як наслідок захворювання ринопневмонією, вагінітом, ендометритом, метритом та іншими хворобами), штучною (відсутність даних про індивідуальні особливості охоти кобил, несвоєчасне парування чи осіменіння). Рання Смертність ембріонів зумовлена, крім того, порушенням їх каріотипу, тобто нормальної кількості хромосом (моносомія, трисомія, поліплоїдія), несумісністю груп крові, спорідненим паруванням, радіаційною, хімічною та газовою забрудненістю навколишнього середовища тощо.

Важливим фактором підвищення ефективності галузі є максимальне використання висококласних жеребців, приплід від яких реалізується за найвищими цінами. Отже, показники відтворення об'єктивно характеризують стан і культуру конярства в господарствах будь-якої категорії. Основним показником відтворення поголів'я коней є кількість здорових, нормально розвинених лошат, одержаних від 100 кобил, наявних на початок року [13].

Статева зрілість. Коні досягають статевої зрілості у 15- 16 - місячному віці, а загальний розвиток організму триває до 4-5 років. Значною мірою вона зумовлена породною належністю жеребчиків і кобилок, особливостями годівлі та утримання молодняку, загальним розвитком організму. Для аборигенних порід коней (бурятської, монгольської, якутської та ін.) характерна пізньоспілість, тому статевої зрілості вони досягають лише у 2,5-3-річному віці. Молодняк заводських порід більш скороспілий. Кобили цих порід можуть бути жеребними вже в 12-18-місячному віці.Раннє парування шкідливо впливає на організм молодих тварин.

Жеребців і кобил усіх порід використовують для розмноження з 3-річного віку при умові хорошого загального їх розвитку. На кінних заводах країни дещо пізніше (з 4- 5 років) використовують для відтворення жеребців верхових і рисистих порід. Проте жеребців зазначених порід, які мають високий біговий чи скаковий клас, у 3-3,5-річному віці у паруванні використовують обмежено. Це дає можливість у 6-6,5-річному віці (а не в 8-10-річному, як звичайно) мати об'єктивні дані про якість їхніх потомків.

В більшості кінних заводів та племінних ферм колгоспів і радгоспів жеребчиків і кобилок утримують окремо з 12- 14-місячного віку [18].

Особливості відтворення у кобил. Порівняно з самками інших видів свійських тварин кобилам притаманні деякі особливості у відтворенні. Насамперед, це стосується тривалості охоти й статевого циклу, особливостей овуляції, міграції зиготи, функціонування яєчників, організації перевірки фізіологічного стану кобили пробником, парування тощо. Знаючи їх, можна створити найбільш сприятливі умови для запліднення кобил, їх жеребності та вижереблення.

Тривалість охоти. У кобил різних порід охота триває в середньому 5-7 діб з коливаннями від 2 до 14 діб, тобто значно більше, ніж у інших видів сільськогосподарських тварин. Так, за даними Дж. Хеммонда, її тривалість у кобил становить 144 год, тоді як у свиней - до 48, корови - до 36, вівці - до 20 год. Вже один цей факт створює певні труднощі при заплідненні кобил. На тривалість охоти впливають клімат, сезон року, умови годівлі, утримання та використання кобил на роботах, а також їх здоров'я, вік та індивідуальні особливості. Проте відомо, що при відносно добрих умовах годівлі й утримання багатьом кобилам притаманна значна постійність тривалості й циклічності охоти протягом декількох років.

Виявлення охоти. Охоту у кобил визначають за її поведінкою та станом статевих органів. Тварина часто ірже, сама підходить до жеребця, не захищається при його спробах зробити садку; у неї набухають зовнішні статеві органи, з'являються білі виділення, мигає «петля», вона стає в позу сечовиділення. Під час охоти кобили втрачають апетит, занадто нервують в роботі, дуже пітніють, швидко стомлюються. У лошат підсисних кобил під час першої після жереблення охоти, як правило, спостерігають пронос.

На кінних заводах та племінних фермах охоту в кобил виявляють за допомогою жеребців-пробників, які мають бути енергійними, сильними й сміливими, з добрим норовом, безознак хвороби. Виявлення кобил в охоті (пробу) проводять у спеціальному манежі чи закритому дворі. Техніка проби така: до пробника, якого тримають два коневоди на довгих поводахлейцях (5-6 м), підводять кобил головою до голови. Пробник обнюхує голову кобили, потім шию, черево, здухвини, задню частину тулуба. За поведінкою кобили визначають, в охоті вона чи ні. Пробу слід проводити вранці - до годівлі й роботи, краще через дерев'яний" бар'єр (висота 80-100 см, довжина - 2-2,5 м), Який захищає жеребця від можливих ударів кобили. Бар'єр бажано накрити солом'яними матами.

У деяких господарствах практикують проведення пробника через коридор стайні, де розміщені кобили. Таку пробу для кобил, особливо підсисних, робити не слід, оскільки вона може травмувати лошат і жеребця. В усіх господарствах забороняється здійснювати пробу жеребцями-плідника-ми. Така проба виснажує жеребців, призводить до травм (іноді тяжких) та притуплення статевої активності. За парувальний сезон пробникам слід покрити 3-4 робочих кобили, оскільки у нього можуть загальмуватись статеві рефлекси. Пробниками можуть бути спеціально прооперовані (вазектомовані) жеребці, які не можуть здійснювати нормальну садку. На кінних заводах слід мати не менше двох пробників. На період парувальної кампанії жеребців і кобил розковують.

Контроль за розвитком фолікулів. Найбільш доступним методом вивчення стану яєчників кобил є ректальне дослідження, запропоноване О.Ю. Тарасевичем (1924) і широко впроваджене в практику конярства заслуженим ветлікарем РРФСР, лауреатом Державної премії X.І. Животковим (1934). Воно дає можливість довести запліднення кобил до 95-100 % за рахунок поєднання строків овуляції та осіменіння, а також збільшити навантаження на жеребця до 75-90 кобил [18].

Ректальне дослідження проводять лише ветеринарний чи зоотехнічний працівники, які пройшли спеціальну підготовку.

Овуляція. В період статевого спокою в яєчниках кобили фолікули невеликі за розміром. На початку парувального сезону вони збільшуються в діаметрі до 1-3 см і випинаються на поверхні яєчників у вигляді півкуль. Напередодні охоти в одному або обох яєчниках розвивається кілька фолікулів, але повної зрілості досягає, як правило, один з них. За даними В. Уппенборна, близько 30 % кобил запліднюються двійнями, але протягом перших двох місяців жеребності один із зародків гине і розсмоктується. Нормально розвинених близнят народжується близько 2 %.

Овуляція відбувається у лівому і правому яєчниках, але за своїм функціональним значенням вони, як і роги матки, нерівнозначні у різні вікові періоди. О. Вітт (1954) довів, що правий яєчник відстає в своєму онтогенетичному розвитку і у молодих кобил функціонує значно слабкіше - в 4-5-річному віці кількість овуляцій в ньому становить всього 60 % кількості овуляцій лівого яєчника. У 9-10-річ-ному їх активність вирівнюється, а на старість (після 15 років) активність його знову зменшується.

Овуляція у кобил не пов'язана з якимось певним періодом охоти, тому може здійснитися в будь-який день (з 2-го по 12-й). Вона триває 3-4 год, частіше буває між третім і п'ятим днями охоти, як правило, вночі. Тому парування чи штучне осіменіння кобил ввечері, або вранці ефективніше за денне.

Особливий інтерес до вивчення активності яєчників та рогів матки виникає у зв'язку з пересадкою зигот, технологію якої розроблено в Японії, Англії, Польщі, США, СРСР та інших країнах. Крім того, дуже важливо вивчити вплив цих відмінностей на якість коней. Так, О.М. Буйновський (1981) відмічає, що жеребці орловської рисистої породи, які розвивалися в правих рогах матки, були в середньому на 6,6 с жвавіші, ніж їхні ровесники з лівого рога. Середня жвавість кобил, які розвивалися в різних рогах матки, була однаковою [19].

Статевий цикл та режим парування. Час від початку однієї охоти до початку другої називається статевим циклом. Якщо кобила не була запліднена під "час попередньої охоти, то через 10-16 днів після її закінчення вона, як правило, знову приходить у стан статевого збудження. Середня тривалість статевого циклу становить 20-23 дні з коливаннями від 12 до 33 днів і більше. Кількість, частота й тривалість статевих циклів зумовлені індивідуальними особливостями, станом здоров'я і віком кобили. Впливають на статевий цикл також кліматичні умови, якість годівлі, інтенсивність використання кобили на роботах тощо.