Курсовая работа: Основні види діяльності (гра, навчання, праця) на різних вікових етапах

Основними поняттями даної теорії є діяльність, свідомість й особистість.

Існує 4 основні принципи психологічної теорії діяльності [2, с.251]:

1. Свідомість не може розглядатись як замкнена в самій собі: вона повинна проявлятись в діяльності.

2. Поведінку не можна розглядати у відриві від свідомості людини (принцип єдності свідомості й поведінки).

3. Діяльність - це активний, цілеспрямований процес (принцип активності).

4. Дії людини мають предметний характер; їх цілі носять соціальний характер (принцип предметної людської діяльності й принцип її соціальної обумовленості).

Діяльнісний підхід виявився досить плідним у різних галузях психології. Найбільший внесок у його становлення зробили дослідження, присвячені саме віковому розвитку.

У віковій психології діяльність суб'єкта розглядається в процесі її становлення й удосконалення: на різних вікових етапах діяльність приймає нові форми й перебудовується. В контексті діяльнісного підходу почалася категоризація видів діяльності за принципом провідної ролі для розвитку дитини. Вона грунтувалась на загальнопсихологічній класифікації видів діяльності: гра, навчання, праця. Ці проблеми обговорювали і розробляли С.Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьев, О.М. Леонтьєв, Б.М. Теплов, Д.Н. Узнадзе рамках теоретичних робіт і дискусій про співвідношення дозрівання й розвитку, навчання й розвитку дитини. В 30-і рр. розпочалось психологічне дослідження особливостей гри як провідного виду діяльності для формування психіки й свідомості дитини (О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін й ін).

Об'єктом дослідження курсової роботи є характеристики основних видів діяльності.

Предметом дослідження являються характеристики основних видів діяльності (гри, навчання, праці) на різних вікових етапах.

Метою дослідження курсової роботи є теоретичне дослідження гри, навчання, праці як основних видів діяльності, а також формулювання їх значення на різних вікових етапах. Метою роботи зумовлено виконання таких завдань: систематизувати та узагальнити психологічні знання в межах обраної теми; розглянути такі основні види діяльності як гра, навчання, праця; дослідити та конкретизувати їх значення на різних вікових етапах.

Методи дослідження: теоретичні - аналіз та зіставлення змісту наукового доробку вітчизняної та зарубіжної психології.

Розділ 1. Характерні особливості основних видів діяльності

1.1 Гра як основний вид діяльності

Основна специфіка психічного розвитку в системі "людина-суспільство" полягає в тому, що воно здійснюється шляхом включення людини в різноманітні форми й види спілкування, пізнання й діяльності та опосередковується історичним досвідом і рівнем культури, створеної людством. Як зазначав Б.Г. Ананьєв: "Деятельность в качестве фактора человеческого развития составляет необходимое звено в сложной цепи причинно-следственных зависимостей индивидуального сознания от общественного бытия. Развитие человека в процессе взаимодействия его с основными элементами общества, с производительными силами и производственными отношениями, происходит по мере включения его в социальную систему посредством общения и познания, различных видов деятельности (игровой, учебной, профессиональной) при выполнении социальных ролей и функций" [3].

Як відзначив Рибалко Є.Ф. основні фактори психічного розвитку людини мають цілий ряд особливостей, які обумовлені вимогами суспільства [4, с.185]. Перша особливість пов'язана з соціальною програмою суспільства, спрямованою на формування всебічно розвиненої особистості як суб'єкта суспільно корисної трудової діяльності. Іншою особливістю є множинний, полігенетичний ефект факторів розвитку. В найбільшій мірі він властивий основним видам діяльності (навчанню, праці, грі), які прискорюють психічний розвиток в цілому й насамперед таких його складних, багатокомпонентних психічних утворень, як інтелект, особистість, індивідуальність, суб'єкт різних видів діяльності й спілкування. Третьою особливістю є імовірнісний характер дії різних детермінант на розвиток психіки в силу того, що їхній вплив носить множинний і різнонаправлений характер. Наступна особливість полягає в тому, що в міру утворення внутрішніх психологічних регуляторів поведінки в результаті виховання й самовиховання в якості детермінант розвитку починають виступати суб'єктивні фактори, які діють поряд із зовнішніми й визначають напрямок, темпи й зміст психічного розвитку людини. На детермінуючу роль, так званих вторинних факторів вперше звернув увагу С.Л. Рубінштейн [5, с.499]. До числа таких суб'єктивних детермінант варто віднести цілеспрямованість особистості й прагнення до реалізації індивідуальної життєвої програми. І, нарешті, ще одна особливість детермінант психічного розвитку виражена в їх динамічності. Для того щоб сприяти розвитку, самі фактори повинні змінюватися і за змістом, і за формою, випереджаючи досягнутий рівень психічного розвитку. При цьому важливі перетворення не тільки в окремому факторі, але й у системі всіх факторів. Це, зокрема, виражено в зміні провідного або основного типу діяльності [3, 6].

Маклаков А.Г. дав таке визначення грі: "це особливий вид діяльності, результатом якого не є виробництво якого-небудь матеріального або ідеального продукту" [1, с.123]. Найчастіше ігри мають розважальний характер, метою яких є відпочинок. Існує кілька типів ігор: індивідуальні й групові, предметні й сюжетні, рольові та ігри за правилами.

Індивідуальні ігри являють собою вид діяльності, за якого грою зайнята одна людина, групові - включають кілька індивідів.

Предметні ігри пов'язані із включенням людиною в ігрову діяльність будь-яких предметів.

Сюжетні ігри розгортаються за певним сценарієм, відтворюючи його в основних деталях.

Рольові ігри допускають поведінку людини, обмежену певною роллю, яку вона обирає в грі.

Ігри за правилами регулюються певною системою правил поведінки їх учасників.

Бувають і змішані типи ігор: предметно-рольові, сюжетно-рольові, сюжетні ігри за правилами тощо. Відносини, що складаються між людьми в грі, як правило, носять штучний характер, тобто навколишніми вони не сприймаються всерйоз і не є підставою для висновків про людину. Ігрова поведінка й ігрові відносини мало впливають на реальні взаємини людей, принаймні серед дорослих. Проте ігри мають велике значення в житті людей.

1.2 Навчання як основний вид діяльності

Навчання в послідовній зміні основних видів діяльності, що здійснюється на протязі життя кожної людини, слідує за грою і випереджає працю. Вона суттєво відрізняється від гри і наближається до праці в своїй загальній установці: в навчанні, як і в праці, потрібно виконувати завдання - виконувати домашню роботу, дотримуватись дисципліни; навчання будується на обов'язках. Загальна установка особистості в навчанні не ігрова, а трудова.

Основна мета навчання полягає в підготовці до самостійної майбутньої трудової діяльності за допомогою основного засобу - освоєння узагальнених результатів того, що створено попередньою працею людства. Цей процес навчання відбувається не стихійно, а являється гранню соціального за своєю суттю процесу научіння - двостороннього процесу передачі та засвоєння знань.

На основі вищесказаного, можна зробити висновок, що навчання являється основним видом діяльності, метою якого є надбання людиною знань, умінь і навичок. Навчання може бути організованим і здійснюватись в спеціальних освітніх установах. Воно може бути не організованим і відбуватися попутно, в інших видах діяльності як їх побічний, додатковий результат. У дорослих людей навчання може здобувати характер самоосвіти. Особливості навчальної діяльності полягають у тому, що вона безпосередньо служить засобом психологічного розвитку індивіда.

Навчальна діяльність дитини розвивається поступово, через досвід входження в неї. Навчальна діяльність являє собою діяльність, спрямовану на самого учня. Особистість під час навчання вчиться не тільки знанням, але й тому, як здійснювати засвоєння цих знань.

Навчальна діяльність, як і будь-яка інша діяльність, має свій предмет, в даному випадку, це людина. У випадку навчальної діяльності молодшого школяра - дитина. Навчаючись способам письма, рахунку, читання тощо, дитина орієнтує себе на власну зміну - вона опановує необхідні, властиві оточуючій її культурі способи службових і розумових дій. Рефлексуючи, вона порівнює себе колишню й себе нинішню. Власна зміна простежується й виявляється на рівні досягнень.

Найістотнішим в навчальній діяльності являється рефлексія на самого себе, відстеження нових досягнень і змін, що відбулись. "Не вмів" - "Умію", "Не міг" - "Можу", "Був" - "Став" - ключові оцінки результату поглибленої рефлексії своїх досягнень і змін. Дуже важливо, щоб людина стала для самої себе одночасно предметом зміни й суб'єктом, що здійснює цю зміну. Якщо особистість отримує задоволення від рефлексії на своє зростання до складніших способів навчальної діяльності, до саморозвитку, то це значить, що вона психологічно занурена у навчальну діяльність.

Навчальна діяльність має свою структуру. Д.Б. Ельконін виділив у ній кілька взаємозалежних компонентів [8]:

1) навчальне завдання - це те, що повинен засвоїти учень, спосіб дії, який потрібно засвоїти;