Курсовая работа: Основні проблеми молоді у сфері праці і зайнятості

У результаті дії виділених факторів слід зазначити, що границя робочого віку найбільше низка в найбідніших країнах миру, з масовим поширенням убогості, і, як слідством цього – масовим же використанням дитячої праці. Чим вище рівень соціально-економічного розвитку суспільства, тим вище піднімається рівень нижчої границі робочого віку, досягаючи свого максимуму в тих країнах, у яких законодавчо закріплене обов'язкове одержання певного рівня освіти (частіше загальної, але іноді й професійної) до вступу в робочий вік.

Визначення верхньої границі категорії «молодь» пов'язано із суспільними умовами, які забезпечують досягнення соціалізації людини в суспільстві, що виражається в придбанні професії, завершенні періоду трудової адаптації, створенні родини, народженні дітей, придбанні економічної самостійності. Основна маса молоді повністю соціалізується до 30 років, тому традиційно границі поняття «молодь» 16–29 років. [20, 43]

У ряді сучасних досліджень, у зв'язку зі збільшенням масштабів підліткової зайнятості, що обумовлено специфікою становлення ринку праці в Україні, вікові границі молоді встановлюються в рамках 14–29 років. [11, 56–57] Очевидно, що в рамках установлених границь спостерігається сильна диференціація груп молоді практично по всіх соціальних показниках, тому додатково виділяються групи: 14–15 років, 16–17 років, 18–20 років, 21–24 роки, 25–29 років. У рамках кожної з виділених підгруп існують свої специфічні проблеми соціальної й трудової адаптації.

Необхідно підкреслити, що в сучасних українських умовах відбувається скорочення чисельності й частки молоді, що виходить на ринок праці із уже наявною професією (спеціальністю) і одночасно росте чисельність і частка тих, хто шукає роботу, не маючи не тільки професійної, але й закінченої загальної освіти. Це підтверджується й тенденціями соціально-майнового розшарування в молодіжному середовищі, що є результатом аналогічного процесу в суспільстві в цілому.

Участь у праці 14–15-літніх підлітків найбільшою мірою є результатом зниження рівня життя населення. Чим нижче сімейний дохід, тим більшою мірою родина зацікавлена в трудовій діяльності підлітка. Саме родина в цьому випадку може стимулювати припинення освіти й вихід на ринок праці некваліфікованого працівника. Трудові перспективи молодої людини в цьому випадку несприятливі: існує реальна небезпека назавжди закріпитися в сфері некваліфікованого, як правило, фізичної праці, що в перспективі чревате люмпенізацією працівника, переходом його в маргінальні верстви суспільства.

Епізодична участь 15-літніх підлітків у трудовій діяльності, що не супроводжується припиненням одержання освіти (наприклад, у період літніх шкільних канікул) може оцінюватися як позитивне явище, що відповідає інтересам підлітка й суспільства. У цьому випадку мова йде про початкові етапи адаптації до трудової діяльності як такої, про вироблення стереотипу трудового поводження в ринковому середовищі. Тому національні й регіональні програми зайнятості повинні передбачати проведення спеціальних заходів, спрямованих на залучення підлітків до трудової діяльності без шкоди в одержанні освіти. Усвідомлене формування матеріальних стимулів до праці відзначається в 16–17-літніх молодих людей. Це пов'язане з розширенням обсягу їх матеріальних і духовних потреб, а також триваючим процесом соціалізації. У цьому ж віці відбувається активний пошук і вибір виду майбутньої професійної діяльності. Успішність цього вибору залежить від того, наскільки широко може ознайомитися підліток зі світом професій і спеціальностей, наскільки реальні будуть його уявлення та знання про майбутню власну трудову діяльність. На перший план стосовно даної групи молоді повинна вийти робота із професійної орієнтації й консультування, а результатом повинен стати усвідомлений вибір професії.

Процес одержання професійних знань, умінь і навичок найбільш інтенсивно протікає в групі 18–20-літніх. Конкретні строки професійного навчання можуть, безумовно, варіюватися залежно від специфіки життєвих обставин молодої людини, вибору нею виду й форми одержання освіти. Тому по ряду поведінкових характеристик ця група примикає до групи 21–24-літніх. У цих рамках більшість молодих людей закінчує професійне навчання й прагне вже не до епізодичного, а до постійної зайнятості. Серед характеристик трудової діяльності на перший план висуваються гарантії зайнятості, можливості професійно розвитку й посадового росту. Поступово завершується процес, соціалізації і він приводить до того, що у свідомості молодої людини матеріальні стимули до праці починають сусідити з моральними.

2. Основні проблеми молоді у сфері праці і зайнятості

Найбільш проблемним у сфері праці і зайнятості є молодий вік. У цей час людини не має ні знань, ні досвіду, вона тільки здобуває їх. Звичайно, мова не йде про тих молодий, у яких є якісь особливі таланти, наприклад, співаки, артисти, спортсмени й т.д. Мається на увазі середня маса молоді. У цей час молодь виходить з-під батьківської опіки й у більшості випадків існує на власні заробітки або державні допомоги. Зрозуміло, що в сучасному суспільстві це найбільш малозабезпечена верства населення, у якій розрив між потребами й можливостями найбільш великий. Треба відзначити що, границі молодіжного віку рухливі. Вони залежать від соціально-економічного розвитку суспільства, який досяг потрібного рівня добробуту й культури.

Вплив цих факторів проявляється в тривалості життя людей, у розширенні границь молодіжного віку від 14 до 30 років. Нижня вікова границя визначається тим, що саме в цьому віці підліток уперше одержує право вибору в соціальному плані: продовжити навчання в школі, надійти в технічний або гуманітарний коледж або піти працювати.

До 30 років людина, як правило, досягає професійної зрілості, завершується формування її родини, вона займає певне положення в суспільстві.

Незайнятість молодих людей веде до негативних проявів, як у сфері економіки, так і в сфері соціального життя суспільства. З ростом числа незайнятих складається «нераціональна структура зайнятості».

Також молодіжне середовище стає небезпечною «кримінальною зоною». Проблеми наркоманії, алкоголізму й проституції почасти є похідними безробіття. Відсутність перспектив на майбутнє в молодому віці особливо небезпечно. Саме із цієї верстви поповнюються ряди злочинців, наркоманів, членів екстремістських політичних плинів. [7, 180]

Соціальні індикатори, що визначають ступінь участі молоді в суспільному житті, тісно пов'язані з динамікою розвитку суспільства й повинні повною мірою відображати цю динаміку.

Таким чином, проблема зайнятості молоді є актуальною соціальною проблемою, тому вимагає особливої уваги, як з боку державної влади, так і з боку суспільства в цілому.

В умовах структурної перебудови економіки велику роль грає вивчення проблем, пов'язаних з підвищенням зайнятості працездатного населення й насамперед – молоді, як найменш захищеної категорії робочої сили. Її низька конкурентоспроможність на ринку праці пояснюється відсутністю достатнього виробничого досвіду й необхідного стажу роботи зі спеціальності. При цьому молоді люди нерідко першими попадають під скорочення при реорганізації підприємств або стають безробітними відразу ж після закінчення навчального закладу. Безробіття серед молодого населення веде:

- до поглиблення бідності й зубожінню бюджетів молодих родин (як слідство – збільшення розлучень, абортів, зниження народжуваності, збільшення числа безпритульних і покинутих дітей, дітей-сиріт, дітей-інвалідів);

- зниження соціальної захищеності й неадекватна оцінка молодіжної праці сприяє падінню національного патріотизму, приводить до відтоку молодих фахівців у розвинені капіталістичні країни, прищеплює інтерес до пошуку альтернативних форм заробітку в сфері неформальної економіки й тіньового бізнесу, підриває інтерес до освіти;

- збільшується криміногенна обстановка в країні; збільшується кількість економічних і карних злочинів, розцвітає алкоголізм і наркоманія, збільшується кількість венеричних і інших захворювань, скорочується рівень тривалості життя, збільшується смертність – все це сприяє природному виродженню націй. [6, 131–132]

Що стосується проблеми збільшення безпосередньої зайнятості молоді, тут спостерігаються свої специфічні складності:

- молоді фахівці в силу своєї «незрілості» і недоліку професійного досвіду є одним з найменш затребуваних верств населення на ринку праці;

- надмірна амбіційність випускників сучасних вузів (особливо комерційних) – завищені вимоги до умов і оплати праці, не бажання робити кар'єру із самих «низів», поступово піднімаючись по щаблях службових сходів, – ускладнюють ситуацію на ринку праці молодих фахівців, збільшують кількість безробітних молодих людей;

- відсутність чіткої професійної визначеності – найчастіше освіта, отримана у вузі, не є основним професійним орієнтиром, молодий фахівець не знає своїх професійних схильностей і не віддає конкретних переваг ні одній із професій;

- відсутність практичної підготовки з дитинства до будь-якої реальної праці приводять до небажання міняти розміряний уклад «легкого» життя за «надійним батьківським плечем»;

- слабка соціальна захищеність, необґрунтовано низька система оплати праці в країні, висока плинність кадрів на українських підприємствах стимулює молодого фахівця до пошуку заробітної плати на більше сприятливій ниві закордонних підприємств. [6, 133]

Кравченко В.Л., вказує що аналіз ситуації, що складається на ринку праці, показує, що найбільш гострі проблеми, пов'язані із зайнятістю, у молоді виникають через низьку конкурентоспроможність, обумовлену наступними факторами:

- недолік у молоді професійних знань, кваліфікації й навичок, у результаті чого перевага при прийманні на роботу віддається кваліфікованим працівникам;

- відсутність централізованого розподілу випускників установ вищого, середнього й початкового професійного утворення;