Курсовая работа: Основні етапи розвитку протестантизму в Україні ХVІ перша половина ХХ ст.

Виступаючи проти католицької церкви як невід ємно­го інституту феодалізму, ідеологи протестантизму запере­чували її посередницьку роль між людиною і Богом, куль­тову практику, догматичні положення. Свої ж" реформи протестанти обґрунтовували "справжнім прочитанням"

Біблії, яку вони оголосили єдиним джерелом одкровення, авторитетом у питаннях віри.

Людина для протестантизму — уже не є ланкою над-особистісної спільноти, як вважало середньовічне христи­янство. Індивідуалізація, властива буржуазній епосі, вису­ває таку перебудову релігійних уявлень, за якої людина зі своєю індивідуальною своєрідністю змогла б включитись у релігійне переживання, а її особиста віра — єдиний шлях спасіння. Наприклад, якщо православ'я і католицизм рег­ламентують систему постів, то протестантизм пропонує кожному вирішувати це питання, виходячи з власних при­страстей, звичок.

Зазнала змін у протестантизмі й сама ідея Бога. З по­гляду його ідеології, Бог існує тому, що він потрібен лю­дині, яка в нього вірить: "У що віриш, те й маєш". У різних країнах Західної Європи протестантизм набуває особливих форм. Найпомітніші напрями протестантиз­му — лютеранство і кальвінізм, які разом з англіканством виниклу в XVI ст., давши поштовх анабаптизму, менонітству, антитринітаризму, социніанстну. Усі вони нале­жать до ранніх течій у протестантизмі. Пізні течії виникли у XIX—XXст. — методисти, баптисти, квакери, мормони, адвентисти, свідки Єгови, п'ятидесятники. Більшість поділяє загальні віросповідні принципи.

У середині XIXст. протестантизм проникає в Україну, Росію (баптизм, адвентизм, євангелізм). У 30—40-х рокахXXст. v зв'язку приєднанням західних українських і Г Шорських земель, Буковини, балтійських держав до складу колишнього Радянського Союзу, виникло ще кілька видів протестантизму (лютеранство, реформатрство, єговізм, п’ятдесятництва та ін.), що стали проникати далі на схід.

1.1. Лютеранство

Одним з перших кроків реформаторського руху був ви­ступ у 1517 р. німецького ченця Мартіна Лютера (1483— 1546) проти влади римських пап і торгівлі індульгенціями. Головні принципи, сформульовані Лютером та його спо­движниками, викладені в Аусбурзькому посланні 1530 р. Стрижневим догматом протестантизму стало вчення Лютера про спасіння душі за допомогою віри в спокутну жерт­ву Христа. Лютер твердив, що людина може врятувати ду­шу тільки завдяки особистій вірі, яка безпосередньо да­рується їй Богом. Таким чином, він виступав проти пре­тензій католицького духовенства щодо контролю віри й совісті посередниками між людьми і Богом, Було висунуто вимогу скасування відособленого стану священиків, усу­нення чернецтва, римської курії, тобто всієї ієрархії, яка дорого обходиться людству. Заперечувався й авторитет папських декретів та послань, рішень соборів. Єдиним авторитетом у питаннях віри було визнано Священне Писан­ня, право тлумачити яке надавалося кожному віруючому.

У світі понад 75 млн. лютеран (50 млн. входить до ство­реного у 1947 р. Союзу лютеран), 200 церков. Більшість лютеранських об'єднань існує в Європі. В Україні вони з'явилися разом з першими німецькими переселенцями. Нині зареєстровано 50 громад.

1.2. КАЛЬВІНІЗМ

Виник на початку XVIст. Очолив його французький богослов Жан Кальвін (1509—1564). Головні ідеї свого вчення виклав у працях "Повчання в християнській вірі" та "Церковні настанови". Одним з головних догматів кальвінізму є вчення про "абсолютне приречення": ще до створення світу Бог визначив одним людям — рай, іншим — пекло, і жодні їх зусилля, жодні добрі справи не зможуть змінити цього. І хоча це майбутнє людям невідо­ме, вони можуть здогадуватися про свою долю з того, як складається їхнє земне життя: професійна діяльність кож­ного є "Боже приречення", а великі успіхи в ній є озна­кою обраності для спасіння.

Кальвінізм, розглядаючи корінні соціально-політичні проблеми сучасності, підкреслює всемогутність Бога і нікчемність людини. Його вчення найрадикальніше ре­формувало християнський культ і церковну організацію. Майже всі зовнішні атрибути (ікони, свічки тощо) скасо­вано, провідними у богослужінні є читання та коментуван­ня Біблії, співи псалмів. Головна роль в общинах відводи­лася пресвітерам — керівникам і проповідникам, які й спрямовували релігійне життя общини. Такою була Рефор­мація в Німеччині та Швейцарії.

В Англії вона почалася з ініціативи правлячих кіл. У 1534 р. парламент проголосив незалежність церкви від па­пи, а короля Генріха VIIIїї главою. Церковні відносини з Ватиканом було розірвано, закрито всі монастирі, а майно конфісковано. У 1549 р. введено молитовник, скасовано безшлюбність духовенства, але збережено католицькі дог­рати та обряди.

3 часом вплив протестантизму на англійську церкву посилився, що призвело до розмежування її з католициз­мом. У 1571 р., за королеви Єлизавети І, парламент прий­няв англійський Символ віри з 39 статей, який заперечував католицький догмат про чистилище, практику індульгенній, папську владу, поклоніння іконам, святим, без­шлюбність духовенства. Англійська церква прийняла про­тестантські догмати про виправдання вірою і Священне Писання як єдині джерела віри, заперечення вчення като­лицизму про індульгенцію, поклоніння іконам. Але при цьому визнавався католицький догмат про спасительну силу церкви, залишився недоторканим єпископат. Анг­лійська церква, еклектично поєднавши в собі протес­тантські та католицькі догмати, стала прикладом ком­промісного варіанту протестантизму, досягнутого вна­слідок тривалої боротьби королівської влади проти по­літичних та економічних домагань папського двору.

У Шотландії реформаторський рух, виразником якого став англійський богослов Джон Нокс (1505—1572), по­ширювався під прапором кальвінізму і був пов'язаний з боротьбою проти династії Стюартів. Відомо, що на­прикінці 60-х років XVI ст. королева Марія Стюарт, спи­раючись на католицьку знать і підтримку папства, зазнала поразки. У Шотландії утворилася пресвітеріанська церква, яка визнавала єдиновладдя Христа в общині віруючих та рівні права її членів. Було скасовано сан єпископа і збере­жено пресвітерство в дусі кальвінізму. Пізніше, на­прикінці XVI— на початку XVIIст., в Англії загострили­ся соціальні суперечності, виникла буржуазна опозиція абсолютистському режимові, не задоволена королівською Реформацією. Прихильників кальвінізму серед англійської буржуазії називали пуританами. Праве його крило — пресвітеріанці, які захищали інтереси великої буржуазії. їхня програма формулювала вимоги щодо встановлення пресвітеріанської церкви, захисту світської влади, права переслідувати єресі. Радикальне крило пуритан цілком за­перечувало принцип державної церкви, вважаючи, що кожна община повинна бути вільною у виборі віро­сповідання. Одна з головних вимог — перебудова церкви на основі конгрегації (об'єднання). Активізація демократичних елементів призвела до виникнення релігійних сект конгрегаціоналістів, баптистів, квакерів та ін. Здебільшого це було свідченням невдоволення низів наслідками буржуазної революції. Всі інші протестантські утворення відображають лише основні принципи цих течій.

1.3. Методисти (26 млн.). Ця секта виникла на грунті агнліканства, яке за своїм змістом є компромісом між католицизмом і протестантизмом. Повністю порвавши з Римом, усунувши католицьке “чистилище” і заборонивши продаж індульгенцій, знищивши ікони та мощі, а також прийнявши протестантський принцип спасіння особистою вірою, методисти не прийняли другий принцип – священство всіх віруючих. Тут збережено ієрархічний устрій, підпорядкованість парафіян. З обрядів практикуються хрещення і причастя.

Методистська громада розподілана на “класи” по 12 чоловік. “Класи” об’єднуються в округи на чолі з супеінтендантами або єпископами. Щорічно проводяться конференції віруючих, які вважаються вищим органом для даного округу.

В Україні методисти з’явились у і-й пол. ХХ ст. Нині вони мають ро всій Україні 8 громад.

2. Сучасний протестантизм в Україні:

Протестантські напрями християнства в Україні к неоднорід­ними, вони поділяються на дві групи.

Перша гріта — це різноманітні церкви і течії; вчення яких сформувалося на ґрунті західного протестантизму, що відклонився від католицької церкви. До них належать баптисти, євангелісти, п'ятидесятники, меноніти, адвентисти, єговісти та ін. Ці церкви й секти ще називають «пізнім протестантизмом».

Друга група — церкви і секти, віровчення яких склалося на ґрунті православ'я, вони відкололися від православної церкви. До них належать старообрядці, молокани, хлисти, духобори, істинно православна церква, православні християни та ін. Найпоширеніші в Україні — протестантські конфесії західного спрямування. Інші не набули значного поширення.

2.1. Баптизм.

Виник на основі лютеранства і кальвінізму. Перші баптистські громади з'явилися у XVII ст. у Голландії, потім поши­рювалися в Англії, Америці та Європі. В Росію він був занесе­ний німцями-колоністами у 60-х роках XIXст. У 1869 р. про­повідник Унгер створив баптистську громаду в с. Карпівка на Херсонщині. Згодом баптистські громади з'явились у Петер­бурзі, Тифлісі тощо. До баптизму пристали відомі мільйонери Мазаєви і Смирнови, купці Голяєви й Одинцови, інші представни­ки молодої російської буржуазії. Вони захопили в свої руки керівництво баптистським рухом. У 1884 р. у с. Нова Василівка на Таврії відбувся перший з'їзд баптистів, який утворив Всеросійський баптистський союз на чолі з І. Віллером. Дляпоширення баптизму були сприятливі соціально-економічні умови. Відбувалися швидкий розвиток капіталістичних відносин і формування місцевої буржуазії, яка потребувала такої релігії, що була б здатна захистити її інтереси. Розпочалося масове пере­міщення селян, позбавлених землі. Емігруючи з півдня України, вони несли «нову віру» в інші місця країни.

Дещо складніше поширювався баптизм у західних областях України. Він був завезений туди з Канади та США реіммігрантами і поширювався дужо повільно. У 1926 р. в Галичині було лише 13 громад баптистів, які об'єднували 350 віруючих. У 1927 р. баптисти Галичини об'єдналися з євангелістами, близькими їм за віровченням.

2.2. Євангелізм.

Поширювався в Галичині одночасно з баптиз­мом із США. У 1922 р. у Нью-Йорку відбувся з'їзд галицьких євангелістів, який створив Українське євангельське об'єднання (УЄО). Об'єднання посилало численних проповідників в Україну, щедро фінансувало місцеві громади. У 1925 р. відбувся з'їзд євангелістів у Станіславі, який створив Українську євангельську церковну раду. Діяльність цієї ради щедро фінансувалася аме­риканським банком Рокфеллера через місцевого капіталіста Цеклера. Ставилася мета активно пропагувати «нову віру», оскіль­ки це сприяло б зміцненню підприємництва на західноукраїнських землях.

Наприкінці XIXст. поширюється євангелізм у східних облас­тях України та в Росії. На відміну від баптизму євангелізм тут мав аристократичний характер. Його провідниками були лорд Ресток, граф Бобринський, графиня Шувалова, барон Корф, поміщик і полковник В. Пашков, інженер І. Проханов та ін. Паш­ков і Проханов почали активно працювати над створенням церкви євангелістів. Вони видавали євангельську літературу і журнал «Руський робочий». У 1908 р. у Катеринославі відбувся перший з'їзд євангелістів, на якому було утворено Всеросійський союз євангельських християн на чолі з І.Прохановим.

У Росії в протестантському русі утворилися два центри. Між ними — майже однаковими у релігійному і соціальному відношен­нях — точилася тривала запекла боротьба за лідерство і сфери впливу. Лише в 1920 р. баптисти і євангелісти зблизились, а в 1944 р. — об'єднались.

Основою віровчення у баптизмі є Біблія. Особлива ува­га зосереджується на євангеліях від Матвія, Марка, Луки та Іоанна. Визнають християнський Символ віри, догмат про Святу трійцю. Згідно з цим віровченням Ісус Христос «є живе втілення Божої трійці». Тому свої молитви віруючі звертають саме до нього. За баптистським віровченням, Ісус Христос своєю смертю врятував людей від первородного гріха, вказавши шлях доспасіння. Проте під час страшного суду буде врятований лише той, хто повірив у його спокутну жертву і цокається у гріхах.

Своєрідно витлумачують баптисти сутність Бога. В уявленні багатьох віруючих Бог — це абстрактна ідея, пов'язана з понят­тям справедливості й моральності. «Бог є любов» — один із головних догматів баптизму.

Вагоме місце у баптизмі посідають соціально-етичні проблеми. Згідно з їхнім віровченням суспільство і земне жит­тя — гріховні, а окрема людина — нікчемна та немічна, «прах земний». Справжня гідність людини, на думку баптистських бо­гословів, виявляється у визнанні себе безнадійним грішником і в постійному покаянні, звертанні до Бога в молитвах про помилу­вання. Великого значення баптисти надають безпосередньому спіл­куванню віруючого з Богом. За баптистським догматом, «людина може виправдатися перед Богом лише шляхом глибокої віри».

Сенс людського життя, згідно з баптизмом, полягає у підготовці «до вічного блаженства» у потойбічному світі. «Вітчизна моя на небесах, до неї рветься і прагне душа», — співають віруючі на молитовних зборах. Серед баптистів є чимало людей, які замикаються сферою лише релігійного життя. Остан­нім часом у баптизмі більше звертається уваги на примирення моральних повчань з соціальною дійсністю. Основна увага зосе­реджується на пропаганді таких моральних принципів, як мило­сердя, співчуття, покірність, працелюбність, повага і любов до лю­дини тощо. Все це у баптизмі тлумачиться як богоугодна справа, «служіння на ниві Господній», що спонукає віруючих до актив­ності в соціально-культурному житті.