Курсовая работа: Основні проблеми молоді у сфері праці і зайнятості

- необхідність надання пільг, передбачених Трудовим кодексом України відносно молоді.[8, 197]

Відсутність досвіду роботи й практичних навичок роблять молодь найбільше соціально незахищеною категорією безробітних громадян.

Працевлаштування й соціальна адаптація молодих у суспільстві – завдання, що хвилює не тільки їх самих, але й державну службу зайнятості. Чому проблема молодіжного безробіття в Україні як і раніше залишається гострою й процес адаптації молоді до нових економічних умов відбувається складно? Причини різні й у їхньому числі:

- недолік інформації про потреби сучасного рику праці, про затребувані професії, про вимоги пропонованих до професійних і особистісних якостей працівників різних спеціальностей;

- відсутність у безробітної молоді середньої загальної й базової професійної освіти;

- професія, отримана випускником, часто в нових мінливих умовах виявляється не затребуваною на ринку праці;

- недостатньо скоординована взаємодія між органами освіти, роботодавцями, органами служби зайнятості й інших структур, що діють на ринку праці;

- роботодавці найчастіше не в змозі оцінити такі достоїнства молоді як сучасна освіта, мобільність, гнучкість, навченість і ін., з іншої сторони багато випускників не володіють навичками грамотного пошуку роботи, ведення переговорів з роботодавцями, не завжди активні при рішенні питань свого працевлаштування;

- завищені амбіції молоді відносно оплати праці й престижності професій не співвідносяться із пропозицією роботодавців. У структурі вакансій найбільшу частку (більше 80%) представляють «не престижні» для молодих людей робочі вакансії причому, потрібні фахівці високих розрядів. Особливо слід зазначити непривабливість для молоді професій сільськогосподарського профілю. [8, 197–198]

У сформованій ситуації основним завданням органів служби зайнятості є застосування ефективних заходів, що підвищують шанси молодих людей безболісно інтегруватися у кваліфікаційну й професійну структуру ринку праці, гідно закріпитися на ньому, стати конкурентною його складовою.

2.1 Сучасні тенденції та особливості формування і розвитку молодіжного ринку праці України

Соціологічні дослідження показують, що близько половини підприємств у більшості регіонах України не укомплектовані робітниками, а середній вік працюючих наближається до 50 років. Гострота проблеми диктує необхідність вживання термінових заходів по залученню молоді у виробництво.

Серед економічних факторів, які необхідно враховувати при формуванні молодіжної політики зайнятості, на погляд Зайця Т.А., Кравченко В.Л., важливу роль грають структурні зміни. [3, 16] Передбачувані зрушення в структурі економіки повинні бути пов'язані із зайнятістю й спрямовані на підвищення її ефективності. Однак у нашій країні галузева структура зайнятості за останні 10 років перетерпіла лише незначні зміни.

Аналіз ситуації, за словами Кравченко В.Л., свідчить, що в основі порушень професійної рівноваги в сфері праці лежать невідповідність структури і якості підготовки робочих кадрів установами профосвіти попиту на неї з боку роботодавців, не відпрацьованість механізмів взаємодії ринку праці з ринком освітніх послуг, неналагоджене соціальне партнерство в цій сфері. [6, 132]

Основний вплив на структурний дефіцит працівників робить соціально-економічний стан суб'єктів економіки. За даними Кравченко В.Л., частка трудонедостатніх підприємств і організацій в Україні збільшується в міру погіршення їхньої економіки: від 13% до 60,0% по керівниках і фахівцям, від 21,6% до 60,0% по кваліфікованих робітниках і від 41,0% до 75,0% – по некваліфікованим. [6, 134]

У числі багатьох причин дефіциту кадрів – низька мотивація молоді до праці на виробництві, незадовільні умови праці і її оплати, відсутність гарантованого соціального пакета й ін.

Складається парадоксальна ситуація: з одного боку, навіть динамічно працюючі підприємства відчувають недолік молодих кваліфікованих кадрів, з іншої, – випускники освітніх установ не можуть знайти роботу з отриманої спеціальності.

Попит на робочу силу істотно диференційований між міською й сільською місцевістю. Так наприклад, якщо в обласному центрі на 1 вакансію слюсаря претендують умовно 0,6 робітників, то в районах області – 5,5 людини, будівельника-обробника – відповідно 0,3 і 3,4 люд., водія автомобіля – 1,0 і 5,5 люд., кравця – 0,6 і 5,0 люд. і т.д.

Докладну характеристику професійної структури попиту (вакансій) і пропозиції (шукаючих роботу) дає малюнок 1, складений по даним Київської обласної служби зайнятості населення на початок 2006 року, які вміщені в досліджені Кравченко В.Л. Наведені дані наочно демонструють диспропорційність: перевищення числа вакансій над числом шукаючих роботу з обох категорій робітників, тоді як по фахівцях картина зворотна – пропозиція перевищує попит. У середньому на 1-го кваліфікованого робітника доводиться 1,5 вакансії, а на 1-го фахівця – 0,5 вакансії. [5, 197]

Рис. 1. Структура й співвідношення попиту та пропозиції робочої сили, %

Із числа масових робочих професій найбільш затребувані теслі, столяри, зварювальники, машиністи, верстатники, робітники будівельних спеціальностей.

Аналіз показує, що молодь не поспішає зайняти вакантні робочі місця на підприємствах зі старими верстатами й устаткуванням, поганими умовами праці. Почасти цією причиною пояснюється дефіцит кадрів багатьох підприємств при наявності на ринку праці надлишкової пропозиції. У цьому зв'язку ринок праці й країни в цілому зіштовхнувся з наступними проблемами:

По-перше, через довгостроковий економічний спад в економіці спостерігається значне зниження професійно-кваліфікаційного рівня кадрового потенціалу. Роботодавці навіть успішно функціонуючих виробництв заявляють сьогодні про необхідність відновлення й омолодження кадрового складу.

По-друге, зміни економічної ситуації, розвиток нових технологій приводить до росту потреби у фахівцях у відповідних областях, що вимагає оптимізації ринку освітніх послуг.

Ступінь конкурентоспроможності робочої сили на повному ринку праці в першу чергу залежить від рівня професійної освіти – чим він вище, тим вище рівні економічної активність і зайнятість і тим нижче неформальна зайнятість і безробіття (табл. 1). Ці дані наводить Кравченко В.Л. При цьому в секторі, який реєструється, ситуація інша: найбільші складності при пошуку роботи відчувають безробітні з високим освітнім статусом. [5, 199]

Таблиця 1 . Рівні економічної активності, зайнятостіі безробіття по основних освітніх групах населення, %

Рівні:							% неформальної зайнятості в загальній чисельності зайнятих
економічної активності			зайнятості		безробіття
2004 р.	2007 р.	2004 р.		2007 р.	2004 р.	2007 р.	2004 г	2007 р.
Усього, у т.ч.:	60,1	59,8	54,3		54,7	9,6	8,6	13,4	23,5
Вища	78,9	80,2	74,4		77,3	5,8	3,7	8,9	13,8
Середня професійна	73,5	78,1	69,5		73,3	5,5	6,2	12,0	17,3
Початкова професійна	71,8	75,5	62,0		64,8	13,6	14,1	21,5	21,4
Середня (повна) загальна	64,2	56,4	56,5		50,5	12,0	10,4	11,0	31,2
Основна загальна	20,8	24,8	17,4		21,1	16,3	14,9	40,5	34,7
Початкова загальна	14,2	10,1	12,3		10,1	13,4	-	74,4	52,3

Найважливіший фактор, який необхідно враховувати при розвитку виробничої й соціальної інфраструктур, створенні робочих місць – стан демографічної ситуації.