Вивчення фізичного розвитку та стану здоров’я кожної дитини та всього дитячого колективу знаходиться в безперервному зв’язку. Без індивідуальної оцінки фізичного розвитку та стану здоров’я неможливо відобразити характеристику групи, так як і без знання середніх показників фізичного розвитку, притаманного даному віку, статі та колективу, неможливо об’єктивно оцінити фізичний розвиток кожної дитини.

Систематичні спостереження Н. Л. Фигурина і М. П. Денисової ( 19) за ходом розвитку дитини показали, що формування зорово-рухових координації (око-рука) завершується актом хапання з подальшим утримуванням предметів. Свій початок зорово-рухові координації, лежачи в основі акту хапання, беруть з позитивного "комплексу пожвавлення". При пожвавленні в результаті зорового зосередження, на предметі і хаотичних рухів ручки дитини випадково натрапляють на предмет, на цій основі формується простягання ручок до об'єкту, коли, він знаходиться на певній відстані від ока.

Таким чином, хапання є складний руховий акт, що виникає у відповідь на дифузне зорове роздратування, падаюче на око дитини з певної відстані і під певною точкою зору і частина цього акту полягає у напрямі ручок до об'єкту і в приведенні в певне положення кисті пальців рук.

В кінці формування акту хапання зв'язок між зоровим роздратуванням і рухом встановлюється миттєво. Р. Я. Лехтман – Абрамлвич ( 13 ) спостерігала, що в період з 4 до 7 місяців, побачивши предмет на досяжному відстаней, дитина відразу ж протягує, до "нього руки і намагається його дістати. При цьому хапальні рухи рук проробляють відносно швидку еволюція від недиференційованого захоплення предмету всіма пальцями і притиснення його до долоні до захоплення за допомогою зіставлення великого пальця іншим.

Питання про те, на якій основі відбувається формування акту хапання, в даний час достатньо не досліджено. Можна лише припускати, що в основі формування акту хапання лежить орієнтовна діяльність, що виражається в зоровій зосередженості на об'єкті.

Після утворення акту хапання розвиток рухів переходить в нову фазу. По даним Н. Л. Фигурина і М. П. Денісової, тут з'являються і інтенісивно розвиваються різноманітні повторні рухи. У міру засвоєння дитиною рухів і дій з предметами повторні рухи стають все більш і більш, різноманітними. Дитина не тільки поплескує по предмету, але і розмахує ним, перекладає з однієї руки в іншу, штовхає предмет, що висить над ним, ударяє одним предметом об інший і т.д. Н. Л. Фигурин і М. П. Денисова вказують, що одночасно з повторними рухами, з'являються ланцюгові рухи, які є рядом окремих диференційованих рухів, що йдуть одне за іншим. Ці автори особливо підкреслюють, що повторні і ланцюгові рухи нічим не відрізняються, і в тих і в інших випадках має місце ряд рухів в послідовному порядку під контролем, сприймаючих органів. У ланцюг рухів включаються всі ті окремі рухи, які освоює дитина під керівництвом дорослих.

Ступінь розвитку ігрового маніпулювання, у дітей першого року життя залежить від педагогічного підходу за дітьми, за відсутності педаготічної роботи з дітьми, розвиток цих рухів затримується - діти не уміють грати, проводячи, цілий години в стані бездіяльності, задовольняючись смоктанням пальців, і монотонним розгойдуванням тулуба. Явища так званого госпіталізма, які можна спостерігати в поганих дитячих установах, є яскравим доказом того, що уміння грати не просто інстинктивне, мимоволі виникаюче явище, що з'являється унаслідок потреби у відчутті задоволення, а що грі треба учити.

Н. Л. Фигурин і М. П. Денисова спеціально досліджували вплив новизни на стимулювання дій дитини. Пропонуючи дитині одночасно "старий" предмет, з яким дитина маніпулювала протягом 15-20 хвилин і "новий" предмет, з яким дитина ще не зустрічалася, вони виявили, що дитина переважно зосереджується на "новому", тоді як на "старий" об'єкт вона майже не дивиться і не хапає. Якщо ж в досвіді демонструвався тільки один "старий" предмет, то і в цьому випадку дитина, не зосереджувалася на ньому і не хапала його. Ці автори вказують, що переважний інтерес до нового є характерним для людини і може бути виявлений вже на п'ятому місяці життя.

1.1 Ріст та розвиток

Організм дитини відрізняється від організму дорослого рядом особливостей в будові та функціях окремих органів та систем.

Перш за все організм дитини на відміну від організму дорослого знаходиться в стані безперервного росту та розвитку. Під ростом розуміють кількісні зміни організму, під розвитком – якісні, диференціювання органів та тканин. Кількісні зміни, постійно накопичуючись, переходять в якісні. Це і є єдність та взаємозалежність росту та розвитку.

В окремі вікові періоди процеси росту та розвитку проходять нерівномірно та неоднаково. Більш того, кожний орган, кожна система органів мають свої закономірності по відношенню до процесів росту та розвитку, причому інтенсивність їх виражена тим більше, чим менший вік.

Окремі тканини на протязі всього періоду розвитку підлягають безперервному та складному диференціюванню.

Збільшення маси тіла – ваги – проходить неоднаково із року в рік. Періоди швидкого темпу росту змінюються періодами його уповільнення. Під час уповільнення росту відмічаються великі прибавки ваги. Уповільнення та прискорення росту співпадають з тими крупними гістологічними змінами, під які підпадає кісткова система.

Важливу роль в процесах перебудови кісткової тканини грає харчування. Так, збіднення їжі мінеральними солями та вітамінами в період глибокої морфологічної перебудови кісткової тканини приводить до остеопорозу та значному уповільненню росту. Встановлено, що збільшення органів не йде пропорціонально загальному росту організму та паралельно процесам їх внутрішнього диференціювання. Остаточне формування структури органів, так як і їх ріст, закінчується в різні вікові періоди. Періоди бурного росту змінюються періодами уповільнення, на протязі яких проходить диференціювання його та вдосконалення функцій.

Ріст та розвиток окремих органів та систем органів пов’язані між собою. Так, наприклад, вдосконалення органів дихання благо приємно відображається на функціях серця та дихання, а діяльність органів кровообігу сприяє розвитку дихального апарата.

Формування функцій нервової системи позитивно впливають на розвиток рухової діяльності і, навпаки, розвиток м’язової системи сприяє вдосконаленню нервової діяльності.

Безперервний процес диференціювання тканин, незакінченість функціонального розвитку окремих органів та систем роблять організм дитини в порівнянні з організмом дорослого менш стійким до всілякого роду неблагоприємного впливу зовнішнього середовища. Тому у дітей нерідко виникають різні функціональні розлади та захворювання мають схильність до загострення.

Особливо сильно реагує дитячий організм на різні внутрішні фактори в період найбільш інтенсивної морфологічної та функціональної перебудови. Це доведено рядом досліджень та самим життям. Так, наприклад, в результаті вивчення наслідків першої та другої світових воєн було виявлено, що негативні фактори зовнішнього середовища сказалися неоднаково на дітях різного віку. Антропометричні дослідження констатували більш різке відставання показників фізичного розвитку від таких самих дітей довоєнного періоду у дітей 6 – 7 та 12 – 13 років ( дівчатка ) і 13 – 14 років ( хлопчики ), чим у дітей другого віку. Саме в ці вікові періоди і проходить морфологічна та функціональна перебудова кісткової тканини, а також перебудова всього організму в цілому.

Таким чином, в кожний віковий період організм характеризується визначеними морфологічними та фізіологічними особливостями та своєрідною властивістю реагувати на різні чинники зовнішнього середовища. Особливо це різко виражено у дітей під час вікової кризи.

1.2 Основні закономірності фізичного розвитку

Довжина тіла, вага та окружність грудної клітини являються основними показниками фізичного розвитку. Проте, даючи оцінку фізичному розвитку дитини, лікарі керуються не лише цими соматометричними величинами, а використовують також результати фізіометричних вимірів ( життєва ємність легень, сила тиснення рук та станова сила ) та стоматоскопічних показників ( розвиток кістково – м’язової системи, кровонаповнення, жировідкладення, статевий розвиток, різні відхилення в пропорціях тіла ). Лише керуючись сукупністю цих показників, можна встановити, який фізичний розвиток дитини. Довжина тіла ( основний показники фізичного розвитку ) служить разом з тим основою для правильності оцінки ваги та окружності грудної клітини; вага виражає масу тіла; окружність грудної клітини – розвиток органів дихання та скелету.

Саме інтенсивне збільшення довжини та ваги тіла проходить на протязі першого та другого років життя. За перший рік довжина тіла дитини збільшується на 25 см, а за другий – 10 – 15 см; вага на першому році збільшується на 6 – 7 кг, а на другому – на 2 – 3 кг; потім щорічний приріст довжини тіла знижується до 4 – 5 см, а вага – до 1,5 – 2 кг.

Збільшення темпів росту знову відмічається в 6 – 7 років та з початком статевого дозрівання 9 в 11 –12 років у дівчаток та в 13 – 14 років у хлопчиків).

В 6 – 7 років річний приріст довжини тіла складає 8 –10 см, а період початку статевого дозрівання та послідуючі 2 – 3 роки – 5 – 7 см при щорічному збільшенні ваги на 3 – 4 кг. До 16 – 17 років у дівчат та 18 – 19 років у юнаків темп зростання довжини тіла складає 1 –2 см, а вага – 2-3 кг, а в послідуючі роки, коли дозрівання закінчується, приріст довжини тіла доходить до декількох міліметрів.

Вважається, що збільшення довжини тіла, я правило, закінчується у жінок в 2- 22 роки, а у чоловіків в 23 – 25 років. Криві зміни середніх величин довжини тіла та ваги в зв’язку з віком та статтю мають характерну направленість та амплітуду.

Багато морфологічних та особливо функціональних показників ( життєва ємність легень, окружність грудної клітини, сила м’язів, витривалість до статичної напруги та до динамічної роботи, обмін речовин, енергетичні затрати організму ) у дівчаток всіх віків значно нижчі, ніж у хлопчиків цього ж періоду. Лише в період статевого дозрівання дівчаток спостерігається тенденція наближення деяких їх функціональних показників з такими ж у хлопчиків.

Різниця в показниках довжини тіла та ваги у хлопчиків та дівчаток до періоду статевого дозрівання виражені на сильно різко. Дівчатка, у яких довжина тіла та вага дещо нижча, ніж у хлопчиків, порівнюються з останніми, о потім в зв"язку з більш раннім початком статевого дозрівання ( в 11 – 12 років ) переганяють їх. До 14 – 15 років статева зрілість дівчаток близька до свого завершення, тому збільшення довжини тіла та ваги стає у них менш інтенсивним, ніж у хлопчиків. В цьому віці хлопчики по довжині тіла та вазі порівнюються з дівчатками, а потім переганяють їх.

В подальшому всі показники фізичного розвитку у юнаків в середньому перебільшують такі у дівчат. Цей характерний хід кривих середніх величин довжини тіла та ваги в різних групах може значно мінятися в зв’язку з більш раннім або, навпаки, більш пізнім статевим дозріванням.

Паралельно із збільшенням всієї довжини тіла виміряється співвідношення пропорці1 окремих його частин. У дитини з відносно великою головою, довгим тулубом та короткими ногами з віком міняються розміри кінцівок та тулуба: голова стає відносно невеликою, тулуб – коротким; ноги - довгими.

Всі антропометричні показники для оцінки фізичного розвитку або інших цілей проводять в ранкові години на голому тілі стандартними інструментами.