Курсовая работа: Особливості формування правової держави в Україні

Серед цих інститутів — сім'я, церква, приватні чи колективні підприємства, комерційні організації, об'єднання за інтересами, профспілки, органи громадської самодіяльності, громадські організації, політичні партії, недержавні засоби масової інформації. Головною ознакою цих інститутів є те, що вони утворюють ся не державою, а самими індивідами, і тому їх реальне функціонування є показником громадянської зрілості суспільства, усвідомлення ним своїх власних потреб, рівня його самосвідомості. Саме від ефективності функціонування інститутів громадянського суспільства залежить авторитет та реальні можливості впливу громадської думки на державно-владні інститути.

Серед інститутів громадянського суспільства слід виокремити політичні партії та рухи, оскільки вони виступають своєрідною «перехідною ланкою» від потреб і інтересів громадянського суспільства, які від того набувають значення політичних пріоритетів, до власне організації і здійснення державної влади. З одного боку, діяльність політичних партій спрямована на сферу громадянського суспільства, звідки акумулюються політичні настрої та сподівання населення, а з іншого - на здобуття державної влади і важелів управління в загальнонаціональному масштабі для здійснення політичних настанов та програм, що стосується відтепер безпосередньо проблематики функціонування політичної системи. Громадянське суспільство, його окремі інститути формуються і функціонують на засадах самоврядування.

Індивіди безпосередньо або через утворені ними органи вирішують питання своєї життєдіяльності — добровільно формують певні інститути для колективного задоволення своїх потреб та інтересів, створюють для себе правила поведінки у формі соціальних, насамперед правових норм, якими керуються у своїй діяльності, самостійно приймають спільні рішення і самі їх виконують. Самоврядність забезпечується гарантованою правовими нормами можливістю виявлення ініціативи, активної поведінки, правом на прийняття найбільш оптимального з точки зору інтересів індивідів та їх об'єднань рішення. Загальновизнаним вважається принцип, згідно з яким самоврядні інститути громадянського суспільства повинні діяти в межах Конституції та законів.

Відносини громадянського суспільства регулюються правом на засадах унормування свободи та рівності учасників громадського спілкування.

Відносини громадянського суспільства за своїм визначенням мають бути вільними від безпосереднього управлінського втручання з боку владних інститутів держави, а тому й регулюються правом, яке передбачає формально визначені межі свободи поведінки учасників громадянського спілкування, гарантує їм можливість діяти під власну відповідальність і на власний ризик. Тому нормативна структура громадянського суспільства виступає як результат впорядкування на основі правових норм, насамперед як його правовий устрій.

У цьому плані сам термін «громадянське суспільство» є не досить вдалим, оскільки передбачає учасником громадянського спілкування громадянина, а поняття «громадянин», як відомо, співвідноситься з державою, оскільки під громадянством розуміють членство в державі, постійний не тільки правовий, але й політичний зв'язок між державою та індивідом. Тому, звісно, громадянин є передусім суб'єктом відносин з державою. Сфера соціального спілкування, яка охоплює саме громадські стосунки та самоврядні інститути, на відміну від політичних відносин, з точки зору суто юридичних критеріїв ближча до суспільства, побудованого на цивільно-правових засадах, через те що стосунки, які воно охоплює, регулюються цивільно-правовим методом, нормами приватного, насамперед цивільного права.

1.2 Структура громадянського суспільства

Структура - це внутрішня будова суспільства, що відображає різноманіття і взаємодію його складових, що забезпечує цілісність і динамізм розвитку.

Системним початком, що генерує інтелектуальну і вольову енергію суспільства, є людина з її природними потребами та інтересами, зовні вираженими в юридичних правах і обов'язках. Складовими елементами структури виступають різні спільності та об'єднання людей і стійкі взаємозв'язки між ними.

Структуру сучасного громадянського суспільства можна представити у вигляді п'яти основних систем, що відображають відповідні сфери його життєдіяльності. Це соціальна, економічна, політична, духовно-культурна та інформаційна системи.

Соціальна система охоплює сукупність об'єктивно сформованих спільностей людей і взаємин між ними. Це первинний, основний пласт громадянського суспільства, який надає визначальний вплив на життєдіяльність інших його підсистем.

Передусім тут треба позначити блок відносин, пов'язаних з продовженням роду людського, відтворенням людини, продовженням його життя, вихованням дітей. Це інститути сім'ї та відносини, зумовлені її існуванням, що забезпечують з'єднання біологічного і соціального початків в суспільстві.

Другий блок складають відносини, що відображають суто соціальну сутність людини. Це конкретні відносини людини з людиною як безпосередньо, так і в різних колективах (клубах, громадських об'єднаннях тощо).

Третій блок утворюють опосередковані відносини між великими соціальними спільнотами людей, а саме: групами, верствами, класами, націями, расами тощо.

Економічна система являє собою сукупність економічних інститутів і відносин, в які вступають люди в процесі реалізації відносин власності, виробництва, розподілу, обміну та споживання сукупного суспільного продукту.

В якості первинного рівня тут виступають відносини власності, які пронизують всю тканину економічних відносин і весь цикл суспільного виробництва і споживання. У кожній розвиненій державі визнаються і захищаються так само приватна, державна, муніципальна й інші форми власності.

Відносини виробництва матеріальних і нематеріальних благ складають другий найбільш важливий для суспільної системи структурний рівень. В основі виробництва лежить творча праця членів суспільства, тому невід'ємною частиною економічних відносин є трудові відносини. Більш опосередкований і абстрактний характер носять виробничі відносини, які в силу своєї специфіки стають незалежними від волі і свідомості конкретної людини. Структурними елементами економічної системи виступають приватні, муніципальні, акціонерні, кооперативні підприємства, фермерські господарства, індивідуальні приватні підприємства громадян.

Відносини розподілу, обміну, споживання суспільного сукупного продукту є важливою складовою частиною економічної системи, хоча вони певною мірою функціонують і в рамках іншої системи - соціальної.

Політичну систему становлять цілісні саморегулюючі організації - держава, політичні партії, суспільно-політичні рухи, об'єднання та відносини між ними. Саме тут індивід виступає в якості громадянина, депутата, члена партії, організації.

Глибинним, сутнісним рівнем тут є відносини з приводу влади, які пронизують політичну систему в усіх її середовищах, на всіх етапах її існування. Владні відносини дуже різноманітні: це відносини між державою та іншими структурними елементами, між державними органами та установами і т.д. Особливе місце займають відносини, що складаються в зв'язку з діяльністю політичних партій, кінцевою метою якої виступає завжди державна влада. Крім суто владних існує ціла гама політичних відносин, що охоплюють проблеми об'єднання громадян у суспільно-політичні організації, свободи слова, гарантій виборчих прав громадян, функціонування форм безпосередньої демократії та інше.

Духовно-культурна система утворюється з відносин між людьми, їх об'єднань, державою і суспільством в цілому з приводу духовно-культурних благ і відповідних матеріалізованих інститутів, а також освітніх, наукових, культурних і релігійних установ, через які реалізуються ці відносини.

Базовий блок у цій сфері становлять відносини, пов'язані з освітою, тому що саме освіта є фундаментом у справі розвитку людської особистості. Його стан характеризує перспективи розвитку конкретного суспільства. Без освіти не може дійсним чином функціонувати не тільки духовно-культурна сфера, але і суспільна система в цілому. Життєво необхідні для людини і суспільства відносини, які зумовлюють виникнення і розвиток науки, культури і релігії. Різноманітні шляхи формування цих відносин, неоднозначний їх вплив на людину, але консолідуючими чинниками є їх спрямованість на збереження історичного досвіду, загально гуманістичних традицій, накопичення і розвиток наукових, морально-духовних, культурних цінностей.

Інформаційна система складається в результаті спілкування людей один з одним безпосередньо і через засоби масової інформації. В якості її структурних елементів можуть виступати громадські, муніципальні і приватні організації, установи, підприємства, а також громадяни та їх об'єднання, що здійснюють виробництво і випуск засобів масової інформації. Інформаційні відносини носять наскрізний характер, вони пронизують всі сфери громадянського суспільства.

Структурні частини, що відображають сфери життєдіяльності суспільства, тісно взаємопов'язані. Об'єднуючим фактором, епіцентром різноманітних зв'язків між ними виступає громадянин як сукупність суспільних відносин і міра всіх речей. При вивченні соціальної, економічної та інших систем як відносно самостійних явищ не можна недооцінювати і інші структурні складові, такі як: ідеї, норми, традиції тощо.

РОЗДІЛ 2 СУТНІСТЬ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

2.1 Історія виникнення та розвитку правової держави

Пошук шляхів втілення ідеї про щастя на землі, свободу від страху і злиднів здійснювався протягом всієї історії. Писалися трактати, народжувалися теорії, щось вмирало, але найцінніше, найсуттєвіше відбиралося і зберігалося, щоб з часом з цих розрізнених фрагментів людство реалізувало свою споконвічну мрію про найкращий державний устрій. У процесі цього пошуку важливе місце займають реформи Солона і виведена Протагором формула про те, що мірою усіх речей є людина, і вчення Аристотеля, який виголосив, що держава, яка складається з «середніх людей», матиме найкращий державний устрій, а закон має панувати над усім. Сприйнята була і думка Цицерона про те, що народ — це не будь-яка спільність, а спільність людей, пов'язаних між собою згодою в питаннях права і єдністю інтересів. Особливу роль відіграло і християнство, яке виголосило принцип рівності людей перед Богом незалежно від соціального стану і національності, що стало основою для утвердження поваги людини однієї до одної.

Наприкінці XVIII століття, коли з'являються політико-правові концепції, яким була притаманна докладна теоретична розробка питання про цілі суспільства і способи їх досягнення, про співвідношення держави і права, держави і суспільства та індивіда. Особливе місце серед них посідає вчення про правову державу, історія утвердження якого ілюструє певні етапи в процесі розвитку державності Нового і Новітнього часу в країнах Європи і Північної Америки.

Термін «правова держава» в науковий обіг увійшов на початку XIX століття. Вперше його було вжито у працях К. Т. Велькера та Р. фон Моля, що відкрило шлях для широко використання даного терміна у філософській та політико-правовій думці. Однак, не дивлячись на досить пізню його появу, зачатки відповідної теорії у вигляді окремих ідей і принципів існували здавна.